– Вікторіє, навіщо ви мене переслідуєте? Це вже зовсім не смішно. Вам не здається, що це дивно? Ну або хоча б неввічливо.
– Вибачте, будь ласка, вибачте… Я не хочу завдати вам незручності, але… Аркадію Олександровичу, зрозумійте мене правильно… Я дуже хочу з вами поспілкуватися.
– Здається, на конференції місяць тому ми вдосталь із вами поспілкувалися. Обговорили всі теми, які вас цікавили. Але ви не відстаєте.
– Аркадію Олександровичу, ну де мені ще знайти фахівця з таким досвідом? Я тільки нещодавно закінчила університет, потрапила в нашу компанію… Ще не з усім розібралася. А ви… Ви один із найкращих і найвідоміших наших співробітників. Професіонал із великої літери. – посміхалася Вікторія, симпатична молода дівчина в кофті та джинсах.
Вона захоплено дивилася на свого співрозмовника – невисокого, міцного чоловіка в піджаку, старшого за неї на двадцять років.
– Так уже, пощастило потрапити з вами на одну міську конференцію… Тепер не відстанете. Повторюю: що саме вам потрібно? Порада? Консультація?
– Ні. Я просто хочу з вами поспілкуватися. Мені дуже цікавий ваш досвід, ви ж у компанії з моменту її заснування.
– Гаразд, Вікторіє, якщо ви хочете поговорити, так вже й бути. Але довше години я вам не приділю. Пройдемося вздовж набережної, ви запитаєте в мене все, що вас цікавить.
– Добре. Дякую вам велике!
Аркадій і сам толком не знав, як реагувати на настирливу дівчину. З одного боку, її нав’язлива увага сприймалася як перешкода. Віка постійно норовила перетнутися з ним на роботі, намагалася спілкуватися і після закінчення робочого дня.
Активно писала йому в соціальних мережах і навіть телефонувала. Така поведінка могла викликати багато запитань у Олени, дружини Аркадія. Вона і без того часто ревнувала, а тут такий привід намалювався!
З іншого боку, Аркадій відчував, що увага з боку дівчини йому дуже навіть подобається. Лестить його самолюбству. Вдома від дружини слова доброго не дочекаєшся, а тут молоденька співробітниця бігає за ним і вся сяє від радості при зустрічі.
Звичайно, це було приємно. Він же розумів: їй зовсім не цікаві його поради щодо роботи. Вона хоче іншого. І цікавиться ним як чоловіком, а не як колегою.
Останнім часом Аркадій почав дедалі більше сумніватися: а чи правильно він вчинив, коли одружився з Оленою? Начебто і прожили разом п’ятнадцять років, і дитина є, а чогось усе одно не вистачає. Сварки і скандали – та з ким не буває? Справа зовсім не в них. Але в чому ж тоді?
Чоловік відзначав цікавий парадокс: у молодості так бігав за Оленою, так її кохав, так захоплювався її красою. Але минули роки, і тут він раптово побачив: а Олена-то була неземною красунею тільки в його власних очах. Він сам собі цей образ придумав. Інші дівчата нітрохи не гірші. Навіть навпаки.
Олена, звісно, намагалася стежити за собою. Але, як здавалося Аркадію, сильно програвала в красі молодшим жінкам. Віка була для нього прикладом таких панянок: витончена, весела, яскрава, наполеглива, ще й із прекрасною зовнішністю. Зрозуміло, його до неї тягнуло, і з кожною зустріччю на роботі чоловік усвідомлював, що цей потяг взаємний. Щоправда боявся прямо зізнатися в цьому і собі, і їй.
Тепер ось, ідучи поруч із Вікою, Аркадій розумів, що відчуває деяку скутість і хвилювання. Дівчина ставила різноманітні запитання про роботу, він відповідав, але в їхніх взаємних поглядах, усмішках і жестах відчувалося щось більше, ніж звичайний робочий контакт.
