У мене схожа історія у житті, я теж хочу повернутися до колишнього чоловіка. Стосовно першого чоловіка в шлюбі була 10 років. Жили, душа в душу.
Народилася дитина. Коли дитині було 3 роки, чоловік перший пішов у загули. Нічні клуби життя для себе. На нас із дитиною уваги ніякої. Усе в будинку було на мені, плюс робота. Крутилася як білка у колесі.
Він, правда, теж багато працював, добре заробляв, але на цьому все. Сам усунувся від нас.
Потім запропонував вільні стосунки, а потім і взагалі квартиру собі зняти і пожити один, щоб міг клубами ходити і під ранок нас не будити. Втомилася я від цього.
Так майже півтора роки було. Але у нас спільний бізнес був. І я боялася розлучення. Боялася, що він відбере у мене все, чи підставить. І життя спільного не бачила з ним уже. Відносини стали дуже поганими, бійки, лайка, образи прилюдні.
Потім якось зустрілася з нашим спільним знайомим, він старший, сам у розлученні. Він здогадувався про наші проблеми, сказав, що допоможе мені, захистить якщо що. У мене прямо крила з’явилися, нарешті, надія, що це може все закінчитися.
Я вигнала чоловіка із квартири. Стали жити окремо. Бачились лише на роботі. Йому сказала, що будемо розлучатися. Він в кінець розлютився, чи то від розлучення, чи то від того, що зрозумів, що в мене є людина, яка на рівних з нею і заступиться за мене.
На ґрунті всього цього у мене зав’язався роман із цим знайомим, закохалася по вуха. Чоловік мене відмовляв, говорив, не зв’язуйся з ним, ви дуже різні, не твій тип.
Умовляв, що самі все мирно вирішимо. Я це все в багнети приймала, розуміла, що він не може змиритися, що є кому за мене постояти. Розлучилася з чоловіком. І він пішов, лишивши все. Квартиру домовилися продати та розділити навпіл.
Він пішов і більше не з’являвся. Дитину брав рідко, раз на два місяці на пару годин. Аліменти платив щонайменше. На все необхідне була одна відповідь – можливості немає.
Сам тим часом позичив десь грошей, відкрив свою фірму, і до нас не ліз. Я через півроку після розлучення завагітніла від цього нового коханого, купила будинок (частково в іпотеку) ми побралися. Мій новий чоловік начебто не з бідних був, але на той момент не найкращі його часи були.
Загалом, я забезпечувала себе повністю сама, і ремонт в будинку робила сама, і загальні витрати навпіл. Народилася дитина, з перших днів сиділа по черзі, я вийшла на роботу майже відразу. Почалася вся ця бытовуха, а я розуміла, що занадто багато чи він на мене звалив, чи я сама.
Він не працював, півдня я була з дитиною, уночі теж я, і на 5-6 годин їздила на роботу, багато додому брала папери з роботи. Я стала нервовою і незадоволеною всім цим.
А він став робити вигляд, що я йому зобов’язана тим, що допомагає мені вдень з дитиною. З огляду на те, що він весь день був удома і не працював тоді взагалі ніде.
Жив на заощадження, заощаджував на всьому, і в планах, мабуть, виношував надалі жити за мій рахунок. Замість великого кохання рятівника, отримала нервування вікового мужика, який так і норовить сісти на шию. Та ще й нехило зловживає спиртним.
Мій перший мав рацію, не пара він мені зовсім. Іноді телефоную і листуюся з ним. Начебто починаємо по дрібницях, за дитину розмови, але нотки жалю прослизають у голосі його і моєму.
Він все більше натякає мені, що нагулявся ніби й зрозумів, щастя не в цьому, і що можна було б і зустрінеться та побалакати про все.
А я, вкотре, збігаючи від скандалу п’яного чоловіка, відповідаю на повідомлення колишнього і розумію, що душею ця людина мені близька. Він освічений, цілеспрямований, енергійний.
Він довів собі і всім, що багато вартує, залишивши все і почавши все спочатку. Я його дуже поважала за це. У моїх очах він з хлопчика, що не нагулявся, перетворився на справжнього чоловіка. В мені борються різні почуття.
З одного боку, якби все це не сталося, я не зрозуміла б, як насправді мені було добре з першим чоловіком. Все, що мені не подобалося в ньому останнім часом, я раптом полюбила.
Якби не з’явилася ця людина, мій другий чоловік, гадаю, розлучення було б дуже болісним. Іноді я думаю, адже ми добре жили. А потім думаю, але ж розлучилася з ним, адже були причини, і були скандали моторошні.
Думаю, він любить мене ще. І розумію, що я також люблю. Вже більш осмисленим коханням. Приймає і прощає. Але в житті вже так багато змінилося. Ми так лаяли один одного нашим усім друзям. У мене дитина маленька від іншого чоловіка. Все зруйнувалося.
І всі стосунки з іншими родичами. І нового до ладу нічого не збудувалося. Думаю, ось якби ми поїхали в іншу країну, де нас ніхто не знає і почали б усе спочатку, то, може, й вийшло б щось у нас.
Але ж у мене є дитина вже від іншого. І він так просто не залишить нас. Та й не знаю я, чи потрібна йому взагалі. Але я дуже жалкую про все. У мене як у тій пісні: «перше кохання не прийняла всерйоз…».
