Зійшлися Раїса і Василь після навчання в ветеринарному, вони були з одного села, та батьки рано пішли з життя. Вона в свої 23 обидва лишилися на цьому світі самі.
Ну і продали свої пожитки, купили будиночок по більше, адже дітей хотіли. Та не задалося.
Рая ходила сумніше і чорніше хмари, адже діток ніяк не виходило зробити. Вже в шлюбі 10 років прожили, а діток так і не має.
Ну а потім Рая запропонувала взяти дитину з пологового, відказника якого. Василь довго впирався, та не міг встояти перед напором дружини.
Зовсім скоро в їхній сім’ї з’явилася дівчинка Таня. Але якось вона не йшла на контакт, а одного разу розповіла, коли підросла, що їй сон снився, наче вона тримає на ручках маленького братика.
Та цей братик не легко батькам вдасться, адже щоб він з’явився, треба своє дитя загубити. Заплутала батьків маленька Таня.
А через рік пара пішла на різдвяні свята прогулятися, Тані вже 7 було, тому вона могла і сама вже вдома побути. Рая неочікувано закричала і вказала рукою на ополонку, де борсалося щось, схоже на собаку чи звірка якогось.
Василь побіг, почав діставати з ополонки тіло, Рая підбігла ближче і провалилася під лід. Сама жива-здорова лишилася, Василь і Раю витягнув, і дитя, то не собака, дитя, виявляється.
Понесли додому, відігріли, а потім і папери оформили, їх в службах добре знали, адже ще коли Таню забирали, вибігали і виносили хабарів.
А потім Рая захворіла, погано було дуже їй, забрали в лікарню, діагноз – зупинка розвитку плоду, через інфекцію і переохолодження.
Рая плакала, їй здавалося, наче цю дитину вона не змогла б полюбити вже ніколи. До маленького Іванка, якого вона кинулася рятувати тоді з ополонки вона ставилася не надто тепло.
А потім їй приснився сон, наче її рідний синочка каже: “Мамо, не плач, люби Іванка, як мене, адже ми з ним як одне ціле”. Ось і справдилися пророчі слова Танюшки, що заради дитини доведеться іншою жертвувати. А Рая Іванка любить, сильно, як рідного.
