Створити гріх дуже легко, а замолити його коштує чималих зусиль, а ось зізнатися у скоєному гріху – дуже боляче і просто нереально. Ось і мені зізнатися в моєму величезному гріху вкрай важко. Мені 55 років, за все своє життя я жодного разу не згрішила.
Я намагалася жити по правді і за законом, але 20 років тому я вчинила гріх щодо рідної доньки. Через мій гріх, моя дочка страждає досі. У неї немає життя, а я боюся зізнатися, боюся її втратити, боюся, всього боюся! 20 років тому, моя 15 річна донька сказала, що вона при надії.
Для мене це був шок, я ростила її одна, працювала бухгалтером, з ранку і до ночі, щоб вона ні в чому не потребувала. Вона весь час ночувала вдома, жодного підґрунтя до вагітності не було. Наступного дня ми відвідали лікаря, вагітність 10 тижнів. Шок!
Лікар попросила доньку вийти, а мені сказала, що краще вже не позбуватися дитини, бо донька може більше ніколи не мати дітей. Того ж вечора я познайомилася з батьком дитини, хлопчик на два роки старший за доньку, ще навчається, з батьків тільки бабуся.
Сиділи, трималися за ручку, розповідали, як кохають одне одного, а я, дурна, не хотіла й слухати, все думала, як бути? Наступного дня, на роботі, за чашкою чаю, порадилася з колегою, у неї зв’язків багато, може допомогти. Уже через чотири дні в мене на столі лежала адреса клініки в іншому місті.
Перший раз ми поїхали разом із донькою, лікар оглянув її і сказав, що в неї все гаразд, здали аналізи, за результатами поїхала одна. Зайшла до лікаря, все розповіла, як мені тоді здавалося, я все роблю правильно, ну навіщо їй у 16 років дитина. А школа? А університет?
Я марила, щоб у неї була вища освіта. Тому я просила лікаря допомогти мені, і коли лікар запитав, чи нам не потрібна дитини, то я відповіла, як я думала, правильно. Загалом, я зробила благодійний внесок до фонду клініки, благо гроші тоді були, домовилися, що народжувати дочка буде в цій клініці.
Усю вагітність донька з батьком дитини то сварилася, то мирилася, придумували імена дитинці, а я навіть і слухати не хотіла! Донька народила хлопчика. Лікар мені показав дитину і перепитав, чи я не передумала щодо долі дитини. Я була непохитна, написала відмову від дитини, замість доньки.
Коли донька прокинулася, їй сказали, що хлопчик помер. Була істерика, а мені було не боляче, я тішила себе, що все добре пройшло. Так, вам зараз здасться, що це історія з якогось фільму, але це моє життя, на жаль, не фільм, і не книга. З того моменту минуло понад 20 років.
Донька через три роки вийшла заміж за того ж хлопця, його бабуся померла, переписавши на нього квартиру, де вони і живуть. Вона закінчила університет, знайшла хорошу роботу, у них є все, все, крім діток.
Дочка лікується вже 10 років, але все безрезультатно. Я продала свою величезну трикімнатну квартиру, купила собі однушку, а гроші віддала їй. Загалом, було три спроби і все марно, а сім місяців тому доньці поставили страшний діагноз – вона ніколи не матиме більше дітей.
Відтоді в неї з чоловіком почалися проблеми в житті, а вчора вона прийшла до мене і сказала, що він хоче свою дитину, тому просить його відпустити. Донька проплакала всю ніч, на ранок вирішила сама подати на розлучення, бо любить, не хоче робити йому боляче.
І ще сказала фразу: “Якби моя дитина була жива, то в нас було б усе по-іншому, і навіть якби чоловік пішов, я б не лишилася сама, як зараз”. Серце кров’ю обливається, я своїми руками згубила життя своєї доньки. Вона з кожним днем згасає. Я хотіла їй розповісти все, але чи зрозуміє вона, як відреагує? Шукати вже марно, та й що буде далі?
