Довго не могла прийти до тями після розлучення. Що в чоловіка є коханка, я, як і всі дружини, взнала останньою.
Коли він запропонував розлучитися, не заперечувала, не бачила сенсу жити разом і надалі. Але треба віддати йому належне, із сином він регулярно спілкується. Але останнім часом я навіть гадаю, що це погано для мене.
Через два роки після розлучення я вийшла заміж. Спочатку все було добре, але згодом чоловік став ображатися, що мій син не кличе його татом.
Але хлопчику вже 11 років, і він знає, що має рідного тата, який хоч і не живе з ним, але постійно спілкується.
Я ж не можу його змусити сказати, що в нього тепер два батьки. А сам він не може порозумітися з ним і вимагає, щоб я пояснила, що він тепер йому батько і його треба любити.
Може це тому, що він не має своїх дітей, і йому хочеться, щоб навіть не його дитина кликала його татом.
Я намагалася їх якось примирити, але стало ще гірше. Чоловік почав говорити, що я беру сторону сина, а син ображається, що я його вже не люблю.
У вихідний я запропонувала поїхати всім разом на шашлики, провести день біля річки, щоби відчути себе родиною. Всі були задоволені, навіть син цілий день був радісний та товариський.
Але після зустрічі зі своїм батьком син знову відмовляється спілкуватися з вітчимом, хоча той ніколи його ні чим не образив.
Навпаки, завжди пропонує то допомогти з уроками, то запропонує з’їздити на рибалку. Я думаю, що мій перший чоловік налаштовує його проти нас.
Може йому неприємно, що син чужу людину зватиме татом, але хто ж у цьому винен, як не він.
Сам улаштував своє особисте життя, а мені заважає нормально жити. Як він не розуміє, що від цього страждає і його дитина, а не лише я.
