В мене одна єдина донька, тому і я, і мій чоловік робили для неї все, що могли. Ми в неї вкладали себе повністю і всі гроші, щоб вона росла і розвивалася, вивчилася та пішла у цей світ впевненою та щасливою. А тепер вона й розмовляти з нами не хоче.
З дитинства в її житті був спорт – і плавання, і танці, і гімнастика. Щоб оплатити гуртки, навіть доводилося відмовляти собі в чомусь. Але це ж дитина, тому все для неї. Ми сподівалися, що вона матиме гарну роботу, збудує кар’єру, забезпечуватиме себе та нам допомагатиме. А там вже й сім’ю створить з хорошим чоловіком та подарує нам онуків.
Та не сталося все так, як гадалося. Вона тільки закінчила університет і одразу зібралася заміж. Для нас це стало справжньою трагедією. Ми з чоловіком були проти, бо дуже рано бігти під вінець. Та й майбутній зять нам зовсім не подобався – з села, без освіти та будь-яких перспектив. Що з того може вийти? Шукав би собі пару серед таких же, як і він.
А ми тільки-но їй квартиру купили… влізли в борги, але купили, щоб вона жила самостійно. Звичайно ж, дочка притягнула свого нареченого в новеньке житло на все готове. Через те, що майбутній зять і прогодувати її не міг, то ми постійно допомагали всім, чим могли. Весілля зіграли подешевше, бо свято було фактично нашим коштом.
Скільки б ми не допомагали, нам навіть ніхто не подякував. Ми навіть зятю знайшли більш-менш пристойну роботу і перестали допомагати їм, але з боку дочки почалися вибрики. То ми їй щастя не хотіли, то нам шкода грошей, то ми начебто хотіли її старою дівою залишити. Вона зовсім перестала з нами говорити, коли ми заборонили зятя прописувати у квартирі. За документами вона ще моя, то без мого дозволу ніхто там не пропишеться. Не розумію, як можна до неї достукатися.
