Засуджувати інших – погано. Тим паче засуджувати старших, напевно, неправильно. Навіть якщо вони цього ой як заслуговують. В мого чоловіка є молодша сестра. Мила дівчина, схожа на брата, як дві краплі води. Я не вважаю її поганою людиною, але розумію, що її виховували неправильно.
Дівчина, звісно, має поводитися як дівчина, але можна вже й трохи подорослішати, коли тобі стукнуло 30. Хоча б трохи. А вона дорослішати не збирається. У неї є чоловік, високий блондин із модною зачіскою. Він непогано заробляє, тож вона може сидіти вдома і займатися улюбленим хобі.
Робить ароматизоване мило за формами. І всі ніби як щасливі. Батьки купили їм та моєму чоловікові по квартирі. Непоганий старт для сімейного життя, я вважаю. Мені батьки побажали удачі й навіть на весілля вручили якийсь величезний набір радянського посуду, ну хоч на тому дякую.
Тож зі свекрухою в мене дуже хороші стосунки. І завжди змушую коханого ходити на сімейні свята, яких він найчастіше воліє уникати. Собі його батьки побудували будинок за містом. Завели там господарство для душі, садок. Мабуть, щоб згадати сільське дитинство, але не сильно перенапружуватися.
Вони удвох угробили по два десятки років, працюючи за кордоном, щоб і в них, і в дітей хоч зараз було нормальне життя. Дуже гідний вчинок, я вважаю. Тепер ось відпочивають. Як я вже сказала, зі свекрухою у мене хороші стосунки. Ми часто спілкуємося телефоном, ходимо по магазинах.
Вона багато розповіла мені з їхнього минулого життя, як вони зі свекром збирали гроші, як просувалися по роботі. Важко навіть слухати, не те що побувати в їхній шкурі. І я, своєю чергою, теж ділюся новинами з нашого з її сином життя. Можна сказати, ми чудово подружилися.
Коли батьки затіяли ремонт у будинку, я перша зголосилася їм допомагати. Розштовхала чоловіка, змусила його теж працювати. Сама я в ремонтах нічого не тямлю, але на “принеси-подай” мене вистачить. Ми витратили чимало вихідних за цією справою, зате провели разом час.
На жаль, його сестра вважала за краще відмовитися від такої діяльності. Сама не прийшла і блондина свого не привезла, що дивно, бо це ж її батьки. У мене взагалі було відчуття, що я за всіх віддувалася. Мабуть, такий у них темперамент. Коли ремонт нарешті був зроблений, батьки захотіли нам віддячити.
Вони запросили всіх до себе на вечірку з шашликами. Запросили справді всіх, хоча працювали тільки ми. Цього разу донька з чоловіком вирішили приїхати, навіть без закусок. Мене так і тягнуло їх підколоти, але я все ж стрималася. Коли час для пристойних гостей добігав кінця, я підійшла до свекрухи.
Я хотіла подякувати за частування, але вона була не одна, я знайшла її в компанії доньки, подалі від інших. Свекруха тихо, щоб не було чутно, вручила доньці пачку грошей, напевно, кілька тисяч валютою. Які вона, втім, прийняла без особливих емоцій, ніби щось само собою зрозуміле.
Уже вдома, наодинці з чоловіком, я вирішила згадати цей момент і про все йому розповіла. Його реакція була… Мізерна на емоції. Виявилося, що він про це давно знав. Ба більше, його мама часто давала доньці гроші просто так, і про це всі в їхній родині знали. Просто не акцентували на цьому увагу.
Улюблена донька, молодша дитина. Чому б їй не допомагати, якщо є можливість? Ось так проявляється несправедливість людей! Щоб ви зрозуміли і просто могли порівняти, на минулий день народження моєму чоловіку подарували шарф. Гарний шарф, кашеміровий.
Але це ніщо порівняно з тим, що отримує його сестра ні за що, раз на кілька місяців! Тоді я зрозуміла, чому мій чоловік так прохолодно ставиться до своїх батьків і так неохоче ходить на їхні спільні сімейні зустрічі. Виходить, це я винна в тому, що постійно його за собою тягала.
Не приховую, почуття двоякі. З одного боку, мені справді подобається проводити час зі свекрухою. Та й свекор начебто нормальний. Вони завжди мені раді, посміхаються. Від них я ніколи не помічала жодного негативу, але я заміжня не за ними, а за їхнім сином.
З яким вони, на мою думку, обходяться несправедливо. Тепер я навіть не знаю, як поводитися. Залишити все як є і продовжувати активне спілкування з родичами? Тоді я буду поганою дружиною. Адже мій чоловік заслуговує на краще до себе ставлення.
Або ж замкнутися і більше не ходити до його батьків? Але чому, що вони зробили поганого особисто мені? Ні, так теж не можна. Моральна дилема, як не крути. А як із неї вибратися? Я поки що навіть і не знаю…
