Через обставини ми працюємо разом із моїм колишнім хлопцем. Рік тому ми тут же і познайомилися, а два місяці тому розійшлися. Без скандалів, за обопільною згодою.
У нас занадто різні уявлення про спільне господарювання і плани на життя взагалі. Він хороша людина, просто ми з ним занадто різні і поступатися і жертвувати своїми принципами ніхто не буде.
Роботу міняти ніхто з нас не хоче, тому що ми багато сил вклали в кар’єру саме в цій компанії, у кожного з нас чудова заробітна плата і хороші перспективи для розвитку.
Тож варіант піти з роботи я не розглядаю, та й від нього вимагати цього не можу. Проблема в тому, що нам доводиться багато спілкуватися по роботі. І коли я бачу його на роботі, мене прямо накриває, тягне до нього, як магнітом.
Відходити від нього не хочеться, та й він всіляко приділяє мені увагу. Хоча спілкуємося ми суто з ділових питань, між нами відчувається напруга. І напруга ця не те щоб зовсім неприємна, вона дивна.
Після того, як я йду додому або на вихідні, все, що накрило, зникає. Навіть коли згадую його, немає жодних почуттів, емоцій, просто порожнеча. Мізки прояснюються, напевно, і гормони відступають.
Я загалом нічого не відчуваю до нього, жодної романтики. Ніби просто якийсь старий знайомий, але варто його побачити, почути його голос… Що зі мною? Як довго це триватиме? Чи варто жертвувати хорошою роботою, щоб припинити це?