Ходили цілу годину, потім чоловік послався на те, що йому час їхати до сім’ї, і попрощався з новою знайомою. Але сам же й запропонував їй зустрітися ще раз. Віка очікувано погодилася…
Відтоді їхні прогулянки стали майже щоденними. Незабаром Вікторія перестала приховувати свої наміри. Відкритим текстом повідомила чоловікові, що небайдужа до нього. Спочатку Аркадій зніяковів, але потім переборов секундний сумнів і підтвердив, що теж відчуває до Віки почуття. Після цього вони обійнялися і поцілувалися.
Час минав, і Віка стала переконувати кавалера, що йому час би піти від своєї дружини. Одного четверга, після роботи, коли закохані гуляли парком, вона звернулася до Аркадія особливо прямолінійно.
– Слухай, Аркадію, ну що ти тягнеш?
– У сенсі тягну?
– Ну дружині своїй нічого не говориш. Мені здається, уже давно час.
– Піти від неї?
– Мислиш правильно. Навіщо ти з нею живеш, якщо в тебе є я? Мені некомфортно усвідомлювати, що в тебе є інша жінка.
– Але я з нею п’ятнадцять років живу… Якось незручно так от одразу… Думаю, місяці два ще почекати.
– А потім ще два? І так до нескінченності. Не треба обманювати себе і мене.
– Ну в мене ж син. Не дуже хочеться залишати дитину в тринадцять років. Вік такий специфічний – може й не зрозуміти.
– А тебе ніхто не закликає його кидати. Навіщо ж? Брати участь у вихованні я тобі не забороняю. Але ось Олену треба кинути.
– Соромно якось. Ну або не соромно. Не знаю, як описати такий стан на душі…
– Ой, припини. Ти просто не знаєш, як краще все зробити. Я тобі готова дати пораду.
– Яку?
– Сильно посварися з нею. Спровокуй. Звинувати в чому-небудь. Скажи, що дізнався, що в неї коханець. Придумай якусь дурницю, коротше. І використай це для скандалу. Ось і привід піти з’явиться.
– Та якось це грубо. Жорстоко…
– Ну тоді чекай місяцями… Невже вона в тебе така дурна, що не може здогадатися, де ти після роботи пропадаєш?
– Вона просто мені довіряє.
– Шкода… Тоді процес може затягнутися!
– А ти не думала, що я не хочу йти? Мені може дуже неприємно від такого вчинку. Це ж зрада сім’ї.
– О, як ти заговорив! А коли починав зі мною спілкуватися, не думав про це?
– Думав…
– Коротше, подумай ось над чим: хто тобі потрібен- я чи обридла дружина? Відповідай.
– Ну…
– Прямо відповідай.
– Ти.
– Ось і добре. Значить розлучайся з Оленою.
Після цієї розмови Аркадій довго роздумував. Спочатку не хотів іти на радикальний крок і оголошувати дружині про розлучення, боявся наслідків. Але потім вирішив, що по-справжньому кохає все-таки Віку. А раз так, то розрив із дружиною неминучий…
Того вечора ніщо не віщувало біди. Олена поводилася як зазвичай, чоловік із сином міркували про те, що будуть робити на вихідних. Але після вечері Аркадій несподівано викликав дружину на розмову.
– Олено, розумієш, я проаналізував своє життя і знайшов головну проблему.
– Яку? І з чого ти раптом почав над цим міркувати?
– У мене є робота, гроші, квартира… Але я глибоко нещасна людина. Я дивлюся і розумію: за ці сорок чотири роки життя я не домігся і половини того, чого хотів.
– Ну… Тобі зарано ставити на собі хрест.
– Справа не в цьому. Людина не може нормально жити і розвиватися, якщо їй у побуті некомфортно.
– Що ти маєш на увазі?
– Я… Я втомився жити в шлюбі. Я пропоную нам розлучитися.
