Я виросла в селі. Звикла до приватного будинку, хазяйства, городу. Переїзд у місто був для мене важким. Багатоквартирний будинок – не свобода, а клітка, мені важко так жити. Чоловік бачив, що мені важко, почалися сварки, в мене постійно не було настрою.
Ми знайшли компроміс – їздити в село кожного року на місяць. Мені робота дозволяла – я вчителька, а чоловік просто брав відпустку. В селі досі живуть майже всі мої родичі, то ж жити було де. Та в один з разів чоловік почав відмовляти від поїздки. Я не розуміла, що сталося, наче ніхто ні з ким не сварився, ніяких проблем не було.
Я не заспокоювалася та допитувала чоловіка, аж поки він не заявив, що не хоче їхати через мою сестру та її родину. На кожен наш приїзд ми закуповуємо продукти, беремо все якісне, а тому не дешеве. За його словами, мої родичі всі з’їдають за лічені дні, а потім ми їмо дешеві сосиски.
Слова чоловіка мене шокували, адже мої рідні його дуже любила та завжди чекали його, намагалися догодити. Вмовляти чоловіка не було сенсу, тому я зібрала речі, забрала дітей та поїхала до батьків. Родичі дуже зраділи та питали, де з мій чоловік. Що я мала їм сказати? Що мій чоловік думає, що вони меркантильні? Тепер думаю, як помирити коханого та родичів.
