Навігатор довго вів Антона вузькими вулицями міста з розбитим дорожнім полотном, доки не проголосив остогидлим уже чоловікові голосом: “Ви приїхали”.
Антон роздратовано припаркувався біля узбіччя й озирнувся. У цій частині міста він ніколи не бував. Нетрі якісь і дорога така, що мало диски не погнув. Невже тут може бути готель? Як він там називається? “Затишок”?
Ну, точно. На сірій будівлі з обшарпаним фасадом висить вивіска “Затишок”. Як можна зупинитися в такому готелі? Якщо тільки перебуваєш у режимі жорсткої економії!
Отже, торговий представник, який призначив Антону тут зустріч, не заслуговує на довіру. Проте зустрітися потрібно. Антон був людиною відповідальною. Раз домовився, значить, піде.
Чоловік вийшов з автомобіля, озирнувся, чи не завадить комусь його машина, і увійшов у сіру будівлю. Назустріч йому кинувся лисуватий чоловік у розтягнутому светрі й простягнув руку.
Зовнішність цієї людини теж не викликала довіри. Чоловік запропонував посидіти в барі готелю й обговорити справи. Антон уже розумів, що спільних справ у них бути не може.
Він і не дивився на нового знайомства, а не зводив очей зі стійки реєстрації. Точніше, зі спини жінки, яка стояла біля цієї стійки. У фігурі та зачісці було щось знайоме, дуже знайоме.
Жінка була не одна. Вона весь час притискалася до якогось чоловіка, навіть терлася об нього. Чоловік був у костюмі, з претензією на елегантність. Однак своїм наміченим оком Антон одразу визначив дешевий костюм і те, що годинник на руці цього чоловіка був підробкою.
У тому, що пов’язує цих двох, сумнівів не було. Зараз вони заповнять папери і піднімуться в номер. Зрозуміло, навіщо! У такому місці побачення може призначити одружений чоловік або заміжня жінка.
Антон знав, на кого схожа та, що стоїть біля стійки. Залишалося тільки переконатися, що це не вона.
Жінка закінчила заповнювати папір і, взявши за руку супутника, потягнула його до сходів на другий поверх. На кілька секунд вона повернулася до Антона обличчям, і чоловіка ніби струмом прошибло.
– Вибачте, напевно, не вийде з вами договір підписати, – буркнув Антон торговому представнику і вийшов із готелю.
Сів у машину, віддихався.
Що це було? Щойно він бачив дружину свого найкращого друга. Вона пішла в номер із чужим чоловіком. Ясно для чого.
Антону ніколи не подобалася Свєтка. Якби в нього була можливість відмовити Льоху одружитися з нею, він би це зробив. Але Льошка був занадто закоханий.
Антон із Льошею дружили зі школи. Можна сказати, що з першого класу.
На лінійці вони стояли поруч, і Олексій весь час зачіпав Антона своїм величезним букетом. Букет був із троянд і шипи дряпали Антона. Це відбувалося так часто, що у хлопчика виникло відчуття, що сусід робить це спеціально.
Лінійка закінчилася сваркою. Вчителька початкових класів була шокована, розбороняючи хлопчиків і бачачи, що під очима забіяк наливаються барвисті синці. Так і познайомилися Антон із Льошею.
Вони сварилися ще не один раз, перш ніж до кінця року зрозуміли, що це все-таки дружба. Відтоді Антон із Льохою вважалися друзями “не розлий вода”.
Ходили в одну спортивну секцію, їздили разом у табір. Закінчили одинадцять класів, і ось тут їхні шляхи трохи розійшлися.
Навчалися вони обидва не дуже добре, але в батьків Антона було більше можливостей, і він пішов навчатися до інституту, а Олексій у звичайний технікум.
Дружбі це не завадило. Хлопці разом ходили на дискотеку, знайомилися з дівчатками. Тоді Льоша і зустрів свою Світлану. Антон не до кінця розумів, що його відразу відштовхнуло в цій дівчині.
