Спершу я думала, що так на неї впливає місто, тому не хотіла, щоб мама сиділа в чотирьох стінах. Показувала визначні пам’ятки, розповідала, що тут у нас показують, що взагалі відбувається, але її це абсолютно не цікавило…

Не можу сказати, що на одній мені тримається сім’я, бо це було б неправдою. Чоловік – хороший спеціаліст. Тож завдяки його роботі ми з дітьми живемо досить непогано. У нас трикімнатна квартира поруч із центром, є авто, дача. Я йому вдячна, хоча саме через його роботу ми бачимося дуже рідко.

Пару днів він може не виходити з квартири, а потім поїхати у відрядження на весь тиждень, але я розуміла, на що йшла. І роль домогосподарки мене повністю влаштовує. Сьогодні жінка не зобов’язана колоти дрова і носити воду. Багато чого залежить від техніки, яка економить час, полегшує життя.

Тож ми з дітьми встигаємо багато гуляти, ходити на виставки, просто добре і весело проводити час, а якщо я і не встигну приготувати вечерю, служба доставки впорається з цим на відмінно. Головне – знати, до кого звернутися. Моя мама живе за містом одна. Їй уже за 70, і я, як єдина дочка, все розумію.

Раніше ми часто заходили до неї з чоловіком і дітьми. Привозили гостинці, продукти. Усе, що було потрібно, але через постійну зайнятість чоловіка я втомилася просити його жертвувати вільним часом, щоб поїхати до моєї мами. Я водити не вмію, тож наші візити стали відбуватися все рідше і рідше.

Про свою матір я не забула і, обговоривши все з чоловіком, вирішила перевезти її жити до нас. Онуки маму люблять. Чоловік теж поважає. Крім того, вона досить добре почувається, тож нікому не повинно було зважати. Якщо вже вона у селі може себе обслужити, то тут її життя стало б комфортніше.

Такі, принаймні, у мене були думки, але життя показало, що насправді все не так просто. Ми виділили мамі кімнату, з якої вона перший час зовсім не виходила. Великий телевізор, море каналів. Готувала я. Усе як мама любить. Ситна домашня кухня, ніяких екзотичних продуктів, просто і смачно.

Я трохи боялася, що домашні до цього поставляться з негативом, але борщ, голубці та вареники сподобалися навіть дітям, не кажучи вже про чоловіка. Він ще й розхвалювати мене почав, що було дуже приємно, але потім, коли мама трохи обжилася, її ставлення до мене стало досить важким.

По-перше, у своїй кімнаті вона поміняла все так, як вважала за потрібне. Потім взялася за кухню і навіть за ванну. Я не просила її прибирати або мити посуд, але вона навіщось переставила всю побутову хімію з одного місця на інше, склала кухонні рушники туди, де я сама їх ніколи б не знайшла.

І я так і не зрозуміла навіщо. Приправи, цукор та інші дрібниці вона дістала з верхньої полиці й переставила на стіл. Ні, я все розумію, там місця багато, але каву з цукром з усієї родини п’є тільки чоловік. Гострий перець теж їсть тільки він. Тому всі ці продукти й стояли зверху.

Він високий, дістане собі сам, а ми з мамою низенькі, та й узагалі, кухню я підбирала під себе, щоб було зручно. З ванною кімнатою вийшло те ж саме. Перестановка не оминула і її. І я розумію, якщо ти хочеш особисте місце для мила, гігієнічних речей, зубної щітки, але засіб від засмічення труб.

Воно-то чим тобі заважав?! Якісь особисті переваги, я так розумію. Щоб усе було за феншуй. Чи була якась конструктивна критика? Ні! Але й на цьому справа не закінчилася. Незабаром мама почала мене критикувати, адже я мало займалася домашніми справами.

У її розумінні в мене не повинно було бути зайвого часу, тим паче що я ще й сама мати двох дітей. Якщо готує мультиварка – це її заслуга, а не моя. Я повинна лише крутитися на кухні і весь час щось мити, варити або чистити, а тут, бачте, навіть чайник сам вимикається, коли закипить. Як це так?!

Стосовно дітей я теж не права. Занадто багато часу ми проводимо разом, а діти повинні вчитися в школі і, приходячи, робити уроки. Усі мої розмови про саморозвиток та інше для мами порожній звук. Просто надумана вода, щоб позбавити її онуків самостійності.

Добре хоч не змусила мене саму піти і вчити з ними уроки, як це було колись. Щоб до самого відбою вчили книжку, яка їм згодом ніколи не знадобиться. Це все відбувалося близько двох місяців. Спершу я думала, що так на неї впливає місто, тому не хотіла, щоб мама сиділа в чотирьох стінах.

Показувала визначні пам’ятки, розповідала, що тут у нас показують, що взагалі відбувається, але її це абсолютно не цікавило. Тоді я запитала, може, вона сумує за подругами з села і хоче поїхати до них у гості. На це була одна відповідь, що там нічого не змінюється.

І, врешті-решт, я не витримала і запропонувала мамі повернутися додому. Може, там їй добре і вона не буде так нервувати. На що вона з неприхованим задоволенням погодилася. І нам із чоловіком довелося відвезти її назад. Ми завантажили повну машину їжі, води і всього, що було потрібно.

Відтоді телефоном у мами завжди радісний і веселий голос. Вона залюбки зі мною спілкується і не забуває цікавитися, як там зять та її онуки. Я не розумію, звідки в неї це з’явилося в характері. Вона ж розумна, доросла жінка. Але чому в моєму домі мама почала поводитися як примхлива дитина?

Невже присутність нашої сім’ї так її втомлювала? Чи, може, справа тільки в мені? Це вибиває мене з колії і навіть робить якоюсь нещасною. Сподіваюся, у селі вона почувається щасливою, адже ми завжди приймемо її назад. Головне – її бажання і трохи більше звичайного людського позитиву.

You cannot copy content of this page