Напевно, багато хто потрапляв у важкі сімейні ситуації і якось із ними справлявся. Підкажіть, якщо можете.
Мені 39 років, працюю медсестрою. 20 років одружена. Маю доньку Маргариту 16 років. Свого часу я зробила, напевно, велику дурість, коли покинула медичний інститут і пішла працювати, щоб дати можливість вчитися чоловікові.
Я забезпечувала сім’ю, а він зміг спокійно закінчити виш. Потім моя приятелька взяла його працювати менеджером до себе на фірму. Він завжди казав: «Давай почекаємо ще рік, я стану на ноги, а потім я тобі допоможу, і ти повернешся до свого інституту».
Роки минули, в результаті зараз Олександр процвітаючий бізнесмен, власник фірми, а я так і залишилася медсестрою.
Нічого, я погоджуюся жити для нього і для дочки. Підтримувати «домашнє вогнище». Ось тільки Сашко останні кілька років став зовсім іншим.
Він нарікав, що я постаріла, не вмію одягатися і взагалі, що йому соромно мати дружину-медсестру. А найстрашніше, що й донька поступово перейшла на бік батька.
Вона пишалася його успіхами, розповідала своїм знайомим, який у неї прекрасний, процвітаючий батько.
Дійшло до того, що одного разу, прийшовши до школи на батьківські збори, я почула від класного керівника, що Маргарита розповідала, що мама дуже хвора і спілкуватися з вчителями не може.
Я була в шоці. Напевно, зробила неправильно та вирішила піти на відверту розмову з чоловіком. Ситуація вибухнула. Чоловік сказав, що більше не хоче жити зі мною. І дочка його підтримала.
Зараз я живу у своїх батьків, чоловік окремо, а для дочки ми разом із чоловіком винаймаємо квартиру. Зі мною Рита спілкуватися не хоче, каже, що я — невдаха.
Серце розривається від страху за долю. Вона навчається в останньому класі школи, підробляє офіціанткою у нічному клубі.
Каже, що на відміну від мене всього досягне. Я розумію, що у 16 років хочеться бути самостійним і дуже віриться у свої сили, але я знаю, що життя набагато складніше і дуже боюся за мою дівчинку.
