Напередодні Нового року ,на світанку Тетяну розбудив шум на кухні. Годинник показував пів на п’яту ранку, хоча з голосу свекрухи за дверима могло здатися, що середина дня.
– Ой, каву пролила. Тетяно, де тут ганчірка? – донісся гучний голос.
Найменше Тетяна хотіла вставати так рано 31 грудня, але свекруха самостійно ганчірку для підлоги знайти не могла і продовжувала на всю квартиру кликати невістку. Молода жінка вилізла з-під ковдри, поморщилася і пішла на кухню.
Свекруха поралася біля столу, а зовиця ліниво колупалася у своїй тарілці.
– Що відбувається? – запитала Тетяна, намагаючись не зірватися. – Ще й п’ятої немає, усі сплять. Ви чого кричите на весь будинок?
– Та щось не спиться, – махнула рукою свекруха, беручи новий кухоль. – Вирішили кави попити з тортиком. Раз уже прокинулися, то можна й підкріпитися.
– З яким тортиком? Який я приготувала на Новий рік?!
– Це простий бісквітний чи що на Новий рік? Не сміши народ! На Новий рік треба нормальний торт готувати:”Графські руїни”,”Празький” або “Наполеон” у найгіршому разі. А то зробила тортик із покупних коржів і хочеш нам на святковий стіл підсунути?
– Я сама коржі пекла, що ви таке говорите?
– Так, а чому смак, як у покупних? Локшину на вуха не вішай, а давай калюжу з підлоги витирай, раз прийшла.
Тетяна вважала за краще промовчати. У неї не було сил сперечатися, особливо в такий час. Чим швидше вона зараз витре підлогу, тим швидше повернеться в ліжко. Вона витерла калюжу і повернулася в кімнату, хоча сон не йшов…
Родичі чоловіка завалилися днем раніше – 30 грудня.
Тетяна готувала салати, розраховуючи тільки на трьох осіб: себе, чоловіка і сина. Вона запросила подругу, але та захворіла напередодні. Нічого серйозного, але маленького Павла вона заразити побоялася.
– Владе, відчини двері! – закричала з кухні Таня, почувши сигнал домофона. – Цікаво, хто там?
– Там мама із сестрою, – сказав Влад. – Вони вирішили з нами відсвяткувати. Вибач, я знаю, як ти до моєї рідні ставишся, тому не став тобі казати заздалегідь, щоб не засмучувати.
Тетяна різко повернулася з ножем у руках.
– А ти можеш їм не відчиняти двері, щоб мене не засмучувати? – попросила вона грізно.
– Ні, Таню, не можу. Я вже їх пообіцяв прийняти. Та й сама розумієш, нас усього троє – ну, що це буде за свято? А так хоч сім’єю зберемося і зустрінемо Новий рік по-людськи, – гості вже дзвонили у двері, і Влад пішов відчиняти.
Тетяна мало не розплакалася. Чи то від люті, чи то від безсилля.
Коли мова заходила про родичів чоловіка, вона завжди була проти їхнього приходу. Тому Влад запрошував рідню без попередження. І це повторювалося з разу в раз. Він знав, що дружина не ладнає з матір’ю, але вважав, що його особисто їхній конфлікт не стосується. Тим паче коли йдеться про такі великі свята, як Новий рік і дні народження.
– Ви повинні домовлятися заради спільної мети! Ми не можемо сидіти по різних хатинках і святкувати на самоті. Як же сімейні традиції? Нам треба вміти збиратися дружно за одним столом. Постарайся, будь ласка!
Але якщо Тетяна весь час поступалася і намагалася щоразу поводитися доброзичливо, то мати і сестра чоловіка навіть не намагалися йти на компроміси. Зовиця приходила зі своїми дітьми, які були на 2-3 роки старші за Таніного Павла, і теж не вирізнялися ввічливістю.
Павло скаржився на двоюрідних братів, але батько просив і його потерпіти і вчитися знаходити спільну мову з іншими дітьми.