Одягнена вона була далеко не зухвало, макіяж непомітний. Але, мабуть, було щось в очах.
Антону здалося, що, зверни він свою увагу на Світлану, вона з набагато більшим задоволенням вибрала б його. І не через велику симпатію. Уже тоді було зрозуміло, що Антон набагато успішніший. Але на Світлану запав Олексій.
Вони довго зустрічалися й Антон весь час сподівався, що це не всерйоз, що закоханість друга швидко мине. А вона тільки зростала і зміцнювалася. Олексій вирішив, що Свєта – кохання всього його життя, і зробив пропозицію.
Друг був у такій ейфорії, коли дівчина відповіла згодою, що Антон розумів, відмовляти марно. До того ж, не було вагомих причин, окрім неясних здогадок та інтуїції Антона.
На весіллі Антон був свідком. Ох, і запалив він із подругою Свєти. Дівчина дуже розраховувала на продовження стосунків. І даремно. Антон не хотів серйозності.
Минуло вісім років, як його друг одружений, а Антон все один. Точніше, один він ніколи не буває. Поруч завжди є красива жінка. Тільки недовго. Антон, як і раніше, не готовий до серйозних стосунків і спільного життя.
Він вважає, що не зустрів ще ту саму, єдину і неповторну. Майбутня дружина має бути красивою, розумною і відданою. І тільки в цьому випадку Антон обіцяє відповісти взаємністю.
Проте його друг одружений уже стільки років, і Антон уже готовий був визнати, що він помилився у Світлані. І тут такий сюрприз!
Антон сидів у машині і барабанив пальцями по керму. Найбільше на світі йому хотілося зараз поїхати до Льохи і розкрити другу очі на його зрадницю-дружину.
Тільки ж, не повірить йому Олексій. Він досі своїй Світлані в рот заглядає, вважаючи її найкращою жінкою. Антон ніяк не міг збагнути, як можна стільки років зберігати юнацьку закоханість і скакати навколо однієї й тієї самої жінки. Щоб переконати друга, потрібні вагомі докази.
Антон повернувся в готель, увімкнув на телефоні диктофон і підійшов до стійки реєстрації.
– Скажіть, будь ласка, – звернувся він до дівчини, яка стояла за стійкою. – Ось зараз нагору піднялася жінка із супутником. Вона часто тут буває?
– Ми не маємо права давати таку інформацію, – защебетала дівчина й одразу ж змінила тон, побачивши грошову купюру під долонею Антона.
Долоня поповзла до дівчини і купюра одразу ж зникла в її кишені.
– Так, вона тут буває частенько. Раз на тиждень точно. І весь час із цим чоловіком.
Антон вимкнув диктофон. Усе, що було потрібно, він уже записав. Залишилося сфотографувати. Він повернувся в машину і почав терпляче чекати. Сидітиме скільки потрібно, справи почекають. Друг важливіший. Олексій – найближчий друг!
Чекати довелося кілька годин, перш ніж із дверей готелю вислизнула
розчервоніла і задоволена Свєта. Вийшла вона так само, тримаючись за руку з чоловіком, а перед тим, як пірнути в таксі, що під’їхало, поцілувала його далеко не по-дружньому.
Усе це Антон встиг сфотографувати. Камера на його телефоні була відмінною і зняла навіть дрібні деталі.
Антону не терпілося побачитися з другом і розкрити йому очі. Його машина рвонула з місця, обганяючи таксі, в якому їхала Світлана. Потрібно було встигнути раніше за неї.
Зробити це в Антона не вийшло. У центрі міста його зупинили співробітники патрульної поліції і дуже довго й прискіпливо роздивлялися документи і страховку.
Коли, не знайшовши до чого причепитися, відпустили, Антон розумів, що Свєта найімовірніше доїхала до дому.
Так і виявилося. Сидячи в машині біля під’їзду Олексія, Антон зателефонував другу.
