-Тамаро, твоя мама від мене пішла, – голос батька в слухавці звучав жалібно.
Такий голос Тамара в нього не чула ніколи, ніби він належав не сильному, рішучому татові, а комусь іншому. Тим паче те, що говорив зараз батько, було якимось абсурдом.
Тамара розгублено подивилася на свого чоловіка, який пританцьовував поруч. Чоловік кривлявся і багатозначно стукав пальцями по зап’ястю, показуючи, що вони дуже спізнюються.
Так давно вони хотіли сходити в кінотеатр, подивитися фільм. Квитки купили заздалегідь. Дзвінок батька наздогнав Тамару на порозі, коли вони з чоловіком уже бігли, розуміючи, що до початку сеансу залишається мало часу.
-Тамаро, твоя мама від мене йде, – сказав тато.
Першою думкою жінки була, що хтось помилився номером. Це не може бути батько! Він ніколи не розмовляє таким тремтячим голосом. До того ж те, що він каже…
-Я не розумію, тату. Куди вона йде?
-До іншого чоловіка. Вона зараз зібрала свої речі, а той, інший, чекав її в машині.
-Несінітниця якась, – пробурмотіла Тамара. – Це не може бути правдою. Мама не могла. Тату, я зараз до тебе приїду.
Тома поклала слухавку і втупилася на чоловіка.
-Мама зібрала речі і пішла від батька.
Чоловік Тамари мовчки витріщив очі.
-Сама нічого не розумію, але потрібно їхати до тата.
-Ну ось і сходили в кіно, – видихнув молодий чоловік. – Якось не віриться. Твої батьки живуть “душа в душу”. Їхнім стосункам можна тільки позаздрити. Гаразд, якщо вже кіно скасовується, поїхали, довезу тебе.
У машині Тамара знову і знову намагалася додзвонитися до мами. Абонент був недоступний. Жінка вже не знала, що й думати. Її чоловік мав рацію. Батьки завжди жили добре, і не тільки в матеріальному плані.
Вони розуміли одне одного з півслова, ніби були двома половинами одного цілого. У дитинстві Тамара завжди хотіла вийти заміж так, щоб у неї було, як у тата з мамою, таке ж повне взаєморозуміння.
Двоповерховий батьківський котедж зустрів Тому абсолютною тишею і навстіж відчиненими дверима. У широкому, завжди ідеально чистому передпокої, зараз валялися шматки бруду від взуття і мамин шарф. Розкрита шухляда для взуття зяяла порожніми місцями. Там залишилося тільки чоловіче взуття.
Тамара увійшла в будинок сама. Чоловіка вона попросила посидіти в машині. Тато по телефону розмовляв так дивно. Можливо, він не захоче виливати душу при зяті.
Батько дівчини сидів на кухні, за майже порожнім столом. На столі стояла тільки половина пляшки і порожня чарка.
Роман Сергійович виглядав розгубленим і сидів, втупившись в одну точку. Він навіть не помітив, що увійшла донька. А коли вона сіла навпроти нього, глянув порожніми очима.
-Тату, поясни толком, що у вас сталося? Поки їхала сюди, я кілька разів телефонувала мамі. Чому вона недоступна?
-Вона вимкнула телефон. Сказала, що не хоче нікому нічого пояснювати. З тобою обіцяла поговорити пізніше. Я не розумію. Ні, не розумію, – чоловік похитав акуратно постриженою головою. – Як таке могло статися? Навіть передумов ніяких не було.
-Ти кажеш, вона знайшла собі іншого чоловіка? Таке не відбувається одним днем. Ви понад тридцять років разом. Майже не сварилися, завжди підтримували одне одного. Можливо, це якийсь розіграш?
Тамара говорила і сама не вірила у свої слова. Такі розіграші не в стилі її мами, серйозної жінки, яка працювала лікарем-гастроентерологом.
-Який розіграш, Томо? – зітхнув Роман Сергійович. – Твоя мама зібрала всі свої речі. Сказала, що більше ні на що не претендує. Ні будинок, ні машина, ні гроші їй не потрібні. Вона йде до людини, яку покохала. Я трохи істерив. Намагався виривати в неї валізу. Вискочив до машини, хотів начистити йому пику ,тому, до кого вона вирішила піти.
І не зміг. Коли побачив, хто це, зовсім загубився. Я знаю його. Це хірург із лікарні, де твоя мама працює. Я познайомився з ним, коли забирав її з корпоративу. Але, Тамаро, річ у тім, що цей хірург зовсім молодий. Він, як мінімум, на двадцять років молодший за нас із твоєю мамою.
