Я залишилася сама з маленькою донькою на руках, коли мій чоловік пішов жити своє краще життя. Не знаю, як би я впоралася, якби не мій друг. У найскладніший період саме він завжди був поруч і підтримував мене.
Через кілька місяців я оговталася від тяжкого розриву і знову почала жити. Коли я повністю відпустила минулі стосунки, то мій друг зізнався, що завжди кохав мене і зробив пропозицію. Я погодилась.
Ми зіграли невелике весілля, і у моєї дівчинки з’явився братик. Донька й не знала, що мій чоловік – не рідний її батько. А він ніколи не показував цього, дбав про неї і нашого спільного сина однаково.
Дочка дізналася правду, коли не стало її рідного батька і їй у спадок залишилися дві квартири. Вона була дуже здивована таким новинам і спочатку навіть не знала, як правильно вчинити зі спадщиною.
Тоді їй було лише 17 років. Усі витрати пов’язані з похованням мого першого чоловіка взяв на себе мій другий чоловік. Як виявилося, ближчих людей батько моєї дочки не мав.
Через два роки донечка вирішила жити на одній з квартир, що дісталася їй від батька, а другу почала здавати. Перед тим, як розпочати самостійне життя, вона пообіцяла, що одну квартиру віддасть братові, як прийде час.
Проблема в тому, що коли дійшло до справи, донька відмовилася виконувати обіцянку. Вона вирішила, що їй друге житло потрібніше, бо вона теж матір і має думати про своїх дітей, а не дбати про дорослого брата.
Заявила, що нехай той живе у квартирі свого батька. Я такої поведінки не розумію. Адже мій другий чоловік стільки вклав у її виховання та любив як рідну. Невже так важко допомогти братові і заодно віддячити вітчиму за турботу?
