Дуже довго наважувалася написати свою ситуацію. Прошу не засуджувати, а спробувати зрозуміти. Дуже потрібна допомога чи бодай якась порада, бо самій все виправити не виходить.
З чоловіком ми зустрілися, коли мені було 17 років. Він мій перший і єдиний чоловік, перший, але, на жаль, так вийшло, що не єдине кохання, і в цьому вся біда.
Чоловік старший за мене на 4 роки. Почалося все з простого знайомства у спільних знайомих, а далі неймовірна близька тепла дружба, а вже дружба переросла у почуття, кохання та казку.
Чоловік просто ідеал, завжди любив до божевілля, носив на руках, переживав, дбав, оберігав від усього, у всіх сенсах замінив мені і батьків, і найкращих подруг.
Я не красуня і завжди була бридким каченям, росла в неповній сім’ї, мати мене ніколи не любила і займалася лише своїм особистим життям. І ось чоловік став для мене всім, наче нагорода за все колишнє не щасливе життя.
Ми зіграли весілля з чоловіком, хотіли дітей, будували плани, мріяли зустріти старість разом обійнявшись. Після інституту я пішла працювати за фахом, мені пощастило, мене помітили та взяли у серйозну компанію.
Але, на жаль, добре на цьому скінчилося. Все вийшло як у дурних любовних романах та фільмах. Дівчинка виросла, бридке каченя прекрасним лебедем не стало, але я стала трохи красивішою, ніж була.
На роботі й зустріла того іншого. Відразу скажу, що зрад та стосунків не було, були почуття, навіть не почуття, а просто фізичний потяг, але тоді в собі розібратися та зрозуміти цього не змогла.
Йому я теж сподобалася, зараз розумію, що просто досвідчений бабій і знайшов нову жертву для себе. Я довго боролася з собою та своїми почуттями, всі кроки мені на зустріч з його боку одразу ж присікала.
Через почуття до іншого мучилася докорам сумління, не могла жити з усім цим, ненавиділа себе і намагалася знайти хоч якийсь вихід.
У результаті, коли чоловік влаштував романтичну вечерю я розплакалася і розповіла йому все. З роботи я звільнилася, вирішила боротися за сім’ю, ми з чоловіком стали разом працювати над стосунками, начебто все виходило, все було добре, але в ньому щось надломилося.
Чоловік теж як я, у нього було нещасливе дитинство, важка юність, і більше того, нещасливе перше кохання та зрада першої дівчини.
Все полетіло в прірву, чоловік то намагався вибачити і йшов мені на зустріч, то закривався і йшов у себе, відмахуючись, що все нормально. Ми кілька разів розходилися, він відпускав мене і йшов, я його повертала, плакала, ми знову починали все по-новому.
На даний момент ми разом працюємо над стосунками, ми разом, але чоловіка не відпускає. Після роботи з психологом я зрозуміла, що то були не почуття, а тільки пристрасть, але чоловікові від цього не легше, все одно все це було до іншого, отже, на думку чоловіка, у нас з ним нічого не вийде і наші стосунки приречені. Він не мій чоловік раз у мене почуття і потяг до іншого.
Чоловіка я дуже люблю, дорожу ним і нашою сім’єю, але як виправити та спокутувати провину не знаю. З дітьми теж не виходить, це теж дуже ламає.
