Уже давно минув той час, коли Єгор із радістю повертався з роботи додому, де на нього чекали кохана дружина і дві доньки-хохотушки.
Як вийшло, що вони з Вірою не змогли зберегти те щастя, яке оселилося в їхній родині в перші дні їхнього спільного життя?
Єгор пам’ятав, як раділа Віра, що її батьки забрали до себе бабусю, а їм віддали окрему двокімнатну квартиру.
Ну й що, що кімнати були невеликі.
Вони самі побілили стелі, поклеїли світлі шпалери, а Віра пошила чудові фіранки на вікна.
З’явилися на світ доньки – спочатку одна – Сонечка, потім – Полінка. І всім вистачало місця. І взагалі всього вистачало – і радості, і щастя, і грошей.
Єгор проґавив той момент, коли Віра вперше дорікнула йому в тому, що він не забезпечує сім’ю. Але ж він так само працював на заводі, і йому навіть час від часу підвищували зарплату.
Але дружина все частіше й частіше заводила розмову про те, що вони живуть гірше, ніж їхні знайомі та сусіди.
– Подивися: Пархоменки купили трикімнатну квартиру в сусідньому будинку, тепер у них доньки мають свої кімнати, а наші дівчата вдвох на дванадцяти метрах товчуться, – говорила Віра.
– Так Славка Пархоменко – головний інженер, а я просто робітник-ремонтник. І дружина в нього в банку працює – їм кредит на особливих умовах дали, – відповідав дружині Єгор.
– А ти не можеш знайти роботу, де б тобі побільше платили? – запитувала Віра.
– Куди ж я піду? Я вмію техніку обслуговувати, а більше нічого, – відповідав Єгор.
Незадоволені батьком були й доньки, яким хотілося і телефони останньої моделі, і нові сукні,джинси,чобітки.
– Тату, ну що ми такі бідні! – вигукнула якось Соня. – У нас у класі сьогодні на англійській була тема “Подорожі”. Усі розповідали, де побували – хто на Кубу літав, хто в Таїланд, а вже в Туреччині всі побували. А мені й сказати було нічого – ми з Поліною майже все літо в селі проторчали.
І, звісно, теща додавала. Як прийде до них, обов’язково розповість, що її старша донька Надя з чоловіком, щойно з Греції повернулася – відпочивали на острові Санторіні. Та ще й фотографії почне показувати, на яких море синє-синє, а від моря вгору будиночки біло-блакитні здіймаються. Краса!
Дивиться Віра на те, який чудовий вигляд має на тлі цієї краси її сестра в мереживному крислатому капелюсі і з пляжною сумкою через плече, і важко зітхає.
А Соня з Полінкою, побачивши засмаглих двоюрідних братів, які синім морем на “банані” мчать, ледь не плачуть – заздрять.
А винен у всьому цьому хто? Зрозуміло – він, Єгор. Не вміє гроші заробляти, не може сім’ю утримувати.
Коли Єгор увійшов до квартири, він одразу зрозумів, що спокійно відпочити йому сьогодні не вдасться – з кухні чувся голос тещі.
Єгор пройшов до спальні, переодягнувся, пішов до ванної, щоб вимити руки. Голос у тещі був гучний, але вона й не намагалася тримати в таємниці те, про що говорила з донькою, тож Єгор усе чув.
– Хто ж знав, що тобі так не пощастить із чоловіком! Але ж я відчувала, що Єгор не та людина, яка тобі потрібна.
– Ну що ти, мамо, ми ж по любові одружилися. І Єгор до мене завжди добре ставився, і дочок дуже любить, – відповідала матері Віра.
– А ти знаєш, кого я вчора зустріла? – запитала мати. – Михайла Собко – однокласника твого. Він приїхав батьків провідати. Так його машина півдвору перегородила. Живе в Києві, у чотирикімнатній квартирі. Одружений, двоє дітей. Але ж він і вчився не дуже. І, до речі, до тебе залицявся, а ти Єгора вибрала.
І сидиш тепер у цій конурі, копійки рахуєш. Що ти в житті бачила? Так і будеш до пенсії витирати носи чужим дітям у своєму дитячому садку. А могла б жити зовсім по-іншому. І доньки твої хорошого життя не побачать, не знатимуть, до чого прагнути треба.
– Мамо, досить! І так настрою немає, а ти ще додаєш! Все одно зараз уже нічого не змінити! – зупинила її Віра.
– Чому не змінити? Дуже навіть можна змінити! Розлучайся з Єгором – він, як гиря, тебе на дно тягне. Ти ще молода жінка, а приведеш себе до ладу – так взагалі красуня будеш! Знайдеш гідного чоловіка, ми з батьком готові навіть дівчат до себе забрати – вони вже великі, з ними клопоту небагато. Шкода нам на тебе дивитися!
