– Юро, скільки ми можемо все приховувати, скажи? Я більше так не можу! Мій Сергій скоро все і сам дізнається. Він мене підозрює, ревнує. Я, звичайно, мовчу, намагаюся постійно займатися чимось по дому, але все валиться з рук! – сказала Світлана.
– І зараз із тобою в машині сиджу, а сама весь час у вікно машини дивлюся, боюся, щоб раптом хтось не побачив, що я тут.
– Світлано, кохана, ти ж знаєш, що не все так просто! – відповів Сергій і притягнув її до себе.
– Потрібно почекати ще трохи. Якщо я піду зараз, то невідомо, як відреагує моя донька. Їй потрібно отримати атестат. Тоді мене нічого не триматиме вдома, і ми зможемо вже ніколи не розлучатися.
– А мені як цей рік прожити? Як лягати в ліжко з Сергієм? Невже тебе це не хвилює?
– Не кричи, мені самому не легше, ніж тобі, але що робити?
– Я пропоную вчинити чесно: нікого не обманювати, у всьому зізнатися. Спочатку буде боляче, але мій Сергій і твоя Марина – розумні люди. Вони все зрозуміють!
– Дай мені ще час, будь ласка, обіцяю, що я все владнаю!
– Мені вже час, – сказала Світлана і поспішила додому. Вона щойно переступила поріг будинку, як почула голос чоловіка:
– Чому ти так пізно, де була? На роботі затримали?
– Так, кінець місяця, проект важливий. Попросили допомогти, і я залишилася, – на ходу кинула Свєта, а сама поспішила до ванної.
Коли вимила руки, пройшла в кімнату сина, запитала, як у нього справи, а потім вирушила на кухню. Завжди після зустрічей з Юрою Свєта почувалася винною і свою провину намагалася загладити чимось смачненьким.
Готувала вона чудово, це їй подобалося. Намагалася балувати чоловіка і сина домашньою випічкою у вихідні, але в дні, коли зустрічалася з коханим Юрою, все змінювалось, і Світлана готувала смачний пиріг.
Ось і зараз вона стояла біля плити, чаклувала над пирогом, а сама знову і знову прокручувала їхню останню розмову…
***
Познайомилися вони всього рік тому на вечірці у спільних знайомих. Якщо буває кохання з першого погляду, то це було саме воно.
Варто було Світлані поглянути на Юру, як вона зрозуміла: земля йде з-під ніг. До свого чоловіка вона такого жодного разу не відчувала. Це був шлюб за порадою матері, але не за коханням.
Мама Свєти і мама Сергія разом працювали. От і вирішили “посватати” дітей, вирішивши, що так усім буде добре.
Свєта завжди була зразковою донькою і не послухатися маму не могла. Таким же сином був Сергій. Йому Світлана сподобалася, він почав до неї залицятися, а потім зробив пропозицію.
Жили вони начебто непогано. Виховували сина, працювали, займалися домашніми справами. Можна сказати, що їхнє життя нічим не відрізнялося від життя інших сімей. І ось, ця зустріч із Юрієм!
Весь вечір Світлана крадькома дивилася на нього, а він теж кидав на неї неоднозначні погляди.
Після тієї вечірки минув тиждень, коли Юра зупинив Світлану на вулиці.
– Доброго дня! Яка несподівана зустріч! – почав він розмову.
– Вітаю! – запинаючись, відповіла Світлана. – Не думала, що ми з вами коли-небудь побачимося ще.
– Бачите, як вийшло. Може, нас доля спеціально звела разом, як думаєте?
Світлана знизала плечима і почервоніла. Вона не могла робити байдужий вигляд. Її тягнуло магнітом до цієї людини. Щось у ньому було таке, чого не було ні в кого іншого.
Вони почали таємно зустрічатися, рідко. Спочатку раз на місяць або два, але потім їхні зустрічі стали частішими.
Вони зрозуміли, що не можуть жити одне без одного, що все це не просто пристрасть, а справжнісіньке кохання. Тому Свєта і завела цю розмову.
Поруч був Сергій, Світлана це знала. Вона думала, що кохає чоловіка, але виявилося, що кохання – це зовсім інше. Усередині у Свєти все тремтіло. Їй хотілося літати.
На розмову з чоловіком Світлана зважилася першою. Сталося це приблизно через місяць після її розмови з Юрою. Вони зустрілися ще кілька разів, він сказав, що не чекатиме, доки дочка закінчить школу, а найближчим часом усе розповість дружині.
Світлана в усьому зізналася чоловікові того ж вечора. Коли вона повернулася, Сергій пильно подивився і вимовив:
– Ти така щаслива, ніби не на роботі затрималася, а на побаченні була.
– Мені треба тобі щось розповісти, – прошепотіла вона.
– Кажи!
І Світлана сказала, що вона закохалася, і що це серйозні стосунки. Жити без Юри вона просто не може. Тому вони вирішили в усьому чесно зізнатися і піти.
– А як же я? Як наш син? Що ти придумала, Свєто?
– Павло наш уже дорослий. Та й ми з ним будемо зідзвонюватися і бачитися. А ти теж зустрінеш кого-небудь, повір. Ми ще молоді!
