Мама мене попереджала, що не варто виходити заміж у 18 років. Але її не слухала. Та хто взагалі слухає своїх матерів у такому віці? Я була по вуха закохана у свого однокласника. Мріяла про те, щоб прожити з ним усе життя. Була впевнена, що це раз і назавжди.
А через 2 роки після весілля я вже чекала на дитину. Мама знову казала мені, яку помилку я роблю. Та я не слухала. Адже я любила Антона всім серцем! Та й жили спочатку душа в душу. Зрозуміло, не до навчання нам було. Довелося шукати роботу, щоб утримувати себе.
Потім у нас народився син. Турбот побільшало, як і грошових витрат. Помалу я почала помічати, що чоловік від мене віддаляється. Він став частіше пропадати на роботі, а вдома не виявляв до мене жодного інтересу, якщо ви знаєте, про що я.
Мені було прикро, але я думала, що це тимчасово. Мовляв, підросте дитина та все стане на свої місця. Але наш син ріс, а мій Антон ставав для нас обох просто чужим. Коли нашому малюкові виповнилося 2 роки, чоловік прийшов і повідомив, що він іде до іншої.
«Я давно тобі зраджую. Вибач. Знаю, що вчинив неправильно, але наше весілля було помилкою», як грім серед ясного неба пролунали його слова.
Я проковтнула сльози та відпустила Антона. А що я ще могла зробити? Потім переїхала назад до батьків і майже кожен день вислуховувала від матері нотації.
«А я тобі казала!» – Не переставала повторювати мати. Я не можу собі місця знайти. Що робити, як ставити сина на ноги? І найголовніше: де знайти сили, щоб жити далі?
Моя близька подруга підтримувала мене. Але вона бачила, що без чоловічого плеча мені не впоратися. Так вийшло, що десь за півроку вона познайомила мене з прекрасним чоловіком. Він був старший за мене на 5 років, займався своїм бізнесом і жив у власній квартирі. Про таке я тільки мріяти могла.
Льоша мені відразу сподобався. Від нього віяло впевненістю та стабільністю. Я не розраховувала на якісь серйозні стосунки, адже я мала дитину. Та й від розлучення ще не відійшла, якщо чесно. Але Льоша почав надавати мені знаки уваги. А ще він майже одразу потоваришував із сином.
Ми почали частіше зустрічатися, і за кілька місяців Льоша покликав мене заміж. Я розуміла, що я не маю причин відмовляти йому. Поруч із цим чоловіком я почувала себе як за кам’яною стіною.
І я знову пішла під вінець. Цього разу більш усвідомлено, але менш щасливо, адже у голові все ще спливали спогади, пов’язані з моїм колишнім.
Проте в мене почалося нове життя. Антон зник з нього раз і назавжди. Аліменти він не платив, а я не могла змусити себе вирішити це питання через суд. З сином він теж не бачився, і дуже скоро моя дитина почала називати татом саме Льошу. І треба віддати йому належне: він був чудовим батьком.
І все в нас було чудово, поки одного разу мені не написав колишній чоловік. На той момент нашому синові було 15 років. І за всі ці роки Антон не зв’язувався зі мною жодного разу. Він попросив мене про зустріч, і я не змогла відмовити.
Антон розповів, що з тією панночкою він швидко розійшовся і з того часу жінок у нього не було. Всі ці роки він докоряв собі за те, що покинув мене. І тепер нарешті зрозумів, що хоче повернутися. Колишній кличе мене до себе, хоче відновити спілкування із сином.
Усередині мене щось обірвалося. Збулася моя найзаповітніша мрія. Я була готова переїхати до Антона буквально того ж дня. Але здоровий глузд підказував, що спочатку мені потрібно поговорити з сином. Ти як хочеш, але я батька не залишу! – запротестував мій Василь. Він навіть почав плакати.
До такого я не була готова. Але йти всупереч своїм почуттям не могла. У всьому зізналася чоловікові і пішла. З колишнім живу вже місяць, і мій син з того часу зі мною не контактував. Я хочу налагодити все, але просто не знаю як.