– Свєтка твоя вдома?
– Так, щойно прийшла, – здивувався питанню Олексій.
– Тоді спустися до мене. Я біля твого під’їзду в машині.
Здивований Олексій сів у машину, і Антон не став “тягнути кота за хвіст”.
– Твоя Свєта тобі зраджує. Зраджує вже давно. З якимось хмирем у дешевому костюмчику. Я знаю, знаю, що ти мені так просто не повіриш. Свєта, вона ж свята, по-твоєму. Тож я розповім тобі все по порядку.
У мене сьогодні була зустріч в одному готелі. “Затишок” називається. Я навіть не знав, що в нашому місті такий є. Там я побачив, як твоя дружина піднімається в номер із чоловіком. Не віриш? Ось, дивись фотографії. Це я їх уже на виході клацнув.
Антон простягнув другу телефон і спостерігав, як Олексій з тряскою в руках гортає його галерею. Перегортає фотографії невірної дружини, не вдивляючись у них.
Побачивши фотографію з поцілунком здригнувся, перегорнув ще швидше, а потім відкинув телефон Антона.
– У мене є ще диктофонний запис. Я розпитав співробітницю готелю, вона каже, що Світлана буває там часто, раз на тиждень точно. Давай дам послухати.
Антон потягнувся за своїм телефоном, але Олексій скрикнув:
– Ні, не треба, я тобі вірю. Слухати не хочу, я й так достатньо бачив. Я піду, піду до неї просто зараз.
Олексій насилу зміг відчинити дверцята автомобіля, настільки тряслися його руки. Очі ж стали скаженими. Антон навіть трохи злякався. Чи не накоїть друг справ? Утім, так і треба цій Свєтці. Вона на це цілком і повністю заслуговує!
Антон поїхав, але до будинку дістатися так і не встиг. Подзвонив Олексій.
– Антоне, давай в бар,га? Мені так нудно, ти не уявляєш.
– Дуже навіть уявляю, – відповів Антон. – Зараз машину поставлю і викличу таксі. Чекай мене в нашому барі.
Через якийсь час Антон сидів за столиком, дивлячись на друга, який розмазує сльози. Той мукав:
– Вона навіть нічого не заперечувала, уявляєш? Не намагалася виправдовуватися, казала, що це я в усьому винен. Я довів її до зради. Бачте, я мало заробляю, мало приділяю їй уваги. На день народження вона хотіла отримати від мене золоті сережки, і неодноразово на це натякала.
Антоне, ти знаєш, скільки зараз золото коштує? Де я їй візьму гроші на сережки? Міг би, звісно, купити якісь маленькі гвоздики. Але вона не такі хотіла. Великі з діамантами. А я їй квіти подарував і сертифікат у салон краси. Вона образилася.
– А що, той інший їй сережки подарував? – перервав мукання друга Антон. Олексій на нього втупився і заморгав очима.
– Які сережки? Ніхто їй сережок не дарував.
– Тоді навіщо вона з ним зустрічається? Наскільки я зрозумів із зовнішності твого суперника, там теж далеко не олігарх. Та й узагалі, як можна виправдовувати свою розбещеність такими речами? Олексію, ти зараз про що говориш?
– Ти маєш рацію, ти маєш рацію, – голова Олексія бовталася.
– А я ж кохав її. Я так її кохав! Та що там, я й зараз її кохаю. Ми дитину планували.
– Це добре, що тільки планували, – кивнув Антон. – А то ще невідомо, від кого буде ця дитина. Про це подумай. Не можна заводити дітей із такою, як твоя Свєтка. Я завжди це знав. Було в ній щось таке.
Коли Олексій втратив здатність розмовляти і насилу стояв на ногах, Антон викликав таксі і відправив друга додому. Сам він багато не вживав. Не можна було. Зранку потрібно було їхати у відрядження. Їхати доведеться далеко, на своїй машині, тож Антону потрібно було зберігати тверезість і свіжу голову. А ще йому необхідно було виспатися, чим він і зайнявся, повернувшись додому.
