– Раз ви не запрошуєте в гості, то я сама до вас прийшла! — сказала свекруха з порога.
— Ми не горді люди, носа не задираємо!
– Ну, заходьте, — зітхнувши, відповіла Галя.
– А у вас ремонт, як я бачу! — вигукнула Аріна Володимирівна. — Передпокій новий! Ах, так ви всюди ремонт зробили? І меблі поміняли?
Свекруха з подивом заглядала в кімнати.
– Нічого собі! Яка кухня! – очі Аріни Володимирівни блиснули заздрістю. – Хто ж вам стільки кредитів дав?
Галя не очікувала такого натиску свекрухи, тому не поспішала з відповіддю.
– А от відберуть у вас квартиру, і куди ви підете? – Аріна Володимирівна похитала головою. – До себе не пущу, у мене тісно!
– Ми й не просимося, – відповіла, нарешті, Галя.
– І правильно! Самі дурниць накоїли, самі й розплачуйтеся! – вона пішла на другий обхід квартири. – Меблі ж усі поміняли! Такі витрати! А старі куди поділи?
– Викинули, – розгублено відповіла Галя.
– Ну так, звичайно! – обурено вигукнула свекруха. – Вам же простіше за все викинути! Через інтернет можна було продати! А якщо не вмієте, так мені б сказали! А я, може, і собі щось залишила б! Мені ж ніхто нові меблі не купує!
Дорікаючи, Аріна Володимирівна пішла в кімнати дітей:
– Галя, зізнайся! Ви що, скарб знайшли? Що це за надлишки? Кожній дитині по комп’ютеру! Одним би обійшлися! А ось це все, – свекруха вказала на іншу комп’ютерну та технічну дрібничку, – навіщо їм це? Це ж шалені гроші коштує!
– Аріна Володимирівна, ви у нас десять років не були, а це, — Галя кивнула на обстановку, — не за один день куплено!
– З кредитів у кредити, — з розумінням кивнула свекруха. — Ох, і важко ж тобі доводиться! Ну, ти сама в тому винна! Гаразд, — вона махнула рукою. – Ходімо, може, чаю вип’ємо! А де, до речі, мій син?
– На роботі, – відповіла Галя, прямуючи до кухні.
– Де? – раптом зупинилася Аріна Володимирівна, ніби на стіну натрапила. – Де він?
– На роботі, — повторила Галя. — Вам чорний чай чи зелений?
– Тут уже чаєм не відкрутишся, — хрипло відповіла свекруха. — Ти примудрилася його кудись влаштувати? І що, він ось прямо працює? На роботу ходить і навіть щось заробляє?
– І навіть премії отримує! – посміхнулася Галя.
Вона зрозуміла, що це продовження старої історії. Тієї самої, після якої свекруха на десять років забула дорогу до сім’ї сина. А Галя тоді не соромилася у висловлюваннях, виставила її геть і вказала такі адреси, що потім самій було соромно.
А щодо премії, то це як контрольний удар. Але тут краще по порядку.
***
Коли Галя виходила заміж за Романа, вона не припускала, що його мами в їхньому житті буде так багато. До цього вона не була готова.
А готова була до щасливого сімейного життя, бо вступала в шлюб з однокімнатною квартирою, яку їй залишила двоюрідна тітка, коли виїжджала за кордон.
– З собою я її не заберу, дорого не продам, – казала тітка, – а так у тебе буде можливість жити своїм життям, не озираючись на чужу думку!
Нехай квартира й маленька, та й розташована була не в найкращому місці, але своє житло — це вже багато!
Батьки Галини, звісно, одразу вимагали продати квартиру, а гроші вкласти в сімейний бюджет, але Галі вперше довелося відстояти свою думку, а заразом й свою першу власність.
У цю квартиру вона й привела свого молодого чоловіка.
Нічого не віщувало, як то кажуть. Для початку сімейного життя невеликої квартири достатньо. Її й утримувати дешевше та простіше, так і образу в ній нікуди не сховаєш.