-Не може бути! – скрикнула Тамара. – Мало того, що мама пішла, так ще й до такого молодого! Ні, тут точно щось нечисто. Ти давай не розкисай. Я завтра поїду в лікарню і все з’ясую. Ти що, це з пляшкою?
-Я?- Роман Сергійович подивився на стіл,і відсунув її вбік. – Я просто не знав, що робити, як поводитися в таких ситуаціях. Мені не можна, мені зранку на роботу. Ти не подумай нічого, але не могли б ви з чоловіком сьогодні побути зі мною? Щось якось нудно.
Чоловік потер груди в ділянці серця.
-Боляче і незвично бути одному. Коли мені бувало так погано, я завжди поспішав до Галі, поділитися з нею своїми бідами. Удвох, здавалося, все можна подолати. Мені й зараз весь час хочеться покликати Галю із сусідньої кімнати. Ніяк у голові не вкладається, що її немає.
-Все, тату, не питання. Зараз піду, покличу чоловіка. Він у машині сидить. Приготую тобі вечерю, разом поїмо. Може, навіть ночувати в тебе залишимося. А завтра, як я тобі вже й сказала, я просто зранку поїду в лікарню. Це все дурість якась. Я з’ясую в мами, що насправді відбувається.
Тамара варила пельмені, які знайшла в морозилці, і спостерігала, як її чоловік намагається розмовами про роботу відволікти Романа Сергійовича.
Чоловік відповідав не по темі. Ніяк не може вийти зі стану заціпеніння, в якому знайшла його Тома. І це Роман Сергійович! Директор машинобудівного заводу, сильний і впевнений у собі чоловік, якого ніколи і ніщо не могло зупинити.
Чоловік із легкістю долав усі негаразди, керував величезним заводом і викликав повагу у всіх своїх підлеглих.
Виявляється, у нього так легко це виходило, тому що за спиною був надійний тил у вигляді дружини. Галина Олександрівна була в курсі всього, могла підтримати, дати пораду. І, напевно, була тією самою шиєю, яка крутить головою.
Тамара ніколи не уявляла маму без тата, а тата без мами. Вони для неї були єдиним цілим.
Не так давно на заводі Романа Сергійовича сталася НС, унаслідок якої пішла засвіти людина. Під час розгляду з’ясувалося, що робітник прийшов на зміну в нетверезому стані і порушив техніку безпеки.
Підсумок був плачевний. Чоловіка затягнуло у верстат. Нічиєї провини, крім самого чоловіка, у цьому не було, але Роман Сергійович, будучи директором заводу, переживав дуже сильно.
Напевно, тоді Тамара бачила в тата очі на кшталт цих, які дивляться на неї зараз. Порожні, загублені очі. Але в той момент поруч була дружина. Вона могла швидко привести чоловіка до тями. Хто, як не вона, зміг би знайти потрібні слова?
Тамара таких слів не знала і розуміла, що тієї підтримки, яку надавала батькові мама, вона ніколи надати не зможе. Ніхто не зможе!
На ранок жінка, як і обіцяла, поїхала в лікарню, де працювала мама.На той час телефон Галини Олександрівни увімкнувся і жінка змогла їй додзвонитися.
-Мамо, спустися до реєстратури. Я тебе тут чекаю.
Галина Олександрівна прибігла похапцем. Виглядала вона, як зазвичай. Ні краплі збентеження на обличчі.
-Тамаро, я знаю, навіщо ти прийшла, – схопила вона доньку за руку і відвела вбік від людей. – Ти хочеш запитати, що відбувається, а мені нічого тобі сказати, крім того, що ти вже знаєш, судячи з усього. Я покохала іншу людину і пішла до неї. Так буває, донечко.
-Мамо, яка це людина? Тато сказав, що він у сини тобі годиться.
-Може бути й так. Михайло молодший за мене на двадцять один рік. І тим не менш,
у нас з’явилися почуття. Вибач, доню, на мене чекають пацієнти. Мені треба бігти.
Мама втекла працювати, а Тамара ніяк не могла заспокоїтися, прийняти те, що почула. Замість того, щоб піти з лікарні, вона пішла розшукувати молодого хірурга Михайла.
Знайти його було нескладно. Чоловік був на операції. Тамарі довелося почекати. Коли Михайло дізнався, хто на нього чекає,
він вийшов до Тамари з посмішкою. Жінці захотілося стерти цю нахабну посмішку з красивого обличчя молодого хірурга. Він дивився на неї прямо, не відводячи погляду.
-Тамара, якщо не помиляюся? Не проти, якщо буду на “ти”? Ти щось хотіла дізнатися?