– Вчися ладнати з будь-якими людьми, у житті знадобиться, – наставляв батько.
Сам Влад участі в підготовці до свята і в подальшому прибиранні не брав, вважаючи, що це не чоловіча справа. Але в конфліктах дружини і матері, ставав на бік мами.
– Тетяно, але вона реально старша, а значить досвідченіша. До того ж двох дітей виростила, а в тебе поки що лише 4-річний син. Ну, що ти сперечаєшся. Адже простіше зробити, як мама хоче і до конфлікту не доводити.
При цьому свята чомусь відбувалися на території невістки. Тож саме вона як господиня мала пурхати на кухні та орудувати ганчіркою в інших кімнатах. Родички лише висловлювали побажання та критику.
Особливо свекруха не могла пробачити Тетяні, що та не поступається їй своїм ліжком.
– Могли б віддати мені свою спальню в розпорядження, поки я у вас, – заявляла вона з образою.
Але Тетяна стояла на своєму, заявляючи і свекрусі, і чоловікові, що спальня – це її недоторканна зона. А свекруха, здавалося, спеціально влаштовувала щоразу з самого ранку дебош на кухні, щоб не дати невістці виспатися у відвойованій спальні.
Тетяна була впевнена, що свекруха спеціально вилила каву на підлогу о пів на п’яту ранку, щоб розбудити невістку.
До ранку Тетяна виявила, що її новий дорогий крем для обличчя – подарунок мами – опинився на туалетному столику зовиці. Кришка лежала поруч, і вмісту помітно поменшало.
– Ти що наробила? – вона показала баночку Олені, яка поглинала другий сніданок на кухні.
– Крем? Ти ж ним не користуєшся. Там написано, що він омолоджувальний, а з минулого року ти щось зовсім не помолодшала. Я вирішила взяти – що добру пропадати, – відповіла та.
– Вирішила? – Тетяна відчула, як голос тремтить. – Це мої речі! Ти не запитала!
– Ой, Тетяно, ну ти чого? Новий рік же. Давайте обійдемося без скандалів, – свекруха, зайшовши на кухню, одразу підтримала доньку.
– Припиняй скупитися. Ми ж сім’я. До того ж Оленка має рацію щодо твого обличчя – видно ж, що ти кремом взагалі не користуєшся. Хоч комусь зроби добру справу.
– Сім’я?! – Тетяна засміялася, але це був більше нервовий сміх. – Сім’я не розкрадає речі, сім’я в змозі витерти за собою пролиту каву і не залишає сміття де попало.
У кімнаті виникла відчутна напруга. Навіть діти, які пустували в передпокої, затихли.
– То що ти маєш на увазі? – свекруха примружилася. – Ми тобі заважаємо? Хочеш сказати, що тут нам не місце?
– Навіть не намагаюся, – Тетяна відповіла впевнено. – Я відкрито кажу: мені набридло почуватися служницею у власному домі! Ви дорослі люди: можете і готувати, і прибирати за собою.
Свекруха важко зітхнула, явно з перебором, наче перед уявною аудиторією.
– Ой, що я тобі казала, Владе? – звернулася вона до сина, який щойно з’явився в кухні. – Твоя Тетяна знову вередує. Як із нею взагалі жити?
– А давайте покараємо Тетяну у виховних цілях, і виставимо за двері в Новорічну ніч, – весело запропонувала Олена. – Нехай приготує, що ми вирішили, і йде на всі чотири сторони, якщо не хоче нас бачити.
Влад стояв у дверному отворі, мовчки стежачи за тим, що відбувається. Його обличчя видавало втому, але він явно не хотів втручатися.
– Владе, ти це взагалі чув? – звернулася до нього дружина. – І що ти думаєш з приводу пропозиції твоєї сестри? Нормально ось так узяти й вигнати мене з власного будинку, змусивши попередньо прислужити вашій сімейці?
