Моїй мамі було 16 років, коли вона дізналася, що я скоро з’явлюся у цьому світі. Моєму батькові тоді було 17. Вони зустрічалися вже цілий місяць і чомусь вважали, що цілком готові почати дійсно дорослі стосунки.
Але коли мама зрозуміла, що щось іде не так, то татко відразу ж перестав виходити на зв’язок. Батьки моєї мами спершу лаяли її. Дідусь звинувачував бабусю, що та не дивилася за донькою, а та звинувачувала маму у всіх гріхах.
Потім вони трохи заспокоїлися і вирішили, що сім’я мого батька теж має брати участь у її вихованні. Подібній думці в сім’ї батька не зраділи, адже до приходу батьків моєї мами і зовсім не здогадувалися про існування онука.
Сам тато все заперечував. Він стверджував, що бачив маму, чи не з усіма своїми друзями і знайомими, але його батьки вирішили вчинити благородно і влаштувати весілля.
За словами бабусі, я був зовсім крихітним і перший час перебував у спеціальному інкубаторі для малюків. Маму мало цікавило, як в мене справи. Вона розраховувала на гроші, але моє слабке здоров’я могло поставити хрест на цих планах.
Лікарі та медсестри намагалися достукатися до недбайливої матусі і попросити, щоб вона хоча б подивилася на мене, але так і не з’явилася. Ростила та виховувала мене моя бабуся по матері.
Вона щосили намагалася, щоб я нічого не потребував. Бабуся поєднувала дві роботи з моїм вихованням. Батько ж мій гуляв, пив і продовжував відзначати мою появу на цьому світі, хоча ледве причетний з природної причини.
Так і минуло моє дитинство. Батькам було на мене все одно, а бабуся сяк-так зводила кінці з кінцями. Решта сім’ї намагалася більше робити вигляд, що допомагає, але насправді ж я був наданий сам собі.
І це я дуже добре запам’ятав, як і те, коли сварки батька і матері нарешті припинилися. Татко прийняв рішення піти з дому, а вже незабаром обзавівся новими дітьми і дружиною.
Тоді я дуже сильно плакав і не розумів, за що ж зі мною так вчинили. А ще я зробив висновок, що точно так не вчиню із власними дітьми. Хоч би як важко не було. В житті мені було непросто, бо ніхто не допомагав.
Мати просто зі мною не спілкувалася, а бабуся відправилася в кращі світи. Потім я дізнався, що й матері не стало. А якщо треба було розповісти десь про сім’ю, то казав, що сирота.
Однак в мене було одне цікаве захоплення – різьблення дерева. Я завжди вважав, що це вищі сили дали мені дар, замість недолугої родини. На цьому я примудрився побудувати пристойний бізнес. Одружився і став батьком.
І якось раз на парковці біля торгового центру зустрівся з ним…До мене підійшов худий та страшний чоловік і хриплим голосом привітався. Я одразу впізнав свого батька, але спілкуватися з ним бажанням не горів.
Я лише відповів, що той помилився і я не його син, адже я сирота і батьків в мене немає. Той щось намагався ще сказати, але я відрізав, що не дам ні копійки. Він замовчав і позадкував від моєї машини. Навіть у такий момент йому потрібен був не син, а тільки його гроші.