Сергій стояв і кліпав очима. Він не очікував такої витівки від своєї дружини. Тому не знав, як йому реагувати. Він тільки запитав ще раз:
– Світлано, ти добре подумала? Зруйнувати все можна в одну мить, а от побудувати заново навряд чи.
– Більше не хочу навіть говорити на цю тему, бо вже все вирішено!
***
Уже за кілька днів Свєта і Юра переїхали в орендовану квартиру і почали спільне життя. Вони обидва обрали кохання, а не сім’ю.
Зі своїми дітьми вони зідзвонювалися, приходили до них, а з колишніми половинками практично не спілкувалися.
Начебто все було добре, але Світлана ревнувала Юру до доньки. Він постійно телефонував їй, часто ходив до неї на зустріч.
– Ти не ображайся, але я не можу просто так усе кинути. Адже це моя дитина. У тебе хлопець, а це зовсім інше. Йому батько потрібен.
– А дівчинці – мати.
– Це зрозуміло, але в мене з дочкою дуже близькі стосунки.
Минуло всього два місяці, коли Юра прийшов сам не свій.
– Свєто, біда трапилася. Моїй донечці погано стало прямо в школі. Я поїду до неї в лікарню. Повернуся пізно, тож ти мене не чекай.
Світлана нервувала, дуже переживала за дівчинку. Коли повернувся Юра, на ньому обличчя не було. Він нічого не сказав, просто присів і дивився в одну точку.
– Юро, не тримай усе в собі. Кажи, що трапилося.
– Це все від переживань у неї. Вона просить, щоб я повернувся додому. І дружина мене кличе. Я просто не знаю, що мені робити.
– Я все розумію, але тепер ти не один, а зі мною! Я буду завжди поруч, ми разом усе подолаємо.
– Світлано, що ти несеш? Яке разом? Це моя дочка, тільки моя. Ти до неї не маєш жодного відношення!
– Он як? Значить, нас уже немає? – Світлана запитала таким тоном, ніби ось-ось готова була розплакатися.
– Не плач, я розумію, що все вийшло якось не по-людськи, але я не можу залишити свою дитину. Зрозумій мене, Світланко, ти ж мати.
Перед самою випискою Юра зібрав свої речі і пішов, а Світлана залишилася одна. Вона перебувала в такому стані, коли готова була розпрощатися з життям.
Вона не могла пережити того, що заради Юри пішла з сім’ї, залишила чоловіка і сина, а Юра повернувся назад. Нехай це все і заради доньки, але він все-таки пішов, а вона тепер залишилася одна.
Виходить, що вона вибрала любов, а він – свою сім’ю.
Світлана навіть працювати не могла, взяла відпустку за свій рахунок і поїхала до мами. Залишатися в орендованій квартирі одна вона не хотіла. Мати, звісно, вчинку доньки не схвалила, бо для неї завжди на першому місці була сім’я.
– Ось що буває, донечко, коли інтереси сім’ї в останню чергу розглядаються. І ти, і твій цей… насамперед про себе думали, а не про близьких.
Тому воно все так і вийшло. Добре, що хоч у нього мізки на місце встали. Тепер залишається тебе вилікуватися від цієї “любові”.
– Мамо, тільки ти не починай, будь ласка.
– Ти мені дай слово сказати… Сергій поступливий, надійний, вірний, працьовитий. Що тобі ще потрібно було? Кохання захотілося? Так ось тепер і отримуй кохання це своє. Тільки де ж воно? Щось швидко твій Юрочка задній хід дав.
– Мамо, якщо ти ще хоч одне слово скажеш, я поїду і більше до тебе ніколи не приїду.
– Та мовчу я, мовчу! Йди у свою кімнату.
Поки Світлана думала, як їй бути далі, до неї приїхали чоловік і син. Сергій стояв осторонь, а син Павло підійшов до матері й тихо промовив:
– Мамо, поїхали додому. Батько без тебе весь знервувався. Я бачив навіть, як він плаче.
– Він не пробачить, – прошепотіла Світлана.
– Ні, ти помиляєшся. Він тебе кохає. Я сам чув, як він говорив, що готовий усе забути й ніколи не згадувати, якщо ти знову житимеш із нами.
– Я… подумаю, – відповіла Світлана. Вона не знала, з якими очима їй повернутися додому.
Сергій попросив сам.
– Світлано, повертайся! Ти нам потрібна! Дуже потрібна!
– Я зрадила тебе, – відповіла вона.
– Ні… це біс тебе поплутав, але я готовий тебе пробачити.
Світлана повернулася, хоч у душі, як і раніше, любила Юру. Вона знову пекла свої смачні пироги, знову намагалася нагодувати чоловіка і сина якомога смачніше, але її очі вже не сяяли так, як раніше.
Вона іноді згадувала Юру, проте разом їм бути не судилося… Він обрав свою сім’ю. А вона, Світлана, теж прийняла важливе для себе рішення: вона буде до кінця своїх днів поруч із чоловіком і сином. Хоч би яким сліпим і сильним було кохання, а сім’я має бути на першому місці. Виходить так.Спеціально для сайту Stories
