– Це чому ж? – свекруха здивовано дивилася на вродливу Мілену.
– А що – хіба не зрозуміло? – з викликом запитала невістка.
– Мені – абсолютно не зрозуміло! Може, поясните?
І це було, справді, так: Олена Володимирівна абсолютно не могла зрозуміти, чому вона має переїжджати зі своєї двокімнатної квартири до іпотечної однушки.
А Славко з дружиною, що живуть поки що в орендованій квартирі, не могли зрозуміти, чому мама не хоче помічати очевидного. Усім же було зрозуміло, що їй потрібно переїхати в їхню студію, а їм – у її двокімнатну!
По-перше, двушка значно більша, а їх скоро стане четверо! А мама там живе сама! І не жирно одній на сорока семи метрах-то? – Квартира була хорошого метражу і планування.
Та й чого потрібно в п’ятдесят років? Правильно – нічого: поїв уранці кашки, підмів підлогу в однокімнатній квартирі й іди на всі чотири боки, мамо! Працюй, гуляй – та хіба мало! Це в нас турбот – повний рот!
І платити за комунальні послуги в однушці менше: яка економія, відчуваєте, Олено Володимирівно? А іпотеку вони будуть потихеньку гасити самі – так, чесне слово, матусю!
Адже там – майже передмістя! А повітря яке! Не те що в цьому твоєму центрі : тут-то – одні вихлопні гази! А там – густий, щільний і чистий озон – ріж і ложкою їж! Відразу всі органи оздоровляться – саме те для літньої людини!
Так, справді, думали молоді люди: адже в молодості й старості один і той самий вік сприймається зовсім по-різному.
Тож, нема чого перебирати на старості років, дорогенька Олено Володимирівно! Беріть, що пропонують. Як то кажуть, їж, що дали – а то й це заберуть!
Усе було абсолютно правильно. І всі мали рацію…
Адже в кожного своя правда: у позивача і відповідача. У орла і решки. Тільки монетка іноді встає ще й на ребро.
Але ці дві правди категорично не сприймалися протилежними сторонами. Або не хотіли сприйматися, що, загалом-то, рівнозначно: ні і все!
– Потрібно було думати, перш ніж заводити другу дитину! Ви на що, власне, сподівалися? Що я поступлюся своєю квартирою вам, а сама поїду, невідомо куди – в іпотечну квартиру? – гарячкувала мама Олена.
Так, вони сподівалися саме на це! Тому що це було єдиним прийнятним і грамотним рішенням у ситуації, що склалася. І розумна Олена Володимирівна – а жінка була дуже недурна – мала це бачити.
І вона, звісно ж, це бачила. І що? І все!
– Як – усе? А висновки, мамусю?
– Які ще висновки?
– Щодо переїзду: Мілені скоро у лікарню!
– А я що – забороняю їй чи що?
– Ти чудово знаєш, що я маю на увазі, мамо!
– Якщо ти знову щодо обмінятися житлом, то я не хочу! А ви можете переїжджати, куди вам заманеться! А мене звільніть!
– Як ти можеш так жорстоко чинити з нами? Ти ж – лікар і маєш бути милосердною!
– Чому жорстоко? Я, здається, вчинила дуже милосердно: допомогла вам із першим внеском. Ну, а далі – самі, як-небудь! І якого рожна потрібно було брати студію, якщо планували другу дитину? Взяли б, хоча б, однокімнатну квартиру з кухнею – уже два приміщення! А тут – як на вокзалі, у залі очікування: будете штовхатися всі разом!
Так, мама тоді вже відмовляла від студії. Але Міленочка захотіла студію… А він їй не зміг відмовити. Та й було це вже давно: у них ще тоді не було дітей.
І варіант зі студією на той час здавався дуже непоганим і модним: та й фоткам в інтернеті всі заздрили, який простір!
Але зараз це виявилося проблематично: хто ж знав, що жити з дитиною в студії не зовсім зручно? Тому, вони стали її здавати, а самі пішли на орендовану.
І ось дружина була при надії другою дитиною. Жити на орендованій квартирі з двома дітьми вони вже не могли потягнути за фінансами. Та й навіщо, якщо в мами – чудова двушка! У гарному районі – недалеко від метро!
Поруч – дитячий садок для трирічного Матвія і нова дитяча поліклініка. І дуже упорядкований двір із дитячим майданчиком.
– А ти, мамо – переїдеш у нашу студію! Ти, знаєш, як там добре? Поруч – парк!
А що з метро не так? Маршрутка-то ходить регулярно: підгадуй під розклад – там же все написано! Подумаєш – незатишно! Дуже навіть затишно!
– От і живіть там самі – раз у вас так усе добре й затишно!
Це було геть несподівано: щоб його мама – мила й поступлива жінка – так себе повела?
Так, уперто, навіть зло. І попахувало все це вже відвертим хамством. Але чому? Ну, не дуже любиш ти Міленочку, не люби – тобі це належить за статусом! Але поводитися так демонстративно – це вже занадто!
До речі, ця нелюбов почалася ще до весілля: Олені Володимирівні дуже не сподобалася наречена сина.
– Але чому?
– У неї обличчя якесь корисливе!
Ось тобі раз! У красуні Мілени – щось не те з обличчям? У неї – креативного менеджера і ведучої блогу? А ти нічого не плутаєш, матусю?