– Ну, що тут скажеш? – він знизав плечима. – Сама накручуєш себе. Зрозуміло ж, що Оленка пожартувала. Мама і сестра нічого такого не роблять, просто ти занадто гостро на все реагуєш.
Ці слова стали останньою краплею. Тетяна зняла кухонний фартух зі спинки стільця і кинула його на стіл.
– Знаєте що? Розбирайтеся самі. Я йду просто зараз.
Усі завмерли. Тетяна пішла в кімнату, взяла сумку і почала збирати речі. Ніхто не намагався її зупинити. За дверима чулися шепоти, але ніхто не увійшов.
Коли вона підійшла до виходу, у передпокій зайшов Влад.
– Ти куди? – запитав він, не приховуючи роздратування.
– Куди завгодно, аби подалі звідси, – відповіла вона.
– Адже Новий рік на носі – треба багато готувати. Хто це буде робити, ти подумала? – продовжував чоловік.
– Нехай твоя дорога “сім’я” подбає про тебе. Я бачу багато працівників! – вона відчинила двері й вийшла на темну сходову клітку.
За хвилину двері відчинилися, і Тетяна зайшла назад. Обличчя рідні розпливлися в єхидних усмішках. Жінка, не роззуваючись, пройшла на кухню до холодильника, склала щось у два приготовані заздалегідь пакети, і знову покинула квартиру.
Свекруха кинулася до холодильника і виявила, що зникли всі баночки з консервами і делікатесами, а також контейнери з уже приготовленою заздалегідь їжею.
– Ось же, яка! Владе, затримай її і відбери пакети! – скомандувала мати.
Але Влад лише знизав плечима:
– Нехай іде поки що. Все одно їй і діватися-то нікуди – рідня вся в іншому місті живе, найкраща подруга хворіє. Походить, охолоне і назад повернеться. Знаю її.
– Оленко, швидко взувайся – і вперед за цією припадочною! Раптом вона не повернеться сьогодні. Чи хочеш у магазин тягнутися і купувати за свої гроші купу продуктів?
Поки зовиця взулася та вдяглася, Тетяни на вулиці й сліду не було. Повернулася Олена зла і червона.
– Дзвони тоді Таньці й скажи, що її син у нас у заручниках! І ми його не віддамо, поки не поверне продукти і сама все спочатку не приготує, – свекруху явно понесло на емоціях.
– Мамо, ти при своєму розумі. Я батько і я тут, – сказав Влад, не підвищуючи голосу. – І взагалі, це твій онук. Давай, Олено, Новий рік на носі. Раз ти одягнена – іди в магазин. А ти, мамо, починай готувати. Повний будинок жінок, а готові побитися через банку горошку.
І вийшов у вітальню, далі грати в телефон.
На вулиці було тихо. Сніг повільно лягав, приховуючи сліди. Тетяна крокувала подвір’ям, відчуваючи давно забуте почуття свободи. Телефон вона вимкнула, щоб родичі не думали її турбувати.
Новий рік Тетяна зустрічала в подруги Насті.
Так, Настя хворіла, але вже більш-менш оговталася. Та й Таня не боялася заразитися. Усе краще, ніж повертатися до нахабної рідні.
У невеликій затишній кухні ледь вистачало місця, але було по-домашньому спокійно. Маленький стіл ломився від принесених делікатесів, Настя прикрасила ялинку гірляндами і запалила свічки. Усе мало такий вигляд, як Тетяна завжди хотіла бачити в себе.
Коли куранти сповістили про настання Нового року, Настя розлила ігристе і запропонувала тост:
– За зміни, Таню. Нехай цей рік стане твоїм!
Тетяна підняла келих із посмішкою. На душі було дивне відчуття: гіркота змішувалася з полегшенням. Павло залишився з батьком, а вона вперше за довгий час відчула себе просто людиною.
Наступного дня Тетяна ввімкнула телефон, і посипалися дзвінки та повідомлення від Влада.
Спочатку з інтервалом у кілька годин, але потім частіше. Повідомлення тренькали одне за одним: від холодного: “Ти поводишся як дитина”, до благального: “Повернися, ми без тебе курку спалили і торт новий недопекли”.