Хочеш – не хочеш, а будеш з’ясовувати, хто правий, а хто винен! А потім уже до єдиної думки приходити.
Притирання – справа свята. Але у Галі з Ромою була любов, яка допомогла згладити всі шорсткості на самому початку. А далі вони вже навчилися розмовляти.
І все було б добре, якби мама Роми не намагалася брати участь у житті сина, як це було до його одруження.
То подзвонить, то в гості покличе, то сама з’явиться! І починався нескінченний атракціон напутніх слів синові! Та й невістці діставалося.
Але Галю вона намагалася не чіпати, бо невістка швидко поставила свекруху на місце, роз’яснивши пріоритети.
– Це моя квартира, я тут господиня! Якщо у вас є своя думка щодо того, як я веду господарство, залиште її при собі! Але якщо вам не сидиться спокійно, один раз я промовчу, другий – відповім, а на третій викину геть! Зрозуміло?
Аріна Володимирівна для порядку трохи обурилася, але зрозуміла, що Галя — це сталь, кремінь, титан і алмаз в одному флаконі. Тут власна шкурка може постраждати, якщо перегнути палицю.
А ось син їй такого не скаже. Ось сина вона й виховувала.
– Романе, ти розумієш, яка це
відповідальність? Це ж не іграшка і не домашня тварина! Це дитина! – вигукнула Аріна Володимирівна.
– Розумію, мамо! – відповів Роман. – І ми чекаємо на цю дитину з любов’ю та радістю!
– Вони чекають! – Аріна Володимирівна розвела руками. – А що ви їй можете дати? Дитина – це складно, дорого і на все життя! Як ви збираєтеся її утримувати?
– Мамо, ми з Галею не вчора народилися! Рішення приймали разом. І дитина – це запланована! – пояснював Роман.
– Вони з Галею вирішили! – обурювалася Аріна Володимирівна. – З Галею ви могли вирішувати що завгодно, а радитися треба з дорослими й розумними людьми!
– Мамо, ти що, онуків не хочеш? – поцікавився Роман.
– Онуків я хочу, – відповіла Аріна Володимирівна. – Я не хочу, щоб ви потім у мене гроші витягали на її одяг, їжу, садок і все інше! А я, чомусь, впевнена, що так і буде!
– Мамо, ми самі розберемося! – говорив Роман. – А якщо тобі для онука чогось шкода, так і скажи! Ми у тебе ні копійки не візьмемо!
– Так, вони не візьмуть! – недовірливо хитала головою жінка. – Упевнена на сто відсотків, що прибіжите, як милі!
А коли Галя заваг.тніла другою дитиною, частина грому і блискавок обрушилася і на її голову.
– З одного декрету ще не вийшла, вже в другий зібралася! Про що ти думаєш? – бушувала Аріна Володимирівна. – Ви ж по світу підете! Роман не заробляє стільки, щоб двох дітей утримувати!
– Аріна Володимирівна, – зупинила свекруху Галя, – Дмитру вже два роки. Ми за цей час хоч раз до вас за допомогою приходили? Хоч копійку попросили?
– Але зараз-то обов’язково прийдете! – обурювалася свекруха. – А мені давати вам нічого! І що? Через вашу дурість діти мають голодувати?
– Не хвилюйтеся, – відповіла Галя. – Ніхто у нас голодувати не буде!
– Це ти кажеш, бо підробляла в декреті! А що ти зможеш підробити з двома дітьми? Чи ти на Ромку вирішила розраховувати? А що він може? Він уже досяг межі своєї зарплати! Хоч назовні вивернися, більше не заробить!
– Він записався на курси підвищення кваліфікації, – промовила Галя.
– Господи, ви ще й на це гроші витрачаєте? – розвела руками свекруха. – Куди йому ще вчитися? Він же в школі був глухим трієчником, технікум ледве закінчив! Краще б ти ці гроші відклала, коли його з роботи за недбалість виженуть!
