На екрані ноутбука, який Дарина безтурботно залишила відкритим на кухонному столі, світилася сторінка бронювання: рейс Жешув — Тенеріфе успішно оплачено, пасажири — Дар’я Шевчук та Ігор Ковальов.
У цей самий час із ванної долинув голос самої Дарини. Вона просила Анну терміново замовити доставку продуктів, скаржачись, що на банківській картці залишилося рівно на проїзд у метро.
Анна дивилася на підсумкову суму в електронному квитку — сто двадцять тисяч гривень за двох, включаючи оплату багажу та місця підвищеного комфорту.
Лише місяць тому Дарина стояла на порозі її харківської квартири з двома величезними валізами та розмазаною по щоках тушшю. Вона задихалася від сліз, розповідаючи, як рекламне агентство раптово закрилося, а господар орендованої квартири безжально виставив її на вулицю за борги.
Анна, яка три місяці тому важко пережила розрив з Ігорем після трьох років спільного життя, прийняла подругу без зайвих питань.
Виділила їй вільну кімнату і повністю взяла на себе побутові справи. Весь цей місяць Анна купувала продукти, оплачувала рахунки за світло та воду, що зросли, замовляла Дарині безлактозне молоко та давала готівку на поїздки на співбесіди. Усі вони незмінно закінчувалися відмовами.
— Анно, ти замовила доставку з супермаркету? — Дарина вийшла з ванної, витираючи волосся пухнастим рушником Анни. — Візьми ті стейки з лосося. Лікар сказав, що через стрес мені потрібні омега-жири. І авокадо не забудь.
Анна плавно опустила кришку ноутбука.
— Замовила, — рівно відповіла вона, не відриваючи погляду від подруги. — Як пройшла сьогоднішна співбесіда в IT-компанії?
Дарина важко зітхнула, дістаючи з шафки пачку дорогого мигдалевого печива, купленого Анною вчора ввечері.
— Повний провал. Пропонують мінімалку. Я не можу працювати за ці копійки, мені потрібно закривати кредити. Доведеться ще пару тижнів у тебе пересиджувати. Ти ж не виставиш мене за двері?
Як тільки Дарина зникла в спальні, Анна знову відкрила ноутбук. Пароля не було. Вона швидко перевірила згорнуті вкладки. Робочий чат Дарини ряснів свіжими повідомленнями. Ніякого звільнення не було. Останнє повідомлення від керівника відділу гласило: «Дарино, проєкт здано на відмінно, премія за місяць уже на картці. Відпочивай у відпустці, заслужила!».
Анна відкрила веб-версію Telegram. Закріплений діалог з абонентом «Ігорчик» відразу впав у вічі.
«Квитки взяла. Завтра о шостій ранку виїжджаємо на Перемишль. Анна взагалі нічого не розуміє, думає, що я до батьків у село їду», — писала Дарина пару годин тому.
Відповідь Ігоря була короткою: «Супер. Дякую, що закинула мою частину, я поки без грошей. Ця дурепа дійсно весь місяць тебе годує?».
«Ага. Економія шалена. За рахунок її забитого холодильника я нам на оренду машини на острові накопичила. Хто везе, на тому й їдуть».
Анна дістала телефон. Вона не стала плакати чи бити посуд. Натомість зробила чіткі фотографії екрана: листування, виписки про зарахування премії та самі квитки. До виїзду цієї пари залишалося менше п’ятнадцяти годин.
Потрібно було діяти швидко, поки Дарина не забрала ноутбук у кімнату. Анна повернулася на сайт авіакомпанії, де Дарина була авторизована в особистому кабінеті.
Натиснула «Управління бронюванням» і вибрала «Скасувати рейс». Система видала попередження: «Повернення коштів на картку платника займе від 14 до 30 робочих днів із утриманням штрафу 30%».
Анна натиснула «Підтвердити». На екрані з’явилася зелена галочка. Квитки скасовані.
Тепер залишалося зібрати всіх учасників схеми разом. Анна відкрила у телефоні чат з Ігорем, який мовчав з моменту їхнього розставання.
«Привіт. Розбирала речі в коморі й знайшла твій швейцарський годинник. Завтра рано-вранці їду у відрядження на тиждень. Якщо потрібен — забирай сьогодні до восьмої вечора. Інакше викину під час переїзду».
Відповідь надійшла миттєво: «Буду о 20:00». Ігор надто цінував цей годинник, щоб проігнорувати повідомлення.
З гостьової кімнати долинув приглушений голос Дарини:
— Так, Ігорю! Валіза спакована. Купальники склала. Чекаю завтрашнього ранку.
Анна відкрила двері в кімнату. Дарина здригнулася на ліжку, поспішно скинула дзвінок і сховала телефон за спину.
— Ти чого без стуку? — обурилася вона.
— Мама дзвонила? — спокійно запитала Анна.
— Так. Питала, о котрій мій автобус до них у село.