-Звісно, я не проти. Ми можемо розмовляти на “ти”, ми ж майже ровесники, – уїдливо сказала Тома. – Одного не можу зрозуміти, що такому, як ти, потрібно від моєї мами?
Михайло перестав усміхатися і осудливо подивився на Тамару.
-Ось у цьому твоя велика помилка. Ти недооцінюєш свою маму. Ти і твій батько. Вона золота людина, яка завжди допоможе і не кине в скрутну хвилину.
-Це я якраз знаю, що моя мама така. Але не про це зараз мова. Що конкретно тобі від неї треба? Навіщо морочиш їй голову?
-З чого ти це взяла? – підняв чорну брову хірург. – Я нікому голову не морочу. Ми з Галею покохали одне одного і вирішили жити разом. У наш час нікого не здивуєш різницею у віці, а твоя мама має чудовий вигляд.
Тамара хотіла побачити Михайла, щоб присоромити. Але важко їй було вивести з рівноваги цю людину. Важко, якщо не сказати неможливо. Принаймні в неї не вийшло. Михайло залишився коректним, дуже впевненим у собі й незворушним.
“Як тато” – подумала Тома. “Як тато до цієї події. А батька шкода, дуже шкода. Він такого не заслужив.
Так вважала Тома і намагалася більше часу проводити з батьком. Вона не знала, де живе мама зі своїм молодим хірургом і не дзвонила їй сама. Коли ж мама телефонувала жінка відповідала сухо. Давала зрозуміти, що злиться і не збирається пробачати та починати спілкування з новою сім’єю мами.
Минув місяць.
На вигляд Роман Сергійович був такий самий, як раніше. Єдине – великий, широкоплечий чоловік, можливо, тепер був не такий широкий у плечах. Ці плечі трохи згорбилися, ніби від тяжкості, а очі дивилися тужливо, крізь співрозмовника. За цю порожнечу в очах батька Тамара часом починала ненавидіти свою матір. Хоча й любила…
Вона розривалася між батьками. Мамина порада і підтримка жінці теж були необхідні. Але варто було Тамарі тільки уявити, що вона побачиться з матір’ю, а та буде поруч із цим нахабним Михайлом, жінку всю коробило. До такого вона була не готова і ніколи не буде готова!
Якось увечері до Тамари приїхала тітка Віра, рідна мамина сестра. З тіткою Вірою вони були доволі близькими. Щоправда, не спілкувалися вже дуже давно. Напевно, з моменту маминого відходу.
Тітка Віра була жінкою енергійною і не збиралася ходити “навкруги”. Опустивши свою об’ємну п’яту точку в крісло, жінка запитала:
-Ну, як там твій татусь поживає? У нього все чудово, я вважаю?
Тамара почала злитися.
-А чому таким тоном? Що це ще за “татусь”? Мама пішла від тата до молодого хлопця, а ти ще й негативно відгукуєшся в його бік. Якщо тобі цікаво – тато тримається. Так, йому боляче, самотньо, але він тримається. Він сильна людина і зможе пережити навіть такий удар.
-У сенсі, самотня? – насупила свої густі брови Віра. – Твій батько що, досі один?
-А з ким йому ще бути? – в серцях говорила Тома. – На відміну від мами, він не може так легко змінювати партнерів. Він прожив із нею понад тридцять років і кохав тільки її.
-Тоді я взагалі нічого не розумію, – задумливо підняла очі до стелі Віра. – Можливо, Галя помилилася?
-У чому вона помилилася? – запитала Тамара, і серце жінки забилося частіше.
Усе-таки є тут якась таємниця! Не просто так мама зірвалася від людини, яку кохала стільки років. Тамара втупилася на тітку, розуміючи, що не випустить її з квартири, поки не дізнається те, про що випадково ледве не проговорилася жінка.
Віра це теж зрозуміла, з погляду племінниці. Шумно випустила з грудей повітря, ніби наважуючись.
-Ну гаразд, я розповім тобі, хоча Галя мені язик відірве. Вона пішла не просто так. У твого батька є друга сім’я і двоє дітей. Галя дізналася про це абсолютно випадково. Якось увечері до твого батька заглянув майстер заводу.
Вони сиділи на кухні. Пізно вже було і Галя лягла спати. Чого вона встала, води попити чи ще в яких справах, цього вона мені не говорила. Розповідала тільки, що випадково почула уривок розмови. Твій батько казав, що дуже винен, але дітей кинути не може. Казав, що доведеться розповісти все Галі, поки вона не дізналася сама.
Сестра казала, що в той момент, коли вона почула ці слова чоловіка, її ніби обухом по голові. Усе подружнє життя розсипалося на шматочки. У чоловіка двоє дітей! Значить, щонайменше, кілька років він її обманює!
