– Анастасія Олександрівна, там ваш чоловік на лінії. Каже, що у вас мобільний вимкнений.
“От дідько”, – подумала Настя, адже вона хотіла поставити телефон на зарядку, коли приїхала на роботу, але її одразу ж захопили у вир справ і вона банально забула зарядити телефон. Хто знає, скільки важливих дзвінків вона вже встигла пропустити.
Вона подякувала секретарці і взяла слухавку.
– Так, Дмитро. Привіт, що ти хотів?
– Настя, ти сильно образишся, якщо в суботу мене не буде з вами в кіно? – акуратно запитав чоловік.
– Знову?
– Так, знову.
– У кого цього разу?
– Та в тітки Нюри день народження. Я толком навіть не пам’ятаю, хто це. Але мати зараз дзвонила і попросила бути.
– Самому?
– Насть, не починай, – Дмитро зітхнув у слухавці, – там буде нудьга і, як завжди, хтось когось кудись пошле до кінця вечора.
Настя знала, чому її не кличуть на свята. Якось раз, ще до того, як вона стала головою власної контори, вона випадково підслухала розмову свекрухи і зовиці. Вони ласкаво називали її “нашим офісним щуром” і Настя навіть знала чому.
Відтоді як вона закінчила інститут і почала юридичну практику, вона віддавала перевагу стриманим костюмам нейтральних кольорів. Сірий, коричневий, чорний були її фаворитами. Стриманий макіяж, незмінно сувора зачіска й акуратний безбарвний манікюр немов би говорили, що клієнтів нічого не повинно відволікати в їхній довіреній особі. За цю строгість, спокій і розум її цінували всі клієнти – і чоловіки, і жінки.
Але родички Дмитра, які віддають перевагу яскравим нігтям, пухнастим віям і незграбному вбранню, просто не могли про неї подумати інакше. Сіра мишка, чого з неї взяти?
Тому, побувавши буквально на кількох сімейних заходах, Настя зрозуміла, що почувається надто ніяково, і на цих святах вона, безумовно, зайва. Ані свекруха, ані зовиця не наполягали, щоб похмура невістка з’являлася на їхніх сімейних збіговиськах, і відтепер запрошували лише Дмитра.
Невдовзі Настя втомилася працювати “на дядю” і, долаючи страх, звільнилася. Але не для того, щоб сидіти вдома, а для того, щоб створити свою невелику фірму. Чи варто говорити, що всі її клієнти із задоволенням пішли за нею. Навіть підйом цін на послуги нікого не засмутив. І незабаром вийшло так, що Настя стала заробляти більше за чоловіка.
Дмитро ж працював в автосалоні, і їм вічно то урізали відсоток від угод, то скасовували премії.
– Відкрий свій бізнес, у тебе ж зв’язки, навіщо тобі сидіти на зарплаті, якщо у вашій справі ноги вовка годують? – неодноразово вмовляла чоловіка Настя, – я тобі з юридичної частини допоможу. У нас якраз є зараз ресурси.
– Ти хочеш, щоб я став перекупом? – обурено запитував Дмитро, – тут хоча б стабільність і пристойне місце, я не хочу так ризикувати.
– Ну дивись, я ж ризикнула, і мені пощастило.
– Так, але ти часто працюєш без вихідних і постійно за все відповідаєш. А якщо хтось звільниться? А якщо клієнт відвалиться? Ні, я так не можу.
Приблизно так закінчувалася кожна їхня розмова на цю тему. Згодом Настя взагалі намагалася уникати подібних бесід. Якщо людина не хоче ризикувати, це її право.
***
На дні народження тітки Нюри, Дмитра посадили між матір’ю і сестрою. Природно, стали обговорювати поточні новини.
– Дмитре, а як там твоя дружина? – з хитрою посмішкою запитала Дмитра молодша сестра Катя.
– Так, до речі, як вона? Чи остаточно на роботу переїхала? – підколола сина мати, Світлана Олексіївна.
– У неї все чудово. Фірма розвивається, заробітки зростають. Вона мене вже обігнала! – зізнався Дмитро.
– Та годі? Фірма? Вона ж працювала в якійсь конторі дівчинкою “подай – принеси”?! – здивуванню Каті не було меж.
