Історії про кохання

Пліткарі будуть радіти, якщо в 52 роки я розлучуся заради свого першого кохання

Коли молодість минає, настає зрілість, потім старість. Уже й не думаєш про те, що колись можна було все змінити.

Я заміжня 35 щасливих років. Ми з чоловіком ніколи не сварилися, завжди мирно, спокійно жили. Ваня – моя підтримка і опора. За ці роки ми стали хорошими товаришами, завжди дбаємо одне про одного, самотні подружки біля під’їзду заздрять, коли ми йдемо під ручку в магазин.

Я ніколи не думала, що опинюся в складній ситуації, в яку потрапила зовсім недавно. Все як в якійсь мелодрамі. Я вважала, що так не буває в реальному житті. Але це сталося.

У парку я зустріла свою першу любов – однокласника Бориса. Він неспішно прогулювався на самоті, виявилося, що він не одружений.

Ми почали з ним спілкуватися, він розповів, що розлучився 5 років тому і у нього схожа ситуація. Я нічого поганого про свого чоловіка сказати не можу, але ми з ним начебто чужі люди. У побуті все добре, але ми майже не спілкуємося, тільки мовчки піклуємося одне про одного, тому що так належить.

А з Борею ми начебто були втрачені в просторі всі ці роки і раптом притягнулися одне до одного за велінням долі. І я подумала, що раз в школі у нас нічого не вийшло, може бути, зараз все вийде.

Діти у мене дорослі, і я відчуваю, що Борис до мене небайдужий. Може, я собі це придумала, тому що сама стала думати про нього постійно?

Іноді я навіть готова поговорити з Іваном про розлучення. Розлучимося як дорослі люди, без образ і сцен. І я вже не в тому віці, коли звертають увагу на те, що скажуть люди. Хочеться прожити залишок життя добре.

Тільки я розумію, що діти не схвалять такого рішення. Вони дуже люблять батька і не допустять, щоб я його проміняла на першого зустрічного, хоч для мене цей зустрічний має велике значення.

Я вже немолода, але хочу ризикнути. Може, я помиляюся і у Бориса інші наміри. Тоді чи зможу я повернутися до чоловіка? Чи пробачить він мені мою дурість?

Вам також має сподобатись...