Мені 24 роки. З моїм цивільним чоловіком живемо вже шість років, а доньці чотири. Розписуватися і турбуватися про дитину він не хотів. З його другом знайомі давно, тільки раніше в нас були дуже погані стосунки з ним.
Я його ненавиділа, за що не знаю й сама, нічого поганого він нам не робив, навіть навпаки, мого судженого з різних історій витягав. Півроку тому, щось між нами раптово спалахнуло, наче весь час тільки цього й чекали.
Закрутився роман, бурхливий пристрасний, за будь-якої нагоди намагалися зустрітися, навіть просто поговорити. Пропонував жити разом, але я не можу повірити йому, відмовилася, а він подумав, що я не хочу кидати свого чоловіка.
Тепер не спілкуємося, мені погано без нього жахливо, сумую, з чоловіком стосунки ніякі. Він завжди був ледачий і жадібний, але тільки зараз я стала помічати це з новою силою.
Живемо ми в моїй квартирі, після того, як я запропонувала йому розлучитися, так тепер, як у пеклі живу. Погрожує або спотворити, або зовсім каже, що уб’є.
Ходила в поліцію, сказали заяву залишити, взяли на замітку, але зробити нічого не можуть, поки нічого не станеться. Розповісти все це боюся, якщо скажу, думаю, буде тільки гірше.
Він вихованням доньки зовсім не займається, тільки кричить постійно. Став руку на мене піднімати, щоправда, не сильно – то запотиличник, то стусан. Каже, що я ніколи його не позбудуся, щоб навіть не сподівалася.
Але ми разом теж не будемо. Знаю, що йому теж це не треба, просто робить усе на зло мені. Що робити? Як бути в такій ситуації? Куди бігти? Де просити допомоги та в кого?
