Кілька років тому в моєї мами почав різко падати зір. Попри лікування, проблему вирішити не вдалося. І зараз мама практично нічого не бачить. Одне око в неї зовсім примружене, а друге здатне розгледіти тільки найбільші об’єкти на відстані витягнутої руки.
Я захоплююся мамою. Вона, як і раніше, справляється з усіма домашніми справами самотужки, від допомоги завжди відмовляється. Звісно, я і продукти їй привожу, і в квартирі можу прибратися, але найчастіше мама робить все сама. Каже, що проблеми з зором не заважає їй повноцінно жити.
Недуга сильно змінила мою матір. Якби я потрапила в подібну ситуацію, найімовірніше, просто здалася б. Втратила віру в себе, але тільки не моя мама. Вона й раніше вражала мене своєю розсудливістю. Тепер я розгледіла в ній справжню мудрість.
До того, що з нею сталося, мамуля ставиться з розумінням, а я лаюся і на життя, і на себе, оскільки звинувачую себе в тому, що зробила недостатньо для неї. Особливо важко, коли мама потрапляє в неприємні ситуації. Це часто відбувається, коли вона ходить за покупками.
То їй решту неправильно дадуть, то вона просто щось на касі забуде, а касир зробить вигляд, що не помітив. Таке ставлення до літніх людей мене просто вражає! Ось нещодавно сталася подібна історія. Мама прийшла до мене в гості й попросила перевірити чек.
Вона не одразу зрозуміла, що заплатила значно більше, ніж, за її приблизними підрахунками, мала б. Виявилося, що мою матір обдурили в продуктовому магазині, пробивши в чеку 3 упаковки сиру замість двох. Я дуже обурилася, з’ясувавши, що сталося, а мама дуже засмутилась.
У моїй душі вирувало бажання вендети. Але коли я зі злістю почала коментувати цей недобрий вчинок, реакція мами змусила мене замовкнути і заплакати. Вона взяла мене за руку і сказала, що люди роблять багато поганого, але не завжди це навмисно.
Я хотіла заперечити мамі, але вона випередила мене і сказала, що знає, що я хочу піти в магазин і заступитися за неї. Вона відмовляла мене від цього вчинку, щоб я не витрачала свої нерви та сили. У словах моєї мами звучала та сама мудрість, про яку я говорила.
Я дивилася в її небесно-блакитні очі, які більше не могли насолоджуватися красою цього світу, і зрозуміла одну важливу річ. Переставши бачити те, що знаходиться зовні, мама ще з більшою силою навчилася дивитися на те, що знаходиться всередині. Вона лише примножила свою людяність
