– Дякую, я не буду. – Катерина відсунула від себе тарілку з запеченою картоплею і куркою, залишивши тільки салат зі свіжих овочів.
– Курка за твоїм улюбленим рецептом. – Мама здивовано підняла очі на доньку.
Катерині було двадцять, і вона завжди відрізнялася хорошим апетитом. Це не заважало їй залишатися у відмінній формі. Ще зі школи, незважаючи на середній зріст, вона займалася волейболом, грала в міській команді. У вільний час вони з друзями любили вирушити в турпохід або на велопрогулянку влітку, кататися на лижах взимку.
Загалом, дівчина вела досить активний спосіб життя, та й до повноти в родині ніхто не був схильний, так що апетитна курочка не відкладалася на стрункій талії Каті.
– Не готуй так більше. Краще парові котлети. – Попросила вона у відповідь.
– Я проти парових котлет. Інакше ноги протягну, залишитеся без годувальника. – Тато спробував пожартувати, але все ж насторожено подивився на дочку, пережовуючи соковитий шматочок м’яса. – Що з тобою?
– Хочу трохи схуднути. – Насупилася Катерина. За столом на кілька секунд запанувала тиша. Мама з татом перезирнулися, а бабуся Раїса Степанівна, татова мама, яка жила з сім’єю молодшого з синів, сумно посміхнулася:
– Катюшо, з твоєю фігурою все добре. З чого ти взяла, що тобі потрібно схуднути?
– Вадим сказав, що не завадило б скинути пару кілограмів. – Потупилася Катя.
– Вадим! Знову цей Вадик? Де ти тільки взяла цього… – Тато не став продовжувати, побачивши, як гнівно спалахнули щоки дочки.
Хлопець йому відверто не подобався: зарозумілий, пихатий і вже надмірно пещений. Краще б дочка вибрала когось із хлопців, з ким ходила в походи, вони всі були прості, веселі, міцні і мужні.
Але нещодавно Катерина ходила в клуб з однокурсницями, там і познайомилася з Вадиком. Після цього дочка почала змінюватися. Спершу вона обстригла, випрямила і перефарбувала на кілька тонів темніше своє русяве, пухнасте і неслухняне волосся.
– Подобається? – Постала вона перед домашніми в новому образі.
– Незвично. Ти така доросла з цією зачіскою. – Розгубилася мама.
– Раніше було краще, живенько якось. – Татові теж не сподобався новий образ дочки.
– Раніше я була як простачка. – Надулася Катерина.
– Хто це тобі сказав? – Здивувався тато.
– Вадик сказав. Зараз у моді зовсім інші образи. До речі, дай, будь ласка, грошей, хочу губи трохи збільшити. – Попросила вона.
– Губи? Тільки через мій або твій тр…. – Відрізав тато. – Вадик, сказав. – Передражнив він дочку. Мама підтримала батька, відхиливши ідею з губами, на що Катерина сильно образилася.
Мама кілька разів намагалася поговорити з дочкою, пояснити, що Вадим їй не підходить, але Катерина нічого не хотіла слухати. І ось зараз за вечерею знову прозвучало це ім’я.
Катерина не стала сперечатися з батьком, вискочила з-за столу і втекла до своєї кімнати.
– Ірино, ну поговори ти з нею! Вона з цим піжоном зовсім з глузду з’їхала. – Попросив тато.
– Я вже не раз намагалася пояснити їй, що Вадим їй не пара. – Зітхнула мама.
– Я з нею поговорю. – Раїса Степанівна скромно посміхнулася і подивилася на сина з невісткою. Раїсі Степанівні було вже сімдесят шість, чоловік її, з яким вони прожили в любові та злагоді все життя, пішов з життя майже десять років тому.
Катрусін тато – Сергій, був четвертим, наймолодшим з дітей, майже відразу вони забрали Раїсу Степанівну жити до себе. Старші діти роз’їхалися хто куди, у них вже теж були свої діти і навіть онуки. Всі спілкувалися між собою по-сімейному часто і дружно, кожен готовий був забрати маму до себе, але їй було звичніше в цьому місті.
Раїса Степанівна була скромною, навіть лагідною, ні в що не втручалася, якщо її не питали, по господарству зі своїми порадами до невістки не лізла, а якщо хотіла допомогти, завжди питала:
– Ірочка, нічого якщо я пил протру? Або: – Може, супчику зварити до вашого приходу?
Ірині це подобалося, дві господині на одній кухні територію не ділили, тому між невісткою і свекрухою панував мир.
Катерина бабусю теж любила, ще маленькою вона пам’ятала, як гостювала у них з дідом за містом. Сергій засумнівався, що мама з її м’яким характером зможе вплинути на онуку. Ірина теж подумала, що Раїса Степанівна навряд чи щось розуміє в сучасних звичаях і від неї буде мало користі. Але Катерина була її онукою, звичайно, вони не могли заборонити поговорити з нею.
– Катюшо, ти на батьків не гнівайся. – Почала Раїса Степанівна, влаштувавшись у кріслі в кімнаті Катерини.
– Бабусю, ти теж на їхньому боці? – Образилася Катерина.