– Ну так-то ж давно було, уже кілька років тому як. Вона зараз сама собі начальниця. На неї кілька людей працюють, плюс стажисти.
– Дмитре, а скільки вона заробляє? Ти ось кажеш, що більше за тебе. Більше – це скільки? – поцікавилася мати.
Дмитро назвав цифру з п’ятьма нулями й обидві жінки схопилися за голови, щиро здивовані тим, що таке буває.
– Так це вона, виходить, і за свою квартиру гроші вже виплатила? – Катя підлила собі ігристого в келих і продовжувала дивитися на брата виряченими очима.
– Так, ще перед Новим роком усе погасила. – гордо сказав Дмитро.
– Ой, яка молодець дівчинка! – раптом солодко заспівала Світлана Олексіївна, – а чого ти її з собою не береш ніколи?
– Та я якось думав, що ви не особливо в захваті одне від одного. – зам’явся Дмитро.
– Ти чого? Мені завжди Настя подобалася, вона класна.
– Звісно, що за справи? Невістка в гості не їздить. Ти це Дмитре виправляй давай! – мама підклала йому ще салату в тарілку і вони з Катею змовницьки переглянулися.
– Настя, ти в ці вихідні зможеш з’їздити зі мною до моїх? – Дмитро вибирав перед дзеркалом краватку, – коричневу чи синю? – запитав він дружину, яка увійшла в кімнату.
– Бордо! – вона витягла з шафи третю краватку і приміряла до сорочки чоловіка, – так, ідеально!
– Дякую, так зможеш?
– А з чого це?
– Не знаю, вони мене минулого разу насварили, що я весь час без тебе їжджу, – знизав плечима Дмитро, – у матері племінниця первістка у світ привела, вони відзначати збираються.
– О, як. Несподіване запрошення.
– Та ми не зобов’язані там сидіти! Прийдемо, привітаємо, вручимо подарунок, скажемо тост – і додому.
– А який подарунок дарувати потрібно?
– Слухай, мати сказала, що вони склали список корисних подарунків і розподілили їх між собою. Нам дістався дитячий візок, мама мені продиктувала назву і модель, я ж десь записав, – Дмитро почав плескати себе по кишенях у пошуках записки, – ах так, ось вона. – він простягнув дружині аркуш відривного календаря, складений у чотири рази.
Настя дістала смартфон і ввела в пошук модель візка.
– Тобто ти хочеш сказати, що ми маємо подарувати візок за п’ятдесят тисяч гривень? – вигукнула вона з сумішшю здивування й обурення.
– Так? П’ятдесят? Я не дивився ще. А це дорого? Візочки ж начебто дорогі дуже всі.
– Я не цікавлюся візочками, але якщо нам дістався подаруночок такої вартості, що ж подарують інші, ближчі родичі? Особистий автомобіль для новоспеченої матусі? – посміхнулася дружина.
– Слухай, ну мама сказала, що це найкраще з того, що є на ринку за співвідношенням ціна – якість. Я-то звідки знаю, дорого це чи ні. – знизав плечима Дмитро.
– Гаразд, гаразд. Візок, так візок.
Цього разу появі Насті на сімейному святі всі були раді. Свекруха обходила її, пропонуючи різноманітні частування, похмура зовиця розважала історіями з життя, решта родичів охали й ахали навколо візочка, вдячно киваючи в бік Насті та Дмитра.
До речі, подарунки всі привезли досить скромні. Одним із найдорожчих, крім Настиного, був сертифікат на річний набір підгузків, який надіслав електронною поштою родич з іншого міста. Решта обмежилися китайськими радіонянями, костюмчиками і якимись простенькими дитячими штучками.
Не минуло й місяця, як Настю запросили на день ангела свекрухи. Що таке день ангела і як його відзначати, Настя не знала, але Дмитро попередив, що для Світлани Олександрівни це свято не менш важливе, ніж, скажімо, 8 березня.
– А що взагалі дарують у таких випадках?
– Ну ти ж знаєш, я не сильний у таких питаннях, але я тут порадився з Катею, вона запропонувала подарувати мамі сережки з діамантами.
– Непогано. Я б теж не відмовилася отримати сережки з діамантами. – підібгала губи Настя.
– Так у тебе ж є.
