Мені майже 40 років. Я встигла розчаруватися в чоловіках і у своєму житті. Тричі в мене були серйозні стосунки. Дійшло до цивільного шлюбу, але заміж я не пішла ні за кого з моїх чоловіків.
Кожен з них хотів, щоб я залишила роботу, займалася побутом і присвячувала себе йому. Мене ж це категорично не влаштовує. Я хочу працювати, розвиватися, вдосконалюватися. Тому й розійшлася з ними…
А тепер у моєму житті з’явився ідеальний чоловік. Він трохи старший за мене. Розумний, успішний, гідний, ввічливий, привабливий, забезпечений. Ми познайомилися по роботі.
Обидва зайняті у сфері комп’ютерних технологій, і наші фірми доручили нам здійснювати спільний проект. Спочатку спілкування наше було тільки діловим. Але не раз доводилося затримуватися, займаючись проектом.
Тоді то перекус, то кава-чай, ну і розмови не тільки про роботу. Виявилося, що ми з ним захоплюємося верховою їздою і фото, нам подобається схожа музика… Ну, і те, що він одружений, є двоє дітей, теж я дізналася.
Зрозуміло, такий ідеал навряд чи міг бути вільним. Та я й не думала красти його з сім’ї… Але нас тягнуло одне до одного, ми все частіше засиджувалися вечорами, нам дуже цікаво разом. Так і стали коханцями…
Спочатку мене все влаштовувало. А потім я задумалася: хіба коханій дружині чоловік може зрадити? А якщо в шлюбі немає кохання, то чи виправданий такий шлюб, у якому люди звикли і терплять одне одного?
Хіба дітям краще, коли зі стосунків між батьком і матір’ю кохання випарувалася? Вони ж обов’язково помітять нещирість, удавання. Днями коханий залишився в мене на всю ніч.
Прокинувшись, я відчула, що хочу засинати і прокидатися в його обіймах завжди, навіть готова борщі йому варити… Зізналася в цьому. А він відповів, що я йому дуже дорога, що хоче бути зі мною, але й дітей не кине.
Навіщо їх кидати? Діти завжди будуть його дітьми, а він – їхнім батьком… Якщо він покохав мене, значить, дружину не кохає. Я ніколи не думала, що не встою перед почуттям до одруженого.
А не встояла. Відмовитися від нього не в силах. Та й хіба моє, наше щастя не найважливіше для нас?! Повинна ж існувати справедливість у житті… От що тепер робити?