– Чого?! Ти з глузду з’їхав? Чому ти це пропонуєш?
– Ми втомилися один від одного.
– Це єдиний привід?
– Ні. Але головний.
– А як же Сашко?
– У вихованні сина я брати участь продовжу. І взагалі, ви ні в чому не будете відчувати потреби.
– Повірити не можу, що чую від тебе все це.
– На жаль, але повірити доведеться. Я твердо маю намір розлучитися…
Олена дуже болісно перенесла розлучення з чоловіком. Так, стосунки між ними не завжди ладналися, але вона не очікувала, що Аркадій коли-небудь на таке піде. Та й приводів начебто не було.
Олена здогадувалася, звісно, що її чоловік міг зустріти іншу жінку, однак про Віку нічого не знала. Рівно до того моменту, поки їй не повідомили, що з нею вирішив одружитися її колишній чоловік і що ось-ось очікується весілля.
Тринадцятирічний син Сашко теж не зрозумів вчинок батька. Ставився до нього з обуренням, сильно переживав. Та Аркадій і сам не намагався перед ним порозумітися. Вирішив, що вдасться відкупитися. Продовжив утримувати сім’ю і щедро давав гроші колишній дружині, аби тільки його більше не турбували. А сам переїхав у квартиру до Вікторії.
Весілля було пишне й багате. Батьки дівчини не дуже добре поставилися до того, що вона виходить заміж за людину, яка на двадцять років її старша. У відповідь Віка заявила їм, що вони з Аркадієм сильно кохають одне одного. Та й однолітків своїх оцінила критично: мовляв, слабкі та інфантильні. А Аркадій – справжній чоловік.
Уже через півроку після весілля Віка радісно повідомила своєму чоловікові, що чекає на дитину. У їхньому спільному житті намічалася нова глава. Аркадій вирішив, що про минуле варто забути і фактично перестав бачитися зі своїм сином…
Щоправда, одного не врахував Аркадій. Час був невблаганний. Сімнадцять років потому він уже не був таким бадьорим і енергійним. Суглоби нили, постійно боліла спина, зовнішній вигляд став явно гіршим. А ось дружина, ще вельми молода, такі зміни не оцінила.
Їй здавалося, що поруч із нею має бути гідний кавалер – яскравий, мужній, і головне – не надто старий. Та ще й із відмінним здоров’ям.
На роботі її підвищили завдяки гарним стосункам із директором, а ось Аркадій змінив кілька компаній і ніде толком не зміг просунутися. Так і залишався приблизно на одному рівні. Заробляв, звісно, непогано, але Вікторію це вже не влаштовувало.
Тепер стандартна розмова між подружжям звучала приблизно так:
– Аркадію, ти давно в дзеркало дивився?
– А що?
– Ну, у нас узагалі-то ввечері банкет. Директор із дружиною буде, обидва заступники. А ти в такому вигляді… Візьмися вже за розум – у спортзал запишись.
– Та як ти не розумієш, Віко, у мене з колінами біда. Ти хоч уявляєш, який цей біль? Щоранку прокидаєшся і ледве встаєш із ліжка.
– Та ти лікарів частіше бачиш, ніж мене.
– І що я можу з цим зробити? Вік усе-таки. Я ж теж не залізний. Чи, по-твоєму, я з роками тільки молодшаю?
– Ні, але… Бери приклад з мене: я за собою стежу. А ти… Мені теж набридло щодня слухати ниття про твої болячки. І до речі, твої регулярні прогули роботи скоро відгукнуться. Тебе ж звільнять.
Аркадій розумів, що стосунки з молодою дружиною швидко псуються. Поки був здоровий і сильний, вона ставилася до нього відповідно. А тут ослаб, і все – стала діставати, критикувати, соромитися його.
Віка любила світське життя, банкети, прийоми, свята. А з хворобливим чоловіком з’являтися на них соромилася. Адже там усі такі ошатні, моложаві. Ніхто на коліна не скаржиться.