Відрядження Антона затягнулося на тиждень. Тиждень його не було в місті і другу він не дзвонив. Олексій теж не виходив на зв’язок. І Антон здогадувався, чому.
Складно зараз йому, важко після такої зради. Та й розлучення – справа нелегка. Вони зі Свєткою стільки років у шлюбі! Другу потрібно звикнути жити одному.
Повернувшись із тижневого відрядження, Антон не став дзвонити Олексія. Він одразу поїхав до нього, щоб перевірити, як там друг? Як справляється з новим, самотнім життям.
Домофон на під’їзді Льоші був зламаний, двері відчинені. Антон піднявся відразу до квартири, подзвонив і остовпів, коли двері відчинила сяюча, наче новорічна ялинка, Свєта.
Її волосся не було розпущене, як зазвичай, а зібране в красиву зачіску. Зрозуміти, для чого Світлана зібрала волосся, було нескладно. Щоб було видно її нові сережки, що блищали у вухах!
– О, Антоне, привіт! – як ні в чому не бувало проворкувала Світлана. – Проходь, Льоша там у кімнаті, а я саме тікаю.
Обдавши Антона хмарою парфумів, Світлана злетіла. Чоловік увійшов до квартири, знайшов у кімнаті друга. Олексій, подивившись на Антона, зніяковів.
– Антоне, а я думав, ти все ще у відрядженні. Коли повернувся?
– Неважливо, коли я повернувся, ти мені краще скажи, що у твоїй квартирі робить Свєтка? Наскільки я розумію, ви маєте бути з нею зараз у процесі розлучення.
– Ми не будемо розлучатися, – відвів погляд Олексій. – Коли я заспокоївся, ми поговорили з нею, і я її пробачив.
– Що ти зробив? Ти пробачив цю зрадницю?!!! Як ти міг? Не можна пробачати зради. Який ти після цього чоловік?
– Світлана вибачилася і заприсяглася, що більше такого не повториться. До того ж, я і сам багато в чому винен. Тепер я це розумію.
– У чому ти винен? Що не міг забезпечити їй усі її запити? Мільйони сімей живуть так і від цього дружини не починають гуляти. А справжні чоловіки зрад не пробачають. До речі, у твоєї дружини з’явилися сережки. Я сподіваюся, це не ти їй купив за те, що вона тобі роги наставила?
– Купив. І що? – почав гарячкувати Олексій. – Так, я купив своїй дружині сережки, тому що я кохаю її. Антоне, тобі цього не зрозуміти. Ти якийсь байдужий і ніколи по-справжньому нікого не любив. От що, добре тобі живеться самому? Спиш у холодному ліжку, немає рідної людини поруч.Спеціально для сайту Stories
– Рідна людина не зраджуватиме. Інакше, яка ж це рідна людина?
– Не тобі судити, – крикнув Олексій. – Чуєш, тільки не тобі! Я кохаю Світлану. Кохаю так, що не уявляю собі життя без неї. І вона мене кохаю. Вона все зрозуміла.
– Я не хочу більше цього слухати. Не хочу. – похитав головою Антон. – Ти не чоловік і не друг мені більше.
Із цими словами чоловік вискочив із квартири Олексія і, вже сидячи в машині, видалив його номер зі свого телефону. Антон кипів від обурення і думав тільки про те, що даремно він стільки років дружив із цією людиною.
Олексія не можна було назвати чоловіком. Він поводився, як остання ганчірка. Об нього витерли ноги, а він пробачив. Стільки років, із першого класу вони разом, а Антон не міг розгледіти поруч із собою гниле нутро цієї людини.Спеціально для сайту Stories
Одне Антон знав твердо – тепер їхні дороги з Льохою точно розійшлися назавжди. Такий друг йому не потрібен. І взагалі, було соромно, що він вважав його своїм другом.
