Коли доньці виповнилося 16 років і вона пішла в технікум, я зібрала всі документи і поїхала на заробітки за кордон. Це був складний період. Доньку я ростила без чоловіка. Мені могла допомогти тільки хвора мама. Щойно в мене з’явилася можливість заробити грошей, я одразу ж нею скористалася.
Жити на одну мою зарплату вчительки і пенсію моєї мами було просто неможливо. Я не одна така. За кордоном я зустріла багатьох жінок на заробітках, які поїхали туди саме заради сім’ї. Здебільшого через дітей. Тому мені це здавалося тоді абсолютно нормальним.
Тим паче доньку я залишила під опіку мамі, а вона дивилася за нею не гірше за мене. З мамою ми зідзвонювалися регулярно. Думали разом, на що насамперед витратити гроші. Я запропонувала відремонтувати наш старий будинок, але моя мама наполягла на тому, щоб побудувати новий.
Річ у тім, що її будинок на околиці міста, в якому я виросла, дійсно старий. По-хорошому потрібно ремонтувати буквально все: поставити нові вікна, оновити фарбу на стінах, відрихтувати стару скрипучу підлогу і перевірити дах, якому вже багато-багато років. Загалом, роботи вистачає.
Тому, поки я була на заробітках, регулярно висилала гроші на будівництво. Будинок будувався, а донька тим часом знайшла собі нареченого. Порадившись із мамою, ми вирішили, що, поки я не приїду, вони можуть жити в новому будинку, а далі побачимо.
Дуже шкодую про те, що, будучи за кордоном, пропустила народження онуків. Тоді я подумала, що в мене буде ще достатньо часу з ними познайомитися. Я ж обрала насолоджуватися життям. Незабаром після цього мені довелося негайно приїхати.
Мама зовсім розхворілася, і тепер за нею потрібен був цілодобовий догляд. У старості в неї почали відмовляти ноги, тому навіть по дому вона пересувалася з великими труднощами. Я намагалася попросити доньку доглянути за бабусею, але вона відповіла, що в неї діти і немає часу.
Ще й підкреслила, що це саме моя мама, тож мені за нею і дивитися. Довелося їхати. Вдома на мене чекав черговий сюрприз. Я-то думала, що ми з мамою зможемо переселитися в новий будинок і жити всі разом, але донька наполягла, щоб ми залишалися в старому будинку, бо місця на нас усіх не вистачить.
Я хотіла б заперечити, але відчувала провину перед дочкою за те, що залишила. Нехай будинок оформлений на мене, я не хотіла з нею сваритися і тим більше виганяти з житло. З мамою ми прожили разом один рік. Я за цей час потихеньку почала ремонтувати все, що здавалося старим.
Добре, що я відклала майже всі гроші, які заробила за кордоном. Інакше довелося б туго. А потім мама померла. За той час, що вона хворіла, донька від сили прийшла в гості кілька разів, а допомоги від неї було не дочекатися. У неї діти, чоловік, а на нас із мамою в неї ніколи не вистачало часу.
Мені було просто по-людськи прикро, що вона навіть до пуття не поспілкується з бабусею, перед тим як та вирушила в останню путь. Так і сталося. Наступного разу донька відвідала мене через місяць після похорону і поцікавилася, коли ж я знову поїду за кордон.
На що я їй відповіла, що їхати вже нікуди не збираюся. Досить із мене цієї каторги на заробітках. Невже вона думає, що ми там ніби сир у маслі катаємося? Робота зазвичай важка: то на полях полуницю збирати, то на складах і фабриках з ранку до ночі за стрічкою стояти.
Стара стала для цього, пора пожити у власне задоволення. Будинок у мене тепер є. Зовні так не скажеш, але всередині абсолютно новий. І заощаджень мені має вистачити на довгий час. Хто знає, може, доньці навіть після моєї смерті щось дістанеться, але вона моєму рішенню, звісно, була не дуже рада.
Можливо, думала, що я їй на зароблені за кордоном гроші другий будинок побудую? Я вже змирилася з тим, що вона тримає на мене образу. При кожній нашій зустрічі нагадує, що їй у 16 потрібні були не гроші, а мама, але вона так каже, бо не знає, як жити в бідності й рахувати кожну копійку.
Я з моєю мамою чудово знали, як це, але про головний сюрприз донька ще не знає. Річ у тім, що я, поки сиділа з хворою мамою, знайшла собі чоловіка. Він удівець, діти в нього вже дорослі. Ми обидва налаштовані дуже серйозно і збираємося жити разом.
Я запросила його до себе, бо наш із мамою будинок кращий за його невеличку квартирку. Однокімнатну хрущовку ми будемо здавати. Не знаю, як поставиться до цього дочка. Підозрюю, їй це не сподобається навіть більше, ніж те, що я більше не збираюся гарувати за кордоном.
Тим паче вона вже доросла. Чоловік у неї є, щоб фінансово про неї подбати, а мені б спокійно зустріти старість із приємною людиною в теплому домі. Напрацювалася! Досить.
Сподіваюся, ви підтримаєте мене в моєму, як каже донька, егоїстичному намірі нарешті пожити для себе. Просто хочу насолоджуватися життям!