Єгор, вимкнувши кран, сидів на краю ванни і не вірив своїм вухам. Теща вмовляла Віру кинути його, а Віра – його Віра, при цьому не сказала жодного слова на його захист.
Невже вона зовсім не кохає його? Невже вся справа в тому, що він приносить у сім’ю мало грошей?
І Віра, виходить, живе з ним тільки тому, що не може нічого змінити?
А якби змогла?
Тоді вона кинула б Єгора і пішла до іншого чоловіка, який зумів би дати їй багато грошей і забезпечити гарне життя в просторій новій квартирі і з поїздками до синього моря?
Грюкнули вхідні двері – це пішла теща.
Віра покликала чоловіка і дочок вечеряти. Єгор їв, не відчуваючи смаку, і думав про те, яка ж нещасна з ним його дружина.
Наступного дня була субота – діти пішли гуляти, а Єгор вирішив поговорити з Вірою.
– Віро, я вчора чув усе, що тобі мати говорила. Якщо ти мене й справді більше не кохаєш, давай розлучимося. Не хочу я забирати твій вік і бути перешкодою на шляху до твого щасливого життя, – сказав він.
Чесно кажучи, Єгор сподівався, що дружина скаже, що це не так, що вона продовжує кохати його і не хоче гнатися за якимось незрозумілим щастям, бо й так щаслива поруч із ним.
Але Віра несподівано швидко погодилася.
Єгор переживав, як сприймуть цю новину доньки – дванадцять і чотирнадцять років – такий складний вік для дівчаток. Але вони поставилися до розлучення батьків абсолютно спокійно.
Натомість їхньому розлученню здивувалися сусіди:
– Треба ж! Нормальна сім’я – ні галасу, ні скандалів, ні гулянок. Чому розлучилися? Ніхто не зрозумів. Пообговорювали й забули.
Віра після розлучення, справді, стала виглядати краще – схудла, зробила нову зачіску. Їй тепер її тридцяти п’яти ніхто не давав.
З дитячого садка звільнилася, влаштувалася в салон краси – сидить на телефоні, клієнток записує, каву варить. Стала з подругами зустрічатися, в кафе і ресторани з ними ходити.
Діти, звісно, за такого життя зайві. Соня і Поліна все частіше у бабусі й діда залишалися.
І через три місяці нового життя з’явився у Віри кавалер – симпатичний представницький чоловік років п’ятдесяти. По ресторанах її водив, подарунки робив, а ось із пропозицією руки і серця не поспішав.
Півроку минуло, Віра натяки кавалеру стала робити, а він зізнався, що одружений, дітей має і розлучатися не збирається. А Віра для нього – просто віддушина в нудному сімейному житті. Так би мовити, жінка – свято.
Розлучилася Віра з кавалером, через півроку іншого знайшла, але й той теж погуляти і час провести не проти, а ось сім’ю з нею створювати не поспішає.
– А що тобі не подобається, Вірочка? – запитує її. – Ми з тобою зустрічаємося, щоб весело жити було. А шлюб – справа нудна. Я двічі одружений був, більше не хочу.
Ось тут і згадала Віра Єгора. Зараз, звісно, життя в неї не набагато легше і веселіше. Але сім’ї немає. А з Єгором у них сім’я була. Він її – як свою дружину – поважав, дітей любив. Але вона його постійно пиляла, що грошей мало заробляє, принижувала при доньках.
Але ж вони непогано жили. Небагато, але непогано. По закордонах не могли їздити, але ж це не головне.
Стала Віра питати про Єгора і дізналася, що він із заводу звільнився і кудись поїхав. А куди – ніхто не знав. Аліменти на доньок переказував і час від часу ще гроші надсилав – на дні народження чи на свята. А листів не писав і не телефонував.
До брата його сходила – той сказав, що не знає, де Єгор.
А Єгор жив зовсім недалеко – за сто кілометрів від міста, у селі, у старій хаті своїх батьків. Працював тут же – ремонтував трактори, комбайни та іншу техніку. Бувало, його й в область кликали, якщо там щось ламалося. А оскільки він був умілим майстром, працьовитою людиною і в склянку не заглядав, то в селі його поважали.
Та й жінки стали до нього придивлятися. Одна з них – тридцятирічна Єлизавета – йому до серця припала.
Тож, коли Віра, довідавшись усе-таки, де Єгор живе, приїхала, щоб із ним помиритися, він був уже одружений і мав тримісячного сина. Довелося Вірі поїхати.Втратила воно свого Єгора назавжди,і гірко шкодувала,що колись маму послухала…Спеціально для сайту Stories
