Я заміжня вже два роки, є син. Стосунки з чоловіком можна було б вважати нормальними, якби не його захоплення комп’ютерними іграми. Майже весь вільний час він проводить саме так, відмахуючись від нас.
Вважає, що він працює і тому, заслуговує на відпочинок. Щовечора після роботи можна спостерігати, як він десь далеко від нас із сином, у своєму віртуальному світі.
Те, що відбувається в цей час навколо нього у квартирі, його не стосується. Плаче дитина, не хоче лягати спати, або бігає по дому, йому до всього цього немає діла.
Одного разу прийшла сусідка, ми з нею пили на кухні чай, але мій чоловік навіть не помітив, що в нас хтось був. Мені здається, що його можна навіть пограбувати, і він не помітить і нічого не почує у своїх навушниках.
Мені дуже сумно і самотньо, а ще прикро, коли він кричить на дитину, щоб не заважав йому. Я неодноразово йому пропонувала, щоб провести вихідний разом, погуляти в парку, посидіти в кафе.
Я записалася до фітнес-клубу, але хотілося б відвідувати його разом: одній додому повертатися страшно, бо закінчуються заняття пізно, а раніше я не можу ходити через роботу.
Чую у відповідь тільки обіцянки. Коли я кажу, що в нього вже ігрова залежність, то він починає сердитися і каже, щоб я знайшла собі заняття до душі.
Уявляю, що ми обидва сидимо, граємося, а будинком і дитиною хто займатиметься? Пам’ятаю, мій батько у вихідні зрідка ходив на риболовлю, то мамі здавалося, що він нічим, крім вудки, не цікавиться.
Цікаво, щоб вона робила на моєму місці? Я кохаю свого чоловіка, але, на жаль, окрім його спини й потилиці, нічого не бачу. Іноді думаю, що я так могла жити й сама, але як мені пояснити це йому? І що робити? Чекати, коли він награється чи розлучитися?