– Так, і погляд, як у вівці!
Ще й погляд не той! Це було грубо, бридко і зовсім несподівано: не цього очікував Славко від першого знайомства нареченої з мамою!
Замість захоплень з приводу всього – обличчя, одягу, душі й думок найдорожчої для нього людини – почути ось цю непотрібність!
Але майбутня свекруха несподівано перешкоджати вибору сина не стала: Це ж ти одружуєшся, а не я!
Здається, цю мудру фразу він уже чув у якомусь фільмі…
І вони розписалися: син потай сподівався, що, з часом, ставлення мами до Мілени зміниться. Але цього не сталося.
Та й дружина особливих почуттів до свекрухи не відчувала і стосунки налагоджувати не горіла.
Гаразд, із невісткою та свекрухою все було зрозуміло. Але це ж – відверте шкідництво по відношенню до нього і дітей: онука-то вона любить! А тепер і онученька на підході! Невже не можна піти на поступки заради малюків?
І, головне, маму було не пробити! Уже вся рідня підключилася, а все – без толку: самі переїжджайте, раз ви такі розумні!
– Але ти ж мати!
– І що з того? А ти – тітка! От і давай – допоможи коханому племіннику! Ти ж теж одна у двокімнатній квартирі – давай, покажи приклад! Як то кажуть – почни з себе!
– А чого – я-то?
– А чому ні? Ах, тому що? От і замовкни тоді, люба сестричко. А то ви всі трепатися здатні. І правильно: коли язиком молотити, спина не заболить! Усе, я все сказала!
І так було з кожним, хто телефонував. Уже й мешканці з однокімнатної квартири з’їхали – все було готово до переїзду: на яке число замовляти машину, матусю?
– Тебе щось бентежить? Не віриш, що ми будемо платити іпотеку? Що – повісимо на тебе? Та як ти могла таке подумати!
Як це – уже був прецедент? Коли? Ах – це… Так ти сама запропонувала нам забути про ці гроші: мовляв, давайте я вам зроблю подарунок на Новий рік! Ще Міленочка так раділа!
Так, вона сама запропонувала забути! А просто іншого виходу не було: вона позичила синові гроші на перший внесок під “чесне слово”. Ну, і все: ніхто нічого в зазначений термін не повернув. Можливо, і не збирався.
Минуло три роки, а тема боргу сином навіть не порушувалася. Але питання-то не було вирішено!
І в Олени Володимирівни з’явилося відчуття хронічного дискомфорту і відчуття, що її обдурили.
Причому, зробив це її коханий Славік. Так, сам-то він на таке, звичайно ж, був не здатний – її чесний і вразливий хлопчик! Це все вона – жінка з дивним обличчям!
І тоді жінка, перед черговим Новим роком, зробила те, що мала б зробити – розрулила ситуацію, щоб не йти в Новий рік із тягарем минулого. І сказала, що пробачає синові з дружиною борг. Цей випадок і мав на увазі Славко.
І тепер вона, справді, не чекала від цієї “солодкої парочки” нічого доброго. Так, повісять на неї ще й іпотеку! Мало того, що треба з’їжджати на околицю, так ще й розплачуватися за це сумнівне задоволення доведеться їй!
А потім подзвонив… Ні-ні, не крокодил, як у дитячому віршику! Але вже краще б крокодил: Олена Володимирівна, м’яко кажучи, не любила матусю Мілени.
І навіть бесіди на абстрактні теми зі свахою чомусь виводили жінку з себе. А тут – на неї знову стали тиснути і волати до совісті: ти ж – мати!
– Так і Ви – мати! Чому б вам із чоловіком не зробити приємне донечці? – розумно запропонувала Олена Володимирівна, якій усе стало набридати.
– А як це? – абсолютно щиро здивувалася сваха.
– Та дуже просто! Переїжджайте в їхню студію, а вони – у вашу двокімнатну: ну, і що, що там суміжні кімнати, зате кухня велика! А вам із чоловіком у студії буде дуже зручно.
– Нам до роботи далеко!
– До якої? – ласкаво поцікавилася Олена. – Ви ж не працюєте, наскільки мені відомо. А чоловік, узагалі – військовий пенсіонер!
Сваха помовчала, а потім вимовила: – Алло, Вас не чути!
І відключилася. У результаті, на Олену Володимирівну дружно образилися всі: не мати, а єхидна якась, чесне слово! І улюблений синок теж образився: не думав я, що ти така…
– Яка – така?
– Ну, така!
Точніше, не така, як ми всі хочемо!
Тому про появу онуки їй не повідомили. Це вже було занадто: не по-людськи!
“Ну, і добре! – подумала Олена Володимирівна. – Сумно, звісно, але переживу! Це, звісно, вона в усьому винна – названа донька. А інтелігентний хлопчик ведеться на її дурниці. Ще б пак – нічна зозуля… Але це ми ще подивимося!”
До речі, мало хто знає, що в медицині означає слово мелена. Так, друга літера – е. Це чорні випорожнення, які бувають у разі кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.
А на слух – звучить однаково: Мілена і мелена. І це не може бути чистим збігом: варто замислитися, мої дорогі! І тобі, коханий синку, теж: кого ж ти, все-таки, вибрав у дружини?Спеціально для сайту Stories
