Що далі розвивається сучасний світ, то більше я в ньому жити не хочу. Стало нормою виставляти все напоказ. Терпіти не можу людей, які викладають у соціальні мережі кожен свій крок.
Ось вона сидить у кафе, а ось гуляє зі своїм новим хлопцем, а ось вона з ним уже посварилася. А ось їй хтось подарував квіти. І мені дивно, що так відбувається.
Ну от хлопець та дівчина закохалися одне в одного. Це ж чудово. Але навіщо вони тягнуть це все у соцмережі? Це ж особиста справа, яку не слід виставляти напоказ. Але ні, вони вихваляються один одним, немов показують товар.
Можливо, у свої трохи за 30 я вже занадто старий і чогось не розумію? У мене теж у молоді роки були закоханості, але навіть із близькими друзями я своїх стосунків не обговорював.
А тут люди, не замислюючись і не сумніваючись, виставляють свої почуття перед сотнями і тисячами незнайомців. Стає ніяково від усього цього. Іноді здається, що деякі речі роблять виключно заради яскравих фотографій.
Ось відкриваю стрічку соцмережі і серед багатьох постів бачу якусь сумну дівчину, яка сидить у кафе і напоєм. Ну, сидиш і сиди. Навіщо мені на це дивитись? Ще й щось розумне там пише. Навіщо? Для кого?
Особливо лютую, коли така філософиня в парі речень купу елементарних помилок робить. Що ж я там розумного дізнаюся? Якщо навіть через сонячні окуляри я бачу в її очах порожнечу.
Звичайно, я можу зрозуміти почуття людини, яка щойно вперше пригнула з парашутом. Її переповнюють емоції, і вона хоче поділитися зі своїми друзями та передплатниками. Це прекрасно.
Або якщо піднявся на вершину гори. Або якщо відвідав концерт улюбленого виконавця. Але викладати постійно все підряд, щоб створити ілюзію насиченого життя – це якось навіть сумно.
Складається враження, що людина дурить і інших, і саму себе. Наче надивилася сторінки якоїсь знаменитості і намагається це скопіювати. Безглуздя. В кожного ж своє життя. Навіщо копіювати чуже?
Нещодавно з дочкою ходив на пляж. Спека вдень нестерпна, тому скупатися йдемо рано вранці, а ближче до обіду, коли сонце здіймається, поспішаємо додому. І бачимо, як багато хто в цей час навпаки йде на пляж. Та ще й з маленькими дітьми.
І ось сидить дитина вже із червоною спиною, а мама фотографує то з одного боку, то з іншого. Ну, навіщо це? Себе не шкодує, то хоч би про дитину подумала. Може, моя проблема у жадібності?
Я не хочу ділитися своїм особистим життям з усіма, не поспішаю виставляти свою сім’ю напоказ. Моє щастя тільки моє, і ділитися ним я теж не маю жодного бажання. Тим більше з цим божевільним віртуальним світом. Не треба так робити…