У моєму під’їзді живуть дві бабусі-подружки, Лізонька і Леля.
Одна на третьому поверсі, інша на другому.
Спочатку я познайомилася зі своєю найближчою сусідкою, Ольгою Петрівною.
Вона, як і я, проживає на третьому поверсі. Якось попросила купити їй продукти: сир, хліб, цукор, а потім вже я сама стала заходити до неї і пропонувати допомогу.
Називати себе бабуся веліла Леля: “Нічого тут середньовічні етикетки розводити” – сказала вона суворо. Леле – 83 роки, по квартирі вона ходить з важко (коники мої втомилися, – каже вона про свої хворі ноги) і з паличкою.
Але порядок в кімнатці і в кухні наводить ідеальний. І готує собі гарячі супчики теж сама.
Подружці її, Лізоньці, 79 років і вона в найближчий магазин ходить самостійно.
Тобто, Ольга Петрівна, на відміну від подружки, значно обмежена в життєвому просторі ( «На палиці далеко не підеш», – говорить вона), в основному – це територія її квартири. Але саме Леля, в день, коли на карту надходить пенсія, запрошує додому перукаря і майстра манікюру. Стареньким роблять укладку волосся і красиві ручки і Лізонька потім, дивлячись на себе в дзеркало і поправляючи прядку волосся заявляє:
– Панове, але ж довго ж ви ще не почуєте мій голос в хорі будинку престарілих!
Ольга Петрівна робить мені особливе замовлення: купити дорогу каву в зернах, дорогий чай, шоколад. Сама вона дзвонить в найближчий ресторанчик, замовляє доставку тістечок. І запрошує нас з Лізонькою “на кавусю”.
Стіл накривається білосніжною скатертиною. Леля сама меле кавові зерна в ручній кавомолці і варить напій в старовинній мідній турці. На стіл ставиться мініатюрний кавовий сервіз: маленький кувшин вершків, крихітні горнятка з блюдцями, срібні ложечки. У центр столу Леля ставить розписне фарфорове блюдо з тістечками.
Сама бабуся надягає довгу сукню в дрібну синю клітинку і туфлі-човники. Лізонька теж приходить святкова, з легкої ажурною накидкою на плечах, від неї віє ароматом конвалії. Я приходжу з яким-небудь презентом: коробка зефіру або цукерок. Ми сидимо в дуже затишній Леліній кухоньці, вдихаємо незрівнянні запахи кави і кориці. Старенькі акуратненько, не поспішаючи, срібними ложечками їдять ніжні бісквітні тістечка, і маленькими ковточками смакують каву, в який додана чайна ложечка коньяку.
Так, завтра знову звичайний день, рутина і дощова осінь на дворі. Завтра рисова каша на вечерю і відварна риба на обід. А сьогодні бабусі відпочивають, спілкуються, сміються і насолоджуються тістечками від шеф-кухаря. Щічки від крапельки коньяку зарум’янилися, очі заблищали, обличчя помолодшали.
“Дівчинка моя, – звертається до мене Леля, – коли нас не стане, не забувай, будь ласка, робити собі свято! Пам’ятай, що ти жінка – одягни гарну сукню. Люби себе і балуй – йди в хороший ресторанчик, щоб побути в затишній атмосфері і поїсти смачну їжу. Умій розслабитися і забути про проблеми – замов собі келих вина. У тебе цілий місяць будуть приємні спогади про цей найтепліший день, але ще з тобою завжди буде очікування наступного маленького свята. Повір мені, це дуже важливо. Ти можеш працювати на двох роботах, можеш харчуватися на ходу бутербродами, можеш приходити додому втомлена і падати в ліжко без сил, але раз на місяць зупини своє колесо і зроби собі добре”.
А й справді, коли в дощовий, осінній або морозний, зимовий день я згадую цю затишну кухоньку, це доброзичливе спілкування, цю з любов’ю приготовану каву, цей легкий аромат конвалії, на серце стає тепло і губи чіпає тиха посмішка.
І хочеться, щоб так було завжди – в наступному місяці, в наступному році і ще багато-багато років.
PS: на наступному тижні я повезу моїх життєрадісних сусідок в шикарний ресторан, де працює моя сестра. Вона розповіла директору про двох милих стареньких і він обіцяє пристойну знижку.
Вчора, трішки хвилюючись, бабусі доповіли мені, що Леля піде в бузковій сукні, а Лізонька в темно-зеленій, їм залишилося тільки підібрати помаду.
