Я не люблю своїх батьків та людей взагалі. Причому я вже далеко не молодий, але в мене купа таких проблем у голові, які я дуже хотів би виправити, але не знаю як, швидше за все один я тут не впораюся. Я ріс без батька, у неповній сім’ї. Я не можу сказати, що я виріс під гіпер опікою або на кшталт того, але чоловічого прикладу поряд не було.
А мама в мене дуже тиха і безконфліктна, інтелігентна людина. Тато, як і навіщо обрала, був її перший чоловік. Одружилися через мене, пожили так три роки, потім розлучилися. Спочатку, коли вони розлучилися, він відвідував мене і забирав до себе. Потім він виїхав із міста. З того часу він не відвідував.
На зв’язок вийшов нещодавно, але я просто його не сприймаю як рідного. Не можу. Мати зійшлася з іншою людиною, яка мені не подобалася через його поведінку. Іноді мені доводилося залазити до квартири через кватирку, щоб відкрити замок, бо він лежав непритомний. 5 років такого життя, і вона з ним розлучилося, а його невдовзі не стало.
Довелося переїхати до бабусі, але школу я ще не змінював, ас коли поміняв, то почався жах. Я потрапив до іншого класу та нового колективу. Моя загальна скутість ніяк не сприяла авторитету, мене почали цькувати, причому ті, у яких були більш-менш багаті батьки. Вчителі нічого не робили, а іноді, коли я боронився, винним виставляли мене.
Я коли розповідав про це матері, то вона постійно говорила мені слова: «будь вищий за цього синку», «битися погано». Хоча зараз я знаю, що можна було піти до прокуратури та розібратися, але мама воліла не залазити на все це. Бабуся хотіла віддати мене на секцію боксу, до старого знайомого тренера, але мама була проти боячись, що мені там щось зламають.
Нині розумію, що треба було, але згодом усе якось утряслося, я знайшов собі друзів. Школа мені закінчилася після 9-го класу, бо педагоги вирішили, що мене не можна залишати вчитися. Пішов до ПТУ. Вже зашуганим. І ось тут почалася реальний жах. Спершу мене пресували натовпом, потім знайшли собі іншого хлопця для приниження.
Я хотів покинути це і почав прогулювати пари. Поговорив з матір’ю, але вона знову залагодила «терпи», «будь вище цього», треба вчитися синок, треба вчитися, щоб була середня повна освіта, для інституту. І я вчився. Я перестав прогулювати пари, став майже відмінником, якось налагодилося з одногрупниками. У результаті закінчив навчання та вступив до університету.
І я здійснив свою давню мрію, купив собі найпотужніший ігровий комп’ютер на той момент, підробляв на будівництві заради нього. Пекло скінчилося. Начисто. Натомість почалося якесь незрозуміле щось. Я почав навчатися в університеті, став відмінником, але дуже швидко залип у своїх іграх. Я став грати в мережевих іграх спочатку вечорами.
Потім весь час поки був поза універом, потім весь час. На пари не ходив, мало не вигнали. З колективом я якось не спілкувався, був один. Перше, що я зробив, коли прийшов туди, це захотів сколотити компанію, щоб якщо все повториться, поставити на місце. На мене дивились дивно. Та й не потрібно мені було спілкуватися, у мене був колектив у грі, я був там на лідером.
Я довів себе і мене мало не відрахували з університету. Саме тоді довелося кинути всі ці захоплення грою. І ось тоді я зрозумів на що перетворився. Худий, недоглянутий, очі бігають, волосся не стрижене. Про дівчат я вже взагалі мовчу, я поки грав, мені були вони не цікаві, але потім коли зрозумів хто я і що, у мене почалася дуже сильна депресія.
Я не пам’ятаю як, але переборов це. Привів себе до ладу, видалив ігри, підстригся, навчився спілкуватися з дівчатами, став сміливішим, став більш розкутим, з’явилися подруги та дівчата. Спробував стати звичайною людиною, але це без душі. Наче я був не сам собою.
У результаті загнав себе у ще більшу депресію. Три останні роки, як закінчив навчатися і в мене все це «не моє» посипалося до біса. Я незрозуміло, як жив і чим. Пстійно влазив у якісь неприємності, працював де доведеться. І був один. Але зараз начебто все налагоджується в мене. Я просто на багато речей забив. В мене є робота, яка мені поки що подобається. Ї
У мене є цілі і тепер мені здається, що я зможу їх досягти. Є зараз люди довкола мене, які вважають мене класним, але в душі якась порожнеча. І довкола мене скляний бар’єр. І сидить сильна злість. Я не можу пробачити батька. Він міг би, і дзвонити хоча б, але він з’явився тільки недавно зовсім. Говорить, що в нього зараз все налагодилося і кличе до себе.
Сказав, що влаштує мене помічником, а я не хочу. Він мені потрібний був тоді, а не зараз. Це зараз чужа людина. Я не можу пробачити свою матір. Тому що вона безвольна, слабохарактерна невдаха. Вона вічно закохувалась у якихось виродків, а коли їй це набридло, вона ізолювалася від чоловіків взагалі.
Вона і зараз, коли я живу окремо від неї на орендованій квартирі, не хоче нікого собі знайти, хоча я знаю, що це реально. Я готовий їй допомогти, але вона не хоче. Вважає, що хорошого не знайти. Вона ображається тепер на мене, якщо я їй говорю, як і що треба зробити, коли я щось роблю не за її бажанням.
Коли я кажу, що хочу зробити у своєму житті, я чую тільки: це занадто важко, так не буває, зараз вже час не те. І від цього мене просто коробить. А що просто у цьому житті? Я не можу пробачити людей навколо мене. Можу неадекватно прореагувати на невинне зауваження чи жарт. Я сприймаю людей лише з погляду: може створити проблеми чи ні.
Я постійно бачу в них однокласників, вчителів, вітчима. Я не люблю великих компаній людей. І не можу довіряти нікому. До того ж, у мене великі проблеми у спілкуванні з жінками, бо став спілкуватися з ними пізно. Після розставання з коханою дівчиною навіть став ненавидіти їх. Зараз деякі мене навіть вважають позитивним хлопцем, але ні з ким не можу зблизитися,
Я не можу пробачити себе. Були моменти, коли я відверто поводився, як слабак, бували, коли я не міг себе захистити. Є речі, про які я реально шкодую і соромлюся в них зізнатися навіть своєму відображенню у дзеркалі. Ще мені соромно за те, що я не люблю свою матір. Адже вона дуже багато зробила, щоб у мене була освіта, і взагалі я не встряв у якісь неприємності.
Але я багато де прогнувся під мінливий світ, може, тому що не знав, як треба діяти. Мені здається, я виріс інфантильною людиною. І зараз ненавиджу себе за це. Я зараз постійно про це думаю і копаюсь у цьому, а я не хочу вічно носити це в собі. Зараз я вирішу свої завдання, відкладу грошей і шукаю місце, підготуюся, отримаю документи і постараюся поїхати подалі…
