Я сиділа на лавочці в лікарняному сквері, а по обличчю текли сльози. В той день мені виповнювалося 70 років. Ніби ще недавно я була молодою жінкою, а тепер уже бабуся, починається восьмий десяток.
І навіть привітати нікому. Одна залишилася доживати в цьому пансіонаті. Так, сусідка по палаті привітала. Так, молоденька медсестричка принесла яблуко, сказала кілька теплих слів, але від цього не легше.
Син уже три тижні й не згадував, не приїжджає. А доньку при зустрічі вже й упізнати не вийде, не бачилися дев’ять років… Я занурилася у спогади. Як із чоловіком переїхали в місто, як він купив авто і потрапив в аварію.
Так я і залишилися одна з двома дітьми. У вихідні мила підлогу в під’їздах, щоб дітей було в що взути й одягнути. Сподівалася, що вони виростуть, стануть для мене помічниками, опорою, але не склалося.
Син без батька ріс тим ще шибайголовою, водився з незрозумілими компаніями, потрапляв у погані історії. Одного разу ледь не потрапив за ґрати. Добре, що я знайшла гроші, щоб відкупити.
Потім понад рік борги віддавала. А дочка… вийшла заміж, народила дитину, але хлопчик ріс дуже хворобливим. Я онука майже не бачила, бо доньці довелося переїхати в інше місто, де був спеціалізований медичний центр.
Чоловік доньки довго цього не терпів, утік, але вона не опустила руки, працювала, лікувала дитину. Потім вона зійшлася з якимось чоловіком, у якого донька мала схоже захворювання.
І все начебто стало в них налагоджуватися, розписалися, але раптово вже чоловік опинився в лікарні, довелося робити термінову операцію. Тоді дочка звернулася по допомогу до мене. Вона знала про мої невеликі заощадження.
Однак я бачила нового доньчиного чоловіка всього один раз у житті, він був для мене чужою людиною. Абсолютно чужою. Тим паче що гроші я вже давно вирішила подарувати синові на весілля.
Син знайшов дівчину і зібрався нарешті створити сім’ю. Тому доньці я тоді відмовила. Відтоді ми не бачилися. Якби знала, що так усе повернеться… Стосунки з невісткою не склалися.
Спочатку дівчина поводилася скромно в чужій квартирі, але швидко освоїлася. Стала мені зауваження робити, могла й прикрикнути. Син спочатку заступався, а потім став на бік дружини.
Півтора місяці тому невдячний син привіз мене сюди. Нібито для лікування, щоб здоров’я поправила. Один раз провідав, а потім пропав, навіть не дзвонить. Я до нього додзвонитися не можу, немов телефон відключив.
Гірко зітхнувши, я піднялася і попрямувала до пансіонату, але раптом мене зупинив знайомий голос. Не вірячи своїм вухам, я повільно обернулася на оклик і побачила, що до мене поспішає молода жінка.
Я легко впізнала її, немов і не було довгої розлуки в дев’ять років. Це була моя донька. Вона привітала мене з днем народження, перепросила за довгу розлуку та сказала, що от прямо зараз забирає мене…
