Я з чоловіком прожила майже 20 років разом. Ми випадково познайомились під час відпочинку на морі. Він повернув мені капелюх, який вітер здув. За кілька днів ми вже були постійно разом – гуляли, на зірки дивилися, смачно їли. В цей момент я вирішила, що ось воно – щастя.
Після повернення додому наші стосунки продовжили розвиватися. Ми говорили телефоном, він проводжав мене, носив квіти, а згодом покликав переїхати до нього. Я довго не думала й погодилася.
Я знайшла роботу та згодом в нас з’явилася донечка, через що довелося сидіти вдома, заробляв лише мій чоловік. Почувалася з ним, як за кам’яною стіною. Згодом чоловік почав власну справу й життя налагодилося.
З декрету я так і не вийшла, займалася дитиною, а чоловік з’являвся вдома все рідше – постійні відрядження, зустрічі, справи. Згодом ми переїхали в новий гарний великий будинок. Чоловік дарував мені та донці розкішні подарунки, але вдома майже не було. Він відправив нас на відпочинок в іншу країну, але все пішло шкереберть й ми повернулися додому раніше.
Вже вдома я вирішила зробити чоловікові сюрприз – приготувала вечерю й чекала його. Та він так й не прийшов додому. Подзвонила йому і тут я оторопіла, бо він мені сказав, що вже півгодини як вдома. Я нічого не могла відповісти, чорні думки роїлися в голові.
Я не подала вигляду, сказала, що ми повертаємось на наступний день. Я найняла приватного детектива, який зібрав для мене факти зради – мій чоловік майже весь час жив на дві родини. Сину його пасії вже було 11 і це був його син. Хлопчик на фото був викапаний мій чоловік у тому ж віці.
Вже кілька місяців я не можу поговорити з чоловіком. Я боюся, що не витримаю, як він від мене піде. Серце розбите, життя не миле, бачити його нудно, але й без нього не можу.
