З Андрієм я зустрічаюся вже понад рік. Точніше, зустрічалася, бо зараз наші стосунки навряд чи можна назвати здоровими. Спершу мені здавалося, що я зустріла чоловіка мрії.
Подарунки, залицяння, приємне проведення часу. Поруч із ним я відчувала себе щасливою. З Андрієм можна було поговорити до душах про все на світі. Він дуже добра і компанейська людина.
На початку наших стосунків я одразу сказала, що жити під одним дахом із чоловіком без шлюбу не буду. Це моя головна умова. Мені такі стосунки не потрібні. Тоді Андрій відповів, що він приймає мій вибір і нічого проти цього не має.
Ми часто зустрічалися одне в одного вдома, ночували. Для мене це прийнятно. Але жити разом, не будучи при цьому подружжям, безглуздо та безвідповідально.
З моменту, коли ми обговорювали це питання, минуло десь півроку. За цей час ми не мали жодної сварки. Ось серйозно, все йшло як по маслу, ніби ми з Андрієм були створені одне для одного. В глибині душі я думала, що колись обов’язково стану його дружиною. Я щиро любила його і відчувала таке ж кохання, яке йшло від Андрія.
Але кілька тижнів тому він ніби з ланцюга зірвався. Покликав мене на романтичну вечерю. Зробив усе, щоб мені сподобалося. А наприкінці вечора сказав:
«Люба, я тут подумав, а може, ми таки з’їдемося? Ти ж знаєш, що жити можна в мене. Або можемо орендувати нове житло. Я готовий заради тебе на все!»
Я одразу ж його приструнила і сказала, що моя позиція не змінилася. Жити з ним я не буду, поки на пальці немає каблучки. Цивільний шлюб – пусте, фікція. Він підходить лише вітряним та безвідповідальним людям! Я на таке ніколи не піду в цьому житті.
Загалом, решту вечора ми провели у тиші. І мені стало так прикро. Ми вже не маленькі діти. Мені цього року 30 років виповнюється, йому — 32. Та що вже казати, навіть наші батьки вже встигли познайомитися! Сам Бог підказує зіграти весілля.
Але ж ні! Буквально за кілька днів ми з Андрієм зустрілися. Він провів мене до дому і біля під’їзду заявив, що не готовий до серйозних стосунків та шлюбу.
Отже, як з’їжджатися без зобов’язань, то він готовий. А взяти на себе відповідальність і створити родину — це для сильних духом!
Немає слів просто. Але це ще не кінець. Мене просто покинув мій чоловік. Наступного дня він надіслав кур’єром мої речі, які залишились у нього вдома. І написав записку:
«Мені потрібен час. Давай зробимо паузу в наших відносинах, вибач».
Важко передати словами, в якому я була шоці. Тільки ось тепер я думаю, що такий потенційний чоловік мені й задарма не потрібен! Нехай шукає собі дурних дівчаток, які будуть готові жертвувати своєю гідністю заради його забаганок. А я таке не підписувалася!
