Вона просила вибачення, що не може так далі жити, що взяти Павла було помилкою… А я ж це заради неї зробив. Не можна ж було віддати хлопчика назад у дитячий будинок. Та й я до нього прикипів. Він мене татом називає
Люба зайшла до сільської крамниці й стала в чергу. Перед нею було троє людей.
— Марина продала квартиру своєї мами. Ти розумієш, що це означає? Ці гроші не можна втратити на гнилі стіни
— Я вже домовилася з господинею. У суботу підемо оформляти аванс, — задоволено повідомила
— У хлопця є фундамент, — нарешті промовив він. — Залізобетонний. З тих, хто вижив у дитячому будинку й сам себе зробив, рідко виходять погані люди
Вечір обіцяв бути млосним, задушливим і нескінченно довгим. Катерина розгладила складки на своїй сукні,
– Я щовечора намагаюся провести час із сином! Почитати йому, погуляти, пограти! А ти мене щоразу відштовхуєш! «Іди посуд помий, я сама!» Чотири роки, Марино! Чотири роки ти не давала мені залишитися з Артемом наодинці! Жодного разу
Марина стояла посеред кухні з упаковкою морозива в руках. Андрій ще навіть куртку не
— Валентино Семенівно, — шепоче вона, — а правда кажуть, що у вас є джерело… чарівне? Біля старого млина
Того року до баби Марії приїхала онука з міста, Людмила. Вона була худенька, бліда,
– Мама нам постійно допомагає! Ти зобов’язаний їй у відповідь допомогти хоч чимось
– Мамо, ось у нас така справа… – запнулася Оксана. Галина відразу зрозуміла, до
— Ви переписали квартиру на сестру, а я там ще й ремонт повинна оплатити
Чашка з чаєм дзенькнула об блюдце, коли Валя різко поставила її на стіл. Звук
— Значить, я їду на інший кінець міста до мами, спати на старому дивані. А ти залишаєшся в моїй квартирі обшивати балкон. Я нічого не переплутала
Стас кинув на лінолеум п’ять плоских картонних коробок із будівельного магазину. — Риммуль, я
— Навіщо ти це робиш?! — викрикнула вона, відступивши на крок. — Ти можеш хоч раз просто подзвонити й запитати, чи це нам потрібно? Навіщо ти сюди тягнешся щодня, га
– Мамо, це вже занадто, – Оксана дивилася на пакети біля ніг Людмили. –
— Кохали, — свекор трохи помовчав, — але людська доля — дуже непроста річ. І помилки в ній теж бувають, і розчарування. Тільки ви вже постарайтеся всього цього уникнути, гаразд
– Завтра приїжджає батько, — Андрій кинув цю фразу так, ніби це звичайна справа,

You cannot copy content of this page