Чи варто сподіватися, що чоловік зміниться чи зважиться на розлучення. Ми з чоловіком одружені вже 15 років. У нас підростають двоє прекрасних дітей (синові 10 років, а доньці 2 роки), але останнім часом наші стосунки почали стрімко псуватися.
Раніше наша сім’я мене надихала, а тепер я частіше і частіше ловлю себе на думці, що чоловік тільки й робить, що висмоктує позитив, провокує конфлікти та сварки. Я людина не конфліктна, намагаюся з ним розмовляти, але користі від цього мало. Особливо складно стримувати себе при дітях, адже не хочеться, щоб вони були свідками сварок. З іншого боку, всередині хочу просто спокою.
Дуже не хочеться позбавляти дітей повної сім’ї, але жити у постійному стримуванні своїх емоцій просто небезпечно для здоров’я. Плюс обміркувати всі дії потрібно дуже правильно, порадитися з юристом, знайти більш оплачувану роботу, порівнювати свої можливості щодо забезпечення дітей та знайти шляхи, як цього досягти, без надії на аліменти.
Хочеться сподіватися, що ставлення чоловіка стане незмінним, але, мені здається, втішати цим себе, швидше за все, не варто. Починаю згадувати, як усе було добре ці роки і просто жену ці думки. А раптом усе зміниться? Мені здається, якщо дозволю собі про це думати, то можу потім потрапити в дуже складну життєву ситуацію. Раніше я могла сподіватися тільки на себе і розумію зараз, що тепер я у відповіді та за дітей теж, тільки на себе треба розраховувати.
Хочеться вчинити правильно, але не прийняти при цьому дурного рішення, не стати жертвою порожніх надій на краще і водночас, як зробити так, щоб не травмувати дітей?
