Якось раз мені прийшло повідомлення від малознайомого чоловіка. Він написав, що з моєю зовнішністю соромно бути самотньою. Наче це від зовнішності залежить.
Ймовірно, він хотів зробити комплімент, але все зіпсував останнім словом. А може, й справді вважав, що мені має бути саме соромно. Чи варто жінці соромитися, що вона незаміжня? Точно ні.
Соромно може бути коханці, яка знає, що її коханий заради неї не залишить свою сім’ю. Соромно може бути тим панянкам різного віку, які викладають свої відверті фотографії на загальний огляд.
Які немов намагаються себе продати, як товар. Яких ми постійно бачимо в соцмережах. Соромно жертвувати самоповагою і намагатися з усіх сил, щоб роздобути чоловіка для штампа в паспорті.
І також соромно жити поруч із людиною, яка зраджувала, зраджує та піднімала руку. Соромно триматися за того, з ким немає ні кохання, ні взаєморозуміння.
Навіть якщо у вас спільні діти, обов’язки, звички та побут. Адже таке життя – це тортури, які за безвольного потурання затягнуться на роки й десятиліття. За багато чого може бути соромно, але не за самотність.
Я свідомо взяла паузу, і неважливо, що ця пауза надовго затягнулася. Самодостатній жінці не нудно наодинці з собою. Я творча людина, якій мало 24 годин на добу. То ж можу порадити таким розібратися в собі.