– Так, але я сама собі їх купила, пам’ятаєш? А я б і від подарунка не відмовилася. – вона грайливо підморгнула чоловікові.
– Ех, Настю, зараз у нас начальство змінюється, кажуть, що все в гору піде, зокрема й зарплати. Ось тоді ми з тобою заживемо, я тобі і сережки з діамантами, і каблучку куплю! – збуджено пообіцяв Дмитро.
– Ловлю на слові! Ну так які саме сережки вона хоче?
– А мені Катя посилання надіслала, зараз… – Дмитро занурився у смартфон.
Настав час свята і Світлана Олександрівна приймала гостей у приємному збудженні.
– А ось і мої улюблені діти прийшли! – зраділа вона появі Дмитра й Насті, – я для вас спеціальні місця приготувала. Ходімо швидше до столу. – не переставала клопотати вона.
Усі були вже в зборі, і тільки поруч з іменинницею пустували два почесних стільці.
“Мабуть, для дітей, які раптово стали улюбленими”, – подумала Настя і посміхнулася.
Весь вечір Світлана Олександрівна нетерпляче совалася на стільці. Очевидно було, що в очікуванні подарунків. Коли час настав, вона мало не зачепила супницю, вибігаючи з-за столу приймати вітання. Подарунки вона приймала квапливо. Мабуть, в очікуванні головного.
– Мамо, ну а від нас ось, – Дмитрр простягнув матері заповітну коробочку, – невеликий сувенір, щоб ти завжди сяяла.
– Сподіваюся вам сподобається. – додала Настя, але свекруха вже жадібно схопила коробочку і розривала святкову стрічку.
У коробочці виявилися симпатичні й акуратні сережки з білого золота, які одразу ж почали виблискувати камінчиками при світлі ламп.
На обличчі Світлани Олександрівни, всупереч очікуванням Насті, читалося дедалі більше розчарування.
– Я ж інші хотіла… Катю, дивись, не ці ж. Ті були з рожевого золота й каміння було більшим…
Донька підбігла до матері.
– Ага, не ці. – підтвердила вона.
– Я прошу вибачення, але ті, що ви хотіли, тимчасово відсутні в продажу. Я взяла на себе сміливість вибрати інші. На мій погляд, навіть більш витончені та стильні. – втрутилася Настя.
– Ну так, у стилі ти великий експерт. – пробурчала свекруха.
– Не подобаються? Я поверну. Повернення ювелірки – справа проблематична, але ця компанія – наші клієнти, тож підуть на зустріч. – Настя потягнула руку до коробочки.
– Ні, залиш. – Світлана Олександрівна міцно стиснула коробку в руках і повернулася за стіл.
Уночі Настя довго думала про те, що сталося. У неї було стійке відчуття, що її використовують. Але вона не могла зрозуміти, чому це сталося саме зараз. Адже раніше вона не була таким бажаним гостем на всіх збіговиськах, та й подарунки їм ніколи не замовляли. Дмитро взагалі їздив на всі свята з незмінним букетом квітів і подарунковим сертифікатом у який-небудь магазин.
Вона твердо вирішила вранці запитати в чоловіка, що він про все це думає.
– Дмитре, тобі не здається дивним, що мамі сережки не сподобалися? – Настя вже запізнювалася на роботу і робила останні жадібні ковтки кави.
– Ні, звісно! Спробуй зрозумій вас, жінок! – з усмішкою відмахнувся чоловік.
– Ну просто діаманти – це недешевий подарунок у принципі. Я б посоромилася такий просити в невістки, яка не є донькою олігархів. – знизала плечима Настя.
– Так я розповів їй, що ти мене за зарплатою вже обігнала, ось вона і вирішила, що для тебе це дрібниця.
– Дрібниця? По-твоєму, п’ятдесят тисяч на свято, про яке я вперше чую – це дрібниця? – Настя починала закипати.
– Ну гаразд, я не так висловився. Не дрібниця, звісно, але вона ж не знала, скільки вони коштуватимуть.
– Знаєш, що. Я раніше жила непогано без ваших свят, і відтепер продовжу так жити.
Настя не стала чекати відповіді чоловіка, взяла портфель із ноутбуком і вийшла в передпокій.