Галя свекруху випровадила, але тему довелося продовжити з чоловіком, який під час розмови був присутній, але не втручався.
– Галочка, а може, мама має рацію? – запитав він у дружини. – Хто його знає, чи зможу я скласти іспити після курсів. Якщо ж не складу, мені категорію не присвоять! Вийде, що й гроші даремно витратили, та й час…
– Ромочка, ти ж мене любиш? – запитала Галя. – І Дмитра любиш?
– Звичайно! – посміхнувся Роман.
– Тоді ти для нас обов’язково постараєшся! Я в тебе вірю!
На першому іспиті через хвилювання Роман провалився, чим викликав зловтішне тріумфування матері. А на пересдачі через тиждень, коли Галя його налаштувала і заспокоїла, він показав найвищий результат.
Категорію Роман підвищив, щоправда, на зарплаті це не сильно відбилося. Всього п’ять відсотків. Але Галя це сприйняла з натхненням:
– Ти ж мій годувальник! Я знала, що ти можеш більше!
З народженням дочки стало складніше. І не тому, що дітей стало двоє, а тому, що у Романа на роботі почалася нездорова метушня.
Спочатку змінився директор, потім пішла перебудова у всьому офісі. Когось звільняли, когось підвищували, а ще почали з’являтися нові люди, які працювали по-новому.
Простих робітників, серед яких був Роман, це деякий час не стосувалося. А потім почалися чистки й у їхніх лавах.
Романа тричі вносили до списків на звільнення, і тричі звідти викреслювали.
Свою роль зіграло те, що він має відповідну категорію, безперервний стаж, одружений і має двох дітей, а в його особовій справі немає жодної зауваги.
— Галя, я не знаю, — розгублено говорив Роман. — Живу, наче на вулкані. У будь-який момент можуть звільнити — і все!
– Романе, а поки не виганяють, може, піти на курси й освоїти суміжну професію? – запропонувала Галя. – Або взагалі змінити напрямок? У тебе ж золоті руки! А голова яка світла! Ти ж зможеш потім працювати на себе!
Сумніви тіснили голову, та ще й Аріна Володимирівна доклала свою лепту:
– Знову вчитися? З цим – гаразд! Зайва освіта тобі не завадить, але про який бізнес ти говориш?
– А що, мені чекати, коли мене звільнять? – Роман повторив слова дружини.
– Не треба чекати! Треба попросити начальство, щоб тебе залишили! Зробити подарунок, працювати старанніше, підлещуватися, якщо знадобиться! Сиди на своєму заводі й нікуди не сунься! Це хоч якась стабільність!
Роман був уже готовий відмовитися і
від навчання, і від започаткування власної справи, але Галя його переконала:
– Не звільняйся! Але закінчи курси, отримай диплом, відкрий фірму і почни працювати на сумісництві! Якщо бізнес піде – звільнишся, якщо не піде – ліквідуєш і залишишся на заводі!
Бізнес не стартує швидко. На все потрібен час. Поки з’являться перші клієнти, поки вони розкажуть знайомим, поки реклама спрацює. А на останню витрачатися особливо не виходило.
Але, поки Романа тримали на заводі, Галя вирішила взяти квартиру в іпотеку.
Тільки-но переїхали, як свекруха одразу ж прилетіла:
– Про що ви думаєте? Як ви збираєтеся за неї платити? – обурювалася вона. – І навіщо три кімнати? Двох вам би вистачило!
Галя, ти ж повинна хоч щось розуміти! Він зі своїм бізнесом ніколи нічого не заробить, а на зарплату з заводу він не те що за іпотеку, навіть за собачу будку не заплатить!
– Самі розберемося, – промовила Галя крізь зуби.
А вона вже відчувала, як непросто буде, поки іпотека не закриється. Сама вийшла з декрету, та працювала на межі.