Єдиною відрадою Аркадія залишилася шістнадцятирічна донька Марія. Як і мати, вона була дуже вродливою. Яскрава й ефектна дівчина. Часом батько дивився на неї і згадував Віку, якраз у той момент, коли вперше зустрів її. Так, можна було порівнювати їх без кінця – вже дуже вони були схожі. Багато в чому через цю схожість Аркадій любив проводити час із донькою.
Із сином, Сашком, який виріс, він спілкувався час від часу. Молодий чоловік уже був одружений, виховував однорічного сина. До батька ставився двозначно. Пам’ятав те, з якою турботою той ставився до нього в дитинстві. Але при цьому не міг пробачити розлучення з матір’ю.
Спілкування між батьком і сином було не надто довірливим і рідкісним. Але обидва намагалися робити так, щоб контакт зовсім не перервався.
Аркадій Олександрович дедалі частіше докоряв собі за відхід від колишньої дружини. Згадував Олену з теплотою, зрідка що-небудь їй писав. Вже їй би на думку ніколи не спало соромитися віку, хвороб і зовнішності чоловіка…
В один із літніх днів Вікторія несподівано сіла навпроти чоловіка, який сидів за столом і їв селеру.
– Аркадію… Я думаю, ти цілком розумієш, що я тобі зараз скажу.
– Ні, я не здогадуюся.
– Сумно… Отже, з віком ти став менш розумним.
– Це з чого це раптом?
– Ну, ти заговорюєшся постійно. Помилки в мові робиш. Розуміти все став туговато.
– Не помічав такого.
– Я зараз не про це.
– А про що?
– Рано чи пізно так трапляється, що людям стає некомфортно жити разом. Так сталося і з нами. Я більше не бачу свого майбутнього поруч із тобою.
– Але… Як же Марія? Донька наша.
– А що вона? Доросла вже, все зрозуміє. Але я реально тебе розлюбила. Вибач. Час на збори я дам. Цей тиждень живи тут, далі їдь.
– Куди?
– На дачу. Там можеш жити, я тебе діставати не буду. Потім офіційно оформимо розлучення…
Аркадій вирішив не чинити опору. Протягом трьох днів зібрався і поїхав в область, на дачу. Подружжя розповіло про своє майбутнє розлучення Марії, через що та дуже сильно засмутилася. Всупереч очікуванням Вікторії, дочка висловилася на підтримку батька і навіть пригрозила виїхати жити на дачу разом із ним.
Аркадій їхав у скорботному настрої. Дача дісталася йому від бабусі і являла собою невеликий будинок, ділянку і сарай. Туалет був на вулиці. Від часу покосився і заріс мохом, а на його даху звили гніздо якісь птахи.
Обстановка в селі, де розташовувалася дача, була досить депресивною. З місцевих Аркадій майже нікого не знав, та й вони самі чомусь відразу поставилися до нього вороже. Ходили вулицею, недобро дивилися на нього, перешіптувалися.
У самому будинку Аркадію було дуже неприємно перебувати. Усередині постійно стояв якийсь затхлий запах. У ванній постійно текла з крана брудна вода, сусіди вечорами буянили, у вітальні облізли шпалери.
Крім того, Аркадій якось раз виявив, що на кухні оселилися миші. Вони шуміли ночами, постійно тягали крупу і хліб. Чоловік намагався відлякувати їх, але нічого не виходило. А потім і зовсім перестав це робити. Інтересу не було. Весь вільний час він дивився телевізор і вживав. Витрачав на це останні накопичення.
Часто поглядав на мотузку, що висіла в сінях, і в такі моменти все життя миготіло перед очима…
Якось уранці на дачу до чоловіка завітали гості. Він у цей час спав, лежачи на кухні під столом. Від стуку в двері прокинувся, збив ногою напівпорожню пляшку. У голові знову крутилися колишні негативні думки: про бездарно прожите життя, про те, як залишився ні з чим після розлучення.