Цього ж вечора подружжя помирилося. Настя вибачилася за те, що розлютилася, а Дмитро визнав, що родичі могли б бути скромнішими, і наступний місяць пройшов у спокої та ідилії.
Усе було порушено телефонним дзвінком, після якого Дмитро з винуватим виглядом прийшов до Насті в спальню і вичікувально став у дверях.
Настя схилилася над ноутбуком і відповідала на робочі листи. Побачивши чоловіка, вона посміхнулася, зняла окуляри і зачинила кришку комп’ютера.
– Ти чого це? – з усмішкою запитала вона, – наче накоїв щось?
– Насть, у Катьки день народження, нас кличуть, – усмішка одразу зійшла з Настиного обличчя, – але не хочеш, не підемо. Правда, Катька засмутиться.
– І що ми повинні подарувати цього разу? – сухо запитала дружина.
– Тут така справа, мама каже, вона телефон розбила. Їй би новий. – чоловік намагався не дивитися на дружину.
– А, ну це дурниця, новий телефон можна тисяч за сім купити хороший, зараз покажу, – Настя розслабилася і знову відкрила ноутбук.
– Ні, Настю, вона айфон хоче.
– Айфон? – Настя здивовано підвела брови, – так нехай влаштується на роботу!
– Ну Насть, мама так просила… – Дмитро сів поруч із дружиною і почав гладити її руку.
У цей момент Настя зрозуміла, що річ не тільки в жадібній свекрусі та решті рідні, річ у тім, що навіть її чоловік не проти її використовувати. Адже за роки життя він нічого не зробив, щоб поліпшити їхній добробут, а тепер ще й смокче з неї гроші за компанію з ріднею. І тут її обличчя осяяла хитра посмішка. Так просто їм усе з рук не зійде.
– Ну добре, айфон, так айфон, – постаралася якомога спокійніше сказати вона.
– Насть, серйозно? Ти просто супер!
Настя з Дмитром заїхали за букетом і попрямували до будинку Світлани Олександрівни.
– Насть, ну покажи! – чоловік нетерпляче задивлявся на коробку в подарунковій упаковці.
– Ну ти що? Я буду все розпаковувати заради тебе? Подарую, тоді відбереш у Катьки і пограєшся.
– А можна мені такий самий? Це останній же?
– Так, останній. І так, можна. – Настя подивилася на чоловіка з сумішшю жалості й неприязні, але він цього не помітив.
Коли настав час дарувати подарунки, Настю з Дмитром запросили першими, адже Катя по-справжньому жадала отримати лише один подарунок – новенький телефон.
– З днем народження! – простягнула їй згорток Настя.
Зовиця поспішила розірвати упаковку і здивовано ворушила вміст з-під дорогого телефону.
– А це що?
– Це листівка, а в коробці список вакансій, які я рекомендую тобі переглянути. Я спеціально підібрала і роздрукувала, на мій погляд, найбільш підходящі. Ось тут, – Настя вибрала один із аркушів, – ти вже до літа заробиш на свою мрію, – вона доброзичливо посміхнулася.
– Ти чого? Знущаєшся? Де мій айфон? – розлютилася зовиця.
– Катю, зачекай, зачекай, – підбігла свекруха, – Настя, ти ж на свято прийшла, ми тебе люб’язно запросили, треба подарунок подарувати.
– Щось ви не кликали мене на свята, поки не дізналися, скільки я заробляю, – заявила невістка при всій рідні…
Усі замовкли, нависла тиша. Навіть Дмитро втупився поглядом у підлогу.
– Ну Настуню, ти ж можеш собі дозволити. Не купила телефон, віддай грошима, Катя сама купить, ти зайнята, я все розумію.
– Ви взагалі розумієте, що це вже за межею будь-якого нахабства? Чи ви досі думаєте, що “ваш офісний щур” вам щось винен?
Світлана Олександрівна і Катя почервоніли. Вони зрозуміли, що план не спрацював і їхня крамниця чудес закрилася.
Настя повернулася до Дмитра.
– Я поїхала додому і зберу твої речі. Повертайся в сім’ю. – Настя окинула поглядом усіх присутніх. – Квартиру я купила до шлюбу, тож утримувати тебе я не збираюся. Післязавтра зателефонує мій асистент і надішле тобі всі необхідні папери.Спеціально для сайту Stories
