Родинні історії

Після поминок жінки стали збирати їжу в лотки, сіли в дорогу машину та поїхали

Так сталося, що батько близької подруги відправився на небеса. Тож обов’язком родичів та знайомих було проводити його.

Ірину також запросили, хоч вона й не була родичкою. Достатньо було того, що батька подруги вона знала вже багато років. Та й самій подрузі була потрібна підтримка. Адже усі організаційні моменти свалилися на неї.

За столом було не більше ніж 25 осіб. Вони сиділи у невеликому кафе на околиці міста. Подруга дуже постаралася, щоб усі пішли ситими (хоч самі поминки не розраховані на велике споживання їжі) — інакше їй просто не дозволяла совість. Але поминки пройшли, як поминки. Люди посиділи, згадували того, що пішов і, особливо не доторкнувшись до їжі, почали розходитися. Але перш ніж усі розійшлися, увагу людей привернула одна трійця: двоюрідна тітка подруги та дві її дорослі дочки.

Під напуттям старшої жінки дві інші дістали з сумок лотки і стали в них перекладати їжу з тарілок. А коли ті були заповнені, у хід пішли пакети та серветки. Ні засуджуючі погляди людей, ні перешіптування щодо їхньої поведінки не бентежили родичок. Вони діяли чітко та цілеспрямовано.

Один родич навіть не витримав і почав висловлюватися, але старша його швидко та голосно перебила:

— То пропаде ж! Не їсть ніхто.

Ірина поцікавилася у подруги, хто це такі та чи бідні вони. Може, у них проблеми і тому вони так поводяться?

– Ні, – відповіла подруга. — У них якраз усе гаразд. У кожної по машині та грошей на одяг вистачає. Вони завжди так. Приходять і в кінці забирають все, що залишилося. Думала, що вони хоч сьогодні виявлять більше поваги. Але я їх недооцінила.

Тим часом жінки склали все у великі пакети і попрямували до виходу, де на них чекала іномарка. Попрощавшись із усіма, вони сіли в машину та поїхали.

— Оце нахабство! – Не стрималася Ірина. Вона вперше бачила щось схоже. – І як їм не соромно?

— Це вони ще не питали, що в нас залишилось у холодильнику, — зітхнула подруга, проводячи машину поглядом. — І то тільки тому, що ми зараз не в мене вдома.

Після цього випадку Ірина ще не раз переказувала побачене своїм знайомим. А ті, своєю чергою, ділилися своїми історіями про родичів на застіллях. Але той факт, що для деяких їжа на поминки є прийнятною здобиччю, шокував усіх. Адже у всьому має бути межа!

Вам також має сподобатись...