Коли я вперше познайомилася з моєю вже колишньою невісткою, то абсолютно нормально до неї ставилася. У мене не було навіть у думках якось її критикувати, хоча інші свекрухи, я знаю, часто так і роблять. Я зрозуміла, що вони з моїм сином не будуть разом довго, десь до кінця того самого дня.
Як зрозуміла? Та просто поспілкувавшись, поспостерігавши за нею і остаточно переконавшись, що це за людина. Так воно і сталося, каші разом вони не зварили. Мій чоловік завжди був головою в нашому домі. Я була в ролі домогосподарки і матері для нашого єдиного сина.
І так ми жили від самого початку наших стосунків: чоловік працює і забезпечує сім’ю, а я дбаю про сина і стежу за тим, щоб у домі все було добре і спокійно. Так жили мої батьки та їхні батьки. Вважаю, у сімейному побуті не може бути нічого кращого.
Чоловіки мають залишатися чоловіками, а жінки – жінками. Невістка ж мені здалася людиною з іншого тіста. Вона абсолютно не соромилася своєї короткої сукні. Балакала без угаву, навіть іноді перебиваючи мого сина. Ну гаразд, думаю, може, це мені здається.
Можливо, все від нервів і потім ця дівчина якось виправиться, проявить себе з потрібного, правильного боку? Ага, як би не так. Її поведінка була незмінною, і я тоді твердо вирішила, що, якщо вона раптом стане моєю невісткою, донькою називати я її не стану.
Яка ж це донька, якій більше підходить визначення “нахаба”? Синові ж у ній усе подобалося. Вони зустрічалися вже деякий час, а потім вирішили з’їхатися. Ще півтора року спільного життя, і новина, яку я не хотіла чути з самого початку – вони вирішили одружитися.
Довелося робити вигляд, що все нормально, що я тільки за, без варіантів. І що дуже щаслива за долю мого сина. Саму церемонію навіть згадувати не хочу, ви б бачили, що одягла моя невістка того дня. У таких сукнях в інші місця ходять, але не на власне весілля, а далі все по накатаній.
Через рік з’явилася дитина. Чарівний хлопчик, шкода, що життя в нього ще з самого раннього дитинства склалося не так, як треба. Що я маю на увазі? Та розлучення, що ж ще. Коли син зрозумів, що їхній сім’ї бракує грошей, він вирішив сам поїхати в інше місто, на деякий час, підзаробити.
Назовсім переїжджати йому не хотілося, але для пелюшок, сумішей, сорочечок потрібні якісь кошти. Ось він і вирішив узяти ініціативу у свої руки. Я, звичайно, стала приходити до невістки. Я ж бабуся, маю право побачити онука, поняньчити та й допомогти їй мені теж було не ліньки.
Так, вона мені ніколи не подобалася, але з жіночого погляду мені було її шкода. Хоча слухати її розмови – те ще випробування. Їй не подобалося буквально все. І те, що мій син вирішив поїхати в інше місто, хоча вона була проти. І те, що він її не слухається, коли вона йому про це говорить.
Її навіть влаштовувало те, що, поки вони не стали на ноги, у їхньої сім’ї був дефіцит у коштах. Головне, щоб усі разом. Яка нісенітниця. Тож у мене не викликав подиву той факт, що одного разу син подзвонив мені і повідомив про те, що вони збираються розлучатися. Та як же інакше?
Жити з жінкою, яка тільки й уміє, що сперечатися, не слухається, вигадує якісь причини, для того щоб влаштувати смуту в домі. Як це взагалі могло спасти на думку з самого початку? Вона навіть хотіла віддати мого онука в ясла, а сама пішла б працювати. Тільки уявіть. Ким?!
Шкода тільки онука, що його, звісно ж, залишили з мамою. Я іноді за ним дуже сумую. Син, як і личить чоловікові, залишив квартиру і більшість речей колишній дружині з дитиною. Забрав лише особистий одяг і дрібниці. Я хотіла якось його підбадьорити, але він сам здавався мені доволі бадьорим.
І скоро я зрозуміла чому. У нього вже була на прикметі інша дівчина. І ось вона якраз мені дуже сильно сподобалася з першого погляду. Лагідна, природна, без тонни косметики і зі скромною посмішкою. Я навіть розплакалася, коли побачила їх із сином разом.
Невдовзі вони одружилися і теж почали жити своєю сім’єю. Син – на роботі, донечка, бо її я донькою можу назвати, – удома, на господарстві. І все в них ладиться, все дуже навіть непогано. На жаль, син зірок з неба не хапає, але обіцяє, що його незабаром мають підвищити.
Я й цьому рада: вода камінь не швидко точить. Так і тут, головне, не поспішати і впевнено дивитися майбутньому в обличчя. І все вийде, я впевнена. Людина в різних ситуаціях може себе знайти. Мені прикро інше. Поки мій син працює, облаштовує сім’ю і платить аліменти колишній, вона поводиться як бабка з байки.
Я нещодавно бачила їх з онуком. Вдалося навіть поговорити особисто. Почувається вона чудово. Накупила нових речей, навіть онук у неї модник. У костюмчику, окулярах. І навіщо це все дитині його віку? На моє запитання, звідки гроші, вона відповіла з такою нахабною посмішкою, мовляв, заробила!
Безумовно, я теж за словом у кишеню не полізла і запитала, невже це мій син їй стільки аліментів платить, що вона о 3-й годині дня з дитиною гуляє як ні в чому не бувало? Так колишня невістка прямо розсміялася мені в обличчя і почала розповідати, як вона проходила якісь курси і відчуває себе фінансово незалежною.
Обманює, я ж бачу. Знаємо ми, де дівка в її віці гроші може заробити. Із самого початку це зрозуміло було. Шкода тільки онука. На що він тільки не надивиться, поки не подорослішає. Мені навіть погано, але вдіяти я нічого не можу. Дитина має бути з матір’ю. Шкода тільки, що матусі в наш час так поводяться…