– Та я, напевно, по-старечому нічого не розумію, ти мені поясни. – Попросила Раїса Степанівна, онука не помітила, як хитрий вогник промайнув у бабусиних очах.
– Розумієш, ми з Вадимом зустрічаємося. Я кохаю його. Хочу бути кращою для нього. – Почала Катерина.
– А він тебе кохає? – Уточнила бабуся.
– Кохає. Напевно… Ми не говорили про це… – Катерина затнулася. Раїса Степанівна кивнула і поставила наступне запитання.
– Ось ти для нього намагаєшся бути кращою, а він для тебе, що робить?
– Він, отже, найкрасивіший, найкращий. – Катерина мрійливо посміхнулася.
– Ну а робить-то він що для тебе? – Не відставала бабуся.
Катерина замислилася, а потім насупилася і відмахнулася:
– Ой, ти зовсім нічого не розумієш, бабусю.
– Може, і не розумію, тільки ж і я любила, і дідусь твій мене кохав. – Усміхнулася Раїса Степанівна.
– Уууу, це коли було. – Розсміялася Катерина.
– А кохання – воно в усі часи однакове. Ми коли з твоїм дідусем познайомилися, я на першому курсі ПТУ вчилася. Худа була, жах, всі дівчата з мене сміялися. А мені з чого повніти було? Втомлювалася, тільки встигай і вчитися треба, і батькам допомогти, і за молодшими братами, сестрами доглянути, знову ж таки, що смачніше, теж їм, маленькі ж. І сукня у мене було одна: на будь яке свято, темно-синя, скромненька така.
Взимку валянки, навесні-восени черевики тупоносі, незграбні, зате міцні. Бідно жили.
Дівчата вберуться, туфлі на підборах прихоплять і в клуб, на концерт або танці, а я не ходила, соромилася. Навіть розгубилася, коли Василь підійшов, він вже на старшому курсі вчився, і теж в клуб запросив.
Я відмовилася, ніяково стало, що ж всі ошатні прийдуть, а я… Хоч і сподобався мені відразу Василь. Він здивувався, ще потім пару разів запрошував, а я все відмовляюся. А потім якось наздогнав мене по дорозі додому.
“Тримай “- каже, а сам хустку простягає, красиву таку яскраву. “- Ти і так найкрасивіша, так ще краще буде. А якщо все одно в клуб не хочеш, пішли просто погуляємо, морозива поїмо”. Виявилося, Ольга – подруга моя, розповіла йому, чому я в клуб не ходжу. Ось він і вирішив хустку мені красиву подарувати, модно було тоді хустку на плечі.
А ось коли одружилися, адже нічогісінько у нас не було: кімнату дали в гуртожитку, стіл, та ліжко, а він з першої зарплати потягнув мене в магазин сукню купувати і туфлі. І все життя потім про мене піклувався, балував, допомагав у всьому. І завжди запитає: чи все добре, як день пройшов, чи не втомилася, чи поїла. Про це особливо переживав.
Перший час наллю йому супу побільше, собі поменьше, за звичкою, а він тарілки міняє, думає, я не побачу. – Раїса Степанівна посміхалася, неквапливо розповідаючи про минуле, ніби і зараз був з нею поруч її Василь.
– Ось так і покохав мене твій дідусь худу, в скромному платтячку. Адже якщо кохаєш людину, то кохаєш усе. З веснянками чи з великими вухами, і в немодній сукні, і в фуфайці, та тоді й не бачиш усього цього. Краса в очах того, хто дивиться, а кохають адже зовсім за інші якості.
Катерина слухала мовчки. Згадала, наприклад, що Вадим завжди говорить тільки про себе, ніколи не цікавиться, як у неї справи в інституті або як пройшла гра. А коли Катерина поскаржилася, що в туфлях на високих підборах їй незручно, відповів: “Краса вимагає жертв”. Або, наприклад, минулого разу, коли в кафе Катерина хотіла замовити десерт, сказав, що на її місці обмежився б салатом.
І коли бабуся закінчила свою розповідь, Катерина сказала:
– Дякую, бабусю, я все зрозуміла.
Наступного дня, коли вони зустрілися з Вадимом, Катерина запропонувала йому піти разом у черговий турпохід.
– Жартуєш, чи що? – розсміявся Вадим. – Спати в наметі і годувати комарів біля багаття? Збити всі ноги в безглуздих гумових чоботях? Ні вже. Та й тобі не варто витрачати на це час. І волейбол твій. – Вадим скривився. – Краще б манікюр зробила, такий знаєш, довгі червоні нігті, мені подобається,- порадив він.
Катерина нічого не відповіла, розвернулася і пішла.
– Дивна якась,- знизав плечима Вадим і продовжив пити каву.
Через рік, на черговій сімейній вечері, Катерина представила рідним нового хлопця. Вони з Тимофієм познайомилися в турпоході. Після вечері Катерина вийшла його проводити.
– Мені подобається. Приємний. – Винесла вердикт мама і посміхнулася.
– Відразу видно, наша людина. – Підтримав тато.
– На Василя мого схожий. – Додала Раїса Степанівна, яка помітила, як Тимофій під час вечері віддав Катерині свою тарілку з пирогом, там шматочок був побільше.