– Напевно, знову сусіди. – пробурмотів Аркадій і вирішив одягнутися. Дістав майку, спортивні штани, кепку і відчинив двері. Здивуванню його не було меж.
– Привіт, тату. – сказала Марія.
– Ну привіт, Аркаше. – сказала сильно постаріла колишня дружина Олена.
Вони обидві стояли поруч і посміхалися.
Аркадій зітхнув і зробив здивований вираз обличчя.
– А ви чого приїхали?
– Аркадію, ти на себе подивися. Дійшов до такого стану. Так не можна. Ми приїхали тебе рятувати. – ніжним тоном сказала Олена. Донька в цей час кивала головою.Спеціально для сайту Stories
– Оленко, мені так соромно… Я так винен. Пішов до цієї, а вона мене прогнала… Пробач. – Аркадій впав на коліна, але дочка і колишня дружина швидко підняли його на ноги.
– А я ось із дочкою твоєю подружилася. Вона сама мені написала. По допомогу звернулася. Мовляв, пропадає батько. А я… Я спочатку не хотіла допомагати тобі. Тому що складно мені тебе пробачити за твій вчинок… Але, раз дівчинка попросила, то я все-таки вирішила не залишатися осторонь. Та й ти, все ж, не чужа людина. Стільки років із тобою прожили…
– Вибач, Олено… Ви проходьте, почувайтеся як удома. Не соромтеся. Маріє, тут не прибрано, я забув. Тиждень тому думав прибратися, та ось забув зовсім. Якщо що, то ванна он там. Руки вимити. Там он кухня. Туалет на вулиці, але ви акуратно заходьте, там на даху гніздо. Птахи такі великі сидять. Я все думаю прибратися там, та руки не доходять…
– Тату, у тебе тут що, миші?
– Та тут кого тільки немає… І миші, і навіть щур пробігав. Все хотів потруїти, та ніколи… А позавчора ввечері кажан навіть залетів, на фіранці повис.
– Жах який!
– Я пробував прогнати, та він крилами махав, не став його чіпати. До ранку через вікно полетів…
Олена вирішила піти на рішучий крок і забути колишні образи. Відвезла колишнього чоловіка до себе додому після того, як він погодився знову до неї переїхати.
Шкода їй стало Аркадія. Такий був успішний чоловік, а як опинився сам на сам із проблемами, так і не впорався: тут же почав вживати. Від такого життя нічого хорошого з ним би не трапилося, а тому Олена і захотіла його врятувати. Хоч і кинув він її тоді, а чуйне жіноче серце спокою не давало.
Постійно копалася вона в собі, шукаючи причини того, чому ж чоловік у ній розчарувався. Та й узагалі часто почувалася винною.
Після переїзду до Олени Аркадій розлучився з Вікторією, кинув погану звичку. Прислухався до слів дочки, взявся за розум, знову з’явився на роботі, з якої до цього фактично втік на дачу. Та й саму дачу почав ремонтувати, щоб там більше не було колишнього безладу.
Він ясно зрозумів, що проґавив значну частину свого життя, витратив його не на те, що треба. Але тепер сумувати було ніколи. Вирішив усі сили кинути на підтримку і виховання Марії, пообіцяв Олені жити з нею до кінця своїх днів душа в душу. Олена повірила, хоч і важко їй це було. Але все-таки дала шанс блудному чоловікові, вважаючи, що він усвідомив свої вчинки і розкаявся в них.Спеціально для сайту Stories
Особливо була рада поверненню Аркадія до нормального життя його донька. Марія почала часто скандалити з матір’ю через своє тісне спілкування з батьком і Оленою, і врешті-решт переїхала до них. Вийшло так, що в підсумку на самоті залишилася Вікторія, яка зовсім цього не очікувала.