— Дарино, у тебе завтра важка дорога, — Анна зробила крок у кімнату. — Давай сьогодні ввечері нормально повечеряємо. Я все приготую. Проведемо тебе по-людськи.
Дарина напружилася, почавши смикати край ковдри.
— Не треба. Голова болить, і речі ще не всі зібрала.
— Це не обговорюється, — Анна розвернулася і вийшла.
О 19:45 стіл у вітальні був накритий. Анна розставила тарілки, нарізала сир, а замість серветок поклала перед місцем Дарини стос свіжих роздруківок.
У двері подзвонили. Анна повернула ключ і впустила Ігоря.
— Привіт. Де годинник? — запитав він, ледь не знявши взуття.
Зі спальні вийшла Дарина в домашньому костюмі. Побачивши Ігоря, вона завмерла, вчепившись пальцями в дверний косяк.
— Ігорю? Ти навіщо прийшов? — вичавила вона.
Ігор нахмурився, переводивши погляд з Дарини на Анну.
— А вона що тут робить? Ви ж ніби посварилися?
Анна зачинила вхідні двері на ключ і поклала його в кишеню джинсів.
— Проходьте до столу. Вечеря остигає.
Дарина повільно підійшла до столу. Її погляд одразу впав на роздруківки. Зверху лежав скріншот її повідомлення про «хто везе, на тому й їдуть». Під ним — банківська виписка з премією від агентства. А нижче — великий червоний штамп «Бронювання скасовано» на бланку авіаквитків.
— Ти лазила в моєму ноутбуці?! — голос Дарини зірвався на хрип. Вона спробувала зібрати папери, але руки тремтіли.
Ігор вихопив нижній аркуш. Його обличчя почало покриватися червоними плямами.
— У якому сенсі скасовано? — він зробив крок до Дарини. — Ти скасувала квитки?! Ми завтра виїжджаємо!
— Це не я! — Дар’я тицьнула пальцем на Анну. — Це вона залізла в мій акаунт!
— Жити за мій рахунок із зарплатою у тисячу доларів і спати з моїм колишнім хлопцем у моїй же квартирі — це, звичайно, сміливий крок, — Анна сперлася на спинку стільця. — Ти не безробітна, Дарино. Ти звичайна аферистка.
— Ти божевільна! — закричав Ігор, розмахуючи роздруківкою. — Ти знаєш, скільки коштують ці квитки?!
— Знаю. А ще знаю, що повернення прийде тільки через місяць, і то не повністю, — Анна дивилася прямо в очі колишньому. — Можете на ці гроші орендувати собі хостел біля вокзалу. Бо у відпустку ви завтра не полетите.
Дар’я схопила свій телефон, судорожно перевіряючи пошту. Побачивши офіційний лист про скасування рейсу, вона відкинула мобільний на диван.
— Ти зіпсувала нам поїздку! — закричала вона, зробивши крок до Анни.
Ігор різко відтягнув Дарину за лікоть назад.
— Замовкни! Навіщо, в біса, ти залишаєш ноутбук увімкненим?! У мене немає грошей на нові квитки!
Анна мовчки спостерігала, як вони починають звинувачувати одне одного.
— А тепер слухайте мене, — Анна дістала ключі. — Дарино, у тебе десять хвилин на збори. Ігор, допоможеш їй з валізами.
— Я нікуди не піду вночі! — уперлася Дар’я. — Я маю право дочекатися ранку!
— Підеш до Ігоря, — відрізала Анна. — Ах так, він же живе з мамою, яка тебе на дух не переносить.
Ігор стиснув щелепи.
— Анно, віддай годинник, і ми підемо.
— Годинника немає, — посміхнулася Анна. — Я викинула його у сміттєвий бак за десять хвилин до твого приходу. Якщо побіжиш прямо зараз, може, встигнеш дістати його до приходу двірника.
Дарина кинулася в коридор і почала в істериці закидати решту речей у валізу. Ігор стояв поруч і продовжував дорікати їй за дурість. Через десять хвилин вони стояли на порозі. Анна простягнула Дарині складений навпіл аркуш.
— Це що? — Дарина скривила ніс.
— Рахунок за місяць проживання. Продукти, комунальні послуги, побутова хімія. Разом тридцять тисяч гривень. Якщо до завтрашнього вечора гроші не надійдуть на мою картку, я надішлю скріншоти твоєму начальнику і твоїй мамі в село. Нехай керівник дізнається, як його маркетолог обманює людей, а мама — як важко її донька шукає роботу у великому місті.
Важкі металеві двері з гуркотом зачинилися. Анна закрила замок на всі обороти. Вона налила собі келих червоного, підійшла до вікна і подивилася вниз.
По темному асфальту, лаючись і розмахуючи руками, йшли двоє. Дар’я тягла важкі валізи, а Ігор швидким кроком прямував у бік сміттєвих баків.