Вона не могла повірити. Вирішила покопатися в телефоні в Романа. Мають же бути там якісь докази. Вони знайшлися одразу. Щомісяця твій батько переказував велику суму грошей за номером телефону. Галя не полінувалася, дізналася, чий це телефон.
Номер належав молодій, самотній жінці з двома дітьми. Усе стало на свої місця. Найбільше на світі Галя не хотіла бути “покинутою”. Тому вона й пішла сама. Пішла, поки твій батько не заподіяв їй ще більшого болю.
У Тамари поки що не вкладалося в голові те, що сказала їй тітка. Вона все ще злилася на маму.
-Зауваж, вона не просто пішла, а пішла до молодого чоловіка. Значить, теж був запасний аеродром. В один день такі речі не вирішуються.
-Томко, та ти дурепа, чи що, зовсім? Ти мене зараз слухала? Це все спектакль. Галя в мене живе весь цей час. А колега по роботі, ну, цей хірург, вирішив їй просто підіграти. Вона попросила, він погодився. Що незрозумілого? Найбільше на світі Галя не бажала бути нещасною, покинутою дружиною.
-Та нісенітниця якась, – скрикнула Тамара. – Якби в тата була друга сім’я, хіба жив би він досі сам? А він живе і страждає при цьому. Це я набрехала тобі, що він тримається. Татові дуже погано.
-А ти думаєш Галі легко? Адже вона Ромку більше ніж себе любила. Та що я тобі пояснюю? Ти й так знаєш. Я до тебе тому й прийшла. Думала вмовити тебе бути добрішою із мамою. Їй і так погано, а тут ще ти гарчиш.
-Знаєш що, тітонько Віро, я просто зараз поїду до тата і все з’ясую. Я дізнаюся, що це за друга сім’я і діти.
-Ну, напевно,час, – видихнула Віра.
Роман Сергійович збентежено дивився на доньку і ніяк не міг збагнути, у чому вона намагається йому дорікнути.
-Яка сім’я, які діти, Томо? Про що ти взагалі? Я завжди був вірний твоїй матері. Немає у мене більше нікого і ніколи не було. Ти хочеш мені сказати, що Галя з чогось це надумала і тому пішла до молодого хлопця?
-Та в тому-то й річ, тату, що ні до якого хлопця вона не йшла. Мама в тітки Віри живе. Вона все набрехала і підмовила колегу підіграти їй. Якось увечері вона почула твою розмову з майстром заводу. Ти казав про дітей, що маєш їм допомагати, що не можеш обманювати дружину.
-О, Господи, – схопився за голову чоловік. – Я вже давно забув про ту розмову. Тамаро, це не мої діти. Це діти того чоловіка з роботи. У нього залишилася сім’я, двоє дітей. Я знаю, що моєї провини в тій НС немає, та все одно не хотів залишити дітей робітника без засобів існування.
Щомісяця я переказував гроші його вдові зі своїх особистих коштів. Ось про що я тоді говорив. Казав, що відчуваю за собою провину, приховуючи це від Галі. Збирався їй розповісти. Як вона могла зрозуміти це так? Томо, ти зараз серйозно кажеш? Галя живе у сестри? У неї нікого немає? Я знав! Знав у глибині душі, що не міг помилитися у своїй Галюні. Вона не могла мене зрадити. Я зараз же їду до неї.
Через півроку Тамара з чоловіком вирішили відзначити річницю весілля. Відзначали в ресторані. Гостей було не дуже багато. Само собою, були й батьки. Найперший тост виголосив сам Роман Сергійович. Він піднявся, узяв у руки келих. Поправив піджак.
Тома замилувалася на тата. Який же він у неї статний, широкоплечий. Виявляється, щоб ці плечі завжди були розправлені, як зараз, потрібно завжди мати поруч інше плече. Тендітне плече коханої жінки. На неї, цю жінку, з любов’ю подивився Роман Сергійович, перш ніж почати говорити.
-Напевно, багато присутніх за цим столом знають, яке непорозуміння сталося у нас із дружиною півроку тому і до чого це призвело.
Усе життя ми з Галею ділилися одне з одним найпотаємнішим. Ми вважали, що міцнішою за нашу сім’ю бути не може. Один єдиний раз я вирішив щось від неї приховати. Це мало не зруйнувало наш шлюб і принесло багато болю.
Приховане мною було настільки незначним, а обернулося катастрофою. Так ось, що я хочу сказати. Тамаро, кохайте з чоловіком одне одного і ніколи нічого не приховуйте. Кохана людина може не погодитися, може посперечатися, але вона має знати. Сімейне життя не терпить таємниць.Спеціально для сайту Stories
