Ганна росла химерним дівчиськом. Батька свого вона не знала. Мати розлучилася з ним ще
– Денисе, ти довго там ще будеш у своєму телефоні залипати? Я тебе вже
– Мамо, я йду. — у кухню зазирнула Ніна. Ліда обернулася від плити і
– Я не збираюся нікуди їхати, Тетяно! Я взагалі думав, що ми ці вихідні
– Не розумію тебе, синку! Ось одружився ти і що? – питала Надія Степанівна
– І хто це тебе додому привіз учора на такій крутій машині? – Запитав
– Та спи ти, чого так рано підвівся? — ледве продерши очі, сонним голосом
— Ганно, мене не буде близько тижня, – тривожно сказав Мишко. – Дивись, щоб
Ася, важко дихаючи й озираючись, зупинилася. Навіть не глянувши на сина, залишила візок біля
Настав той період у моєму житті, коли ми з чоловіком жили разом як сусіди.