В останньому повідомленні чоловік написав: “Павло сумує, я теж. Більше ніякої рідні на Новий рік. Цього року – востаннє. Але давай його досвяткуємо, як нормальні люди, як сім’я: ти, я і Павло”.
Тетяна читала їх, але не відповідала. Вона знала, що якщо повернеться, з неї вже не злізуть – кількісна перевага явно на боці рідні чоловіка. А в те, що вони поїхали, жінка не вірила.
Настя в якийсь момент не витримала.
– Ти думаєш, він серйозно зрозумів? Чи просто хоче, щоб усе повернулося як раніше? – запитала вона, пропонуючи чай.
– Не впевнена, Настю, – зізналася Тетяна, злегка знизуючи плечима. – Я так виморилася, що навіть думки про це мені важко даються.
Настя влаштувалася поруч і, обійнявши її за плечі, сказала:
– Рішення за тобою. Але пам’ятай, іноді те, що здається “не можу”, просто страх. Подумай, чого ти справді хочеш?
Тетяна задумливо втупилася в кухоль із чаєм. Її думки металися від Влада до сина, від квартири, набитої ріднею чоловіка, до того неймовірного відчуття свободи, яке вона відчула зараз.
На третій день вона вирушила забрати речі.
Піднімаючись сходами, почула, як за дверима лунають крики.
– Ти чого буяниш? – волала свекруха. – Олено, ти знову з чоловіком зчепилася, а хлопці ледве телевізор не звалили!
– Мої діти – сама розберуся! Не втручайся! – не поступалася дочка.
Увійшовши в будинок, Тетяна побачила справжній погром. Речі розкидані по підлозі, диван завалений ковдрами, а на кухні гора немитого посуду. Діти гасали передпокоєм, свекруха і Олена сперечалися, а Влад сидів у кутку з вимкненим поглядом.
Коли чоловік помітив Тетяну, його обличчя просвітліло.
– Тетяно, ти повернулася? – запитав він, підводячись, немов нічого не сталося.
– Ні, – відповіла вона холодно. – Я тут за речами.
Крики на кухні миттєво згасли. Усі погляди звернулися до неї. Свекруха встала, склавши руки на грудях.
– Як же ти збираєшся одна вижити? Без Влада тобі не впоратися.
Тетяна зустріла її погляд.
– Якось упораюся, не переживайте. Після ваших приїздів мені зараз нічого не страшно, – сказала вона, окинувши поглядом плутанину навколо.
Влад спробував підійти ближче.
– Я ж писав, що все зрозумів. Це востаннє. Давай спробуємо почати заново.
Вона посміхнулася, але в її посмішці прослизнув смуток.
– Владе, ти не зрозумів. Якби зрозумів, тут і духу не було твоєї рідні, а квартира сяяла б чистотою. А ти навіть пальцем не поворухнув, заради нашої сім’ї: тебе, мене і Пашки, як ти розпинався в повідомленні. Рішення ухвалено.
– І що це за рішення? – тремтячим голосом запитав він.
– Розлучення. Подам заяву. Завтра обговоримо, як розподілити час із Павлом.
Він закам’янів. Усі мовчали. Тетяна зібрала сумку, обережно укладаючи потрібні речі.
– Мамо, можна мені з тобою? Мене тут брати ображають! – захлипнув маленький Павло.
Серце Тетяни стиснулося. Але вона зараз не готова була забрати сина. Жінка присіла навпочіпки перед хлопчиком, щоб їхні очі опинилися на одному рівні.
– Прямо зараз не можна, любий. Проведи ще один день із родичами, будь ласка, поспілкуйся з бабусею наостанок. Я тебе завтра заберу, обіцяю.
Коли вона вийшла з під’їзду, сніг знову м’яко вкрив землю. Вона глибоко вдихнула морозне повітря і відчула дивне полегшення. Це був кінець одного розділу її життя і початок нового.
