У нашій сім’ї завжди головною була старша жінка. Батько працював на двох роботах, а мама залишилася вдома стежити за мною та поратися з господарством. Попри те, що я була єдиною дитиною, мама завжди скаржилася на сильну втомлюваність і те, що її життя у чотирьох стінах.
Тато ніколи не відповідав на її бурчання, а просто мовчки приносив хоч якісь гроші до хати. Проте після школи, як зараз пам’ятаю, мені доводилося мити посуд, тоді як мої мама з тіткою сиділи у вітальні і дивилися серіали, обговорюючи своїх чоловіків та спільних подруг.
Перемивали їм кістки, як водиться, але такий уже був характер їхнього спілкування. Згадуючи передачі того часу, що крутили по телевізору, я не здивована. Єдина, кого мама поважала, попри вік, була моя двоюрідна сестра. Дочка тітки.
Ми ходили в різні школи, та й спілкувалася я з нею нечасто, але мені добре було відомо, що вона добре вчиться, вміє грати на скрипці та завжди допомагає своїй мамі. Ідеальний приклад для мене. За словами мами, звісно. Оскільки ми були однолітками, нас постійно порівнювали.
Після школи її віддали на економічний факультет, і все літо вона провела за підручниками з якимсь репетитором. І ступила. Я теж вступила, мені завжди подобалася журналістика. Готувалася сама і, не без гордості, можу похвалитися, що була однією із найкращих студенток у групі.
З професією у двоюрідної сестри не складалося, вона її просто не любила. Але була дуже поступливою. На другому курсі їй сподобався один хлопчик, потім з’ясувалося, що вона при надії, і незабаром молодята зіграли весілля. Я ж, у свою чергу, стала бунтаркою, і мене цікавили лише додаткові заняття та журналістика.
Через три роки після інституту я почала винаймати квартиру, яку незабаром і купила. Звісно, не без кредитів. А у двоюрідна сестра вже чекала ще одну дитину. Бабуся переписала свою «двушку» на неї, а сама переїхала жити до села. Моя мама була не проти, але батько вчинив скандал.
Потім я розібралася з боргами і купила автомобіль. Пам’ятаю, рідна мати лишень покрутила пальцем біля скроні. Сказала, що навіть моєму батькові було б соромно сидіти за кермом такої машини. Краще знайшла б собі когось. У сестри вже двоє дітей.
І ось, рік тому почався справжнісінький цирк. Знову допоміг збіг, але я йому навіть вдячна. Загалом я взяла собі нову машину. Так вийшло, що були гроші, а ціна виявилася для мене відносно підйомною. Стару треба було якнайшвидше продати, і голова була забита ось цією нісенітницею.
Водночас сестра вже чекала на третю дитину. І якщо раніше вони з чоловіком абияк кінці з кінцями зводили, то тепер це було проблемою. Сім’я із маленькими дітьми гроші, як відомо, не відкладає. Вони потрібні щомиті. Коли я заощаджувала навіть на їжі – просто вже стало звичкою.
І ось одного «прекрасного» дня починають телефонувати мені улюблені мої родичі. Спершу бабуся, потім сама сестра. І просять, щоб ви думали, віддати свою машину. Дві мені не потрібні, а сестричка багатодітна мати і важливо, щоб вона була завжди в комфорті. Від мене не відпаде.
Спершу я була в шоку від такого нахабства, але одразу відмовила. Дякую мамі за жорстке виховання. Я вмію говорити “ні”. Через кілька днів і мільйон дзвінків бабуся в одній телефонній розмові наговорила мені стільки гидоти, що я вирішила взагалі не відповідати на її дзвінки. Було боляче.
Потім зателефонувала мама. Ми довго розповідали один одному новини, вона скаржилася на батька, що він не може зробити в квартирі ремонт, і таке інше. Насамкінець вона запитала про машину. Запитала, ну що мені варте. Сказала, що їм із батьком було б дуже приємно, якби я зробила такий подарунок.
Не можна сказати, що мені було якесь особливе діло до її вмовлянь, але згадка тата щось у мені перемкнуло, і я таки погодилася. Вже в самому кінці розмови, коли розмова зайшла про дрібниці, я помітила, що в сестри з чоловіком і гаража немає, машина ж зовсім проіржавіє.
На що мама відповіла, що нічого переживати, розкрутяться, куплять гараж. Автомобіль новий практично. Тоді я посміхнулася і нагадала, що вона раніше машину іржавим мотлохом називала. Пауза, тяжке зітхання і гордовитий мамин голос, що вони й не просять мою стару бляшанку, а хочуть нову.
Ну я й вимкнула телефон. Тепер я думаю заблокувати всіх своїх родичів. Тільки з татом поговорю, хочу, щоб з ним порозумітися. Моєї думки вже нічого не змінить, бо я навіть думати про цих людей не бажаю.