– Ой, що ви кажете! – вигукнула свекруха. – Ви вже так розібралися, що тепер у боргах, як у шовках! Змусь Ромку закрити фірму, і нехай краще по дві зміни працює, хоч якась користь від нього буде!
Ось тут Галю прорвало. Вона виклала свекрусі всю правду про те, що та принижує й недооцінює свого сина. Накричала, що матері не личить так відгукуватися про свою дитину.
Галя навіть не намагалася стримуватися. Прямо сказала, що це Аріна Володимирівна зіпсує синові життя своєю недовірою.
А закінчилося все тим, що Галя виставила Аріну Володимирівну з квартири і побажала їй не виплисти з найближчого болота. І попередила, щоб більше не з’являлася!
Свекруха й не з’являлася цілих десять років.
А за ці роки сталося багато чого.
Роман з заводу все-таки звільнили. Там навіть причину не пояснили. У нього залишилася лише фірма, яка балансувала на межі банкрутства.
А Галя вірила в чоловіка. Вірила і підтримувала. І щоразу, коли він їхав на переговори з потенційним клієнтом, вона прасувала йому сорочки, зав’язувала краватку, чистила взуття та костюм. І обов’язково казала:
– Ми в тебе віримо! Ти наш найкращий у світі татусь! І ти обов’язково всього досягнеш! Нехай наша любов і віра в тебе стануть для тебе дороговказною зіркою, яка обов’язково приведе тебе до успіху!
А сама Галя в цей час працювала, щоб не тільки утримувати сім’ю, а й допомагати чоловікові, тримати на плаву його фірму.
Як зазначалося вище, минуло десять років.
***
– У нас, якщо вам цікаво, – з посмішкою сказала Галя, – немає жодного кредиту! А все, що ви бачите, ремонт, меблі, техніка – це все Роман заробив!
А я вже п’ять років не працюю, бо Роман заробляє достатньо, щоб я могла присвятити себе господарству та сім’ї!
Аріна Володимирівна притиснула руку до серця.
– У нас ще є заміський будинок, але там поки що ремонт, – продовжувала Галя. – Ми не поспішаємо, бо для дітей відкрили рахунки в банку, щоб у них був стартовий капітал, коли вони виростуть.
Тут додому повернувся Роман, якого Аріна Володимирівна не відразу впізнала.
Підтягнутий, впевнений, з гордо піднятою головою. Не чоловік – скеля!
– Привіт, мамо! – спокійно сказав він.
Аріна Володимирівна розпливлася в усмішці:
– Синочку! Як ти змінився! А ви тепер добре живете! – заговорила Аріна Володимирівна, не перестаючи. – Багато! А матусі б допоміг! Матуся тебе народила…
Жінка витратила десять хвилин, щоб пояснити, за що син тепер повинен забезпечувати та утримувати її. Роман слухав із легкою посмішкою на обличчі, а коли потік слів вичерпався, сказав:
– Мамо, я всього досяг лише завдяки вірі в мене і мої сили. І завдяки підтримці в найважчий для мене час! І я тепер сповна віддячую тим, хто мене підтримував! Галі! Дітям!
– Ну, а мамі? – радісно посміхнулася Аріна Володимирівна.
– А мамі, – Роман відкрив гаманець, – за її підтримку! – і вклав матері в руку одну копійку. – Вибач, я втомився після роботи, – сказав він мамі, вказуючи на двері, – я хочу побути зі своєю родиною, яка мене завжди підтримувала!
Аріна Володимирівна, постійно озираючись, повільно йшла до дверей. Не вірила, що син її так просто виставив. А копійка в кулаці нестерпно палила шкіру.
Коли за нею зачинилися двері, вона кинула монетку під ноги і більше ніколи не з’являлася на порозі цієї квартири. До кінця була впевнена, що саме її образили, принизили і зрадили.
Правда, її почуття цікавили Рому, Галю та їхніх дітей менше за все на світі.
