Настав день, який викликав у Аліси суперечливі почуття. З одного боку, вона так довго його чекала. З іншого – боялася сильніше, ніж вогню.
Вечір зустрічей випускників. Парад понтів і лицемірства. Де кожен зі шкіри лізе геть, щоб показати ким він став і чого домігся. Навіть якщо за фактом нічогісінько з себе не представляє. Але навіть це було не наймерзенніше.
Вероніка – ім’я, від якого Алісу вивертало протягом усього її життя. Навіть якщо вона просто десь його випадково чула. Саме ця дівчина влаштовувала їй справжнє цькування в шкільні роки. За що? Досі залишалося загадкою.
Ця пані не упускала жодного моменту, щоб зачепити Алісу або причепитися на рівному місці. То одягнена не так, то зачіска не красива, то надто тупа. Налаштувати проти весь клас або закрити в чоловічому туалеті – було особливою розвагою. Чи потрібно говорити, як все це позначилося на психіці і самооцінці дівчини?
І ось настає цей самий момент, коли через 10 років доведеться поглянути кривднику в очі. Сьогодні Аліса була вже не тією невинною дівчинкою, яка боялася сказати слово проти.
Життєвий досвід і престижна посада допомогли їй повірити в себе. Зрештою, зустрілися люди, які підтримали у важкий момент і дали віру в те, що не всі такі гнилі.
Головною підтримкою був її чоловік Олег. Того дня він чудово бачив, наскільки сильно переживає його кохана.
– Алісо, досить переживати! Стільки років минуло, всі вже давно дорослі люди! – намагався заспокоїти її чоловік.
У цей момент Аліса поправляла зачіску перед дзеркалом і обернулася.
– Люди не змінюються і життя мені доводило це неодноразово.
Аліса впевненою ходою попрямувала до виходу, але тремтіння в руках видавало її.
– Машину брати не буду, доїду на таксі.
Колишні однокласники зустрічалися в одному з ресторанів міста. Коли Аліса приїхала, то багато хто вже був на місці. Вона побачила тих самих людей, які колись влаштовували їй бойкот. Але зараз вона вже не тримала на них зла.
Бо чудово розуміла, що вони виявилися веденими пішаками у грі “королеви”, яка вважала, що мала право розпоряджатися долями однокласників.
Вирішувати кому з ким дружити. Влаштовувати справжнє шкільне пекло.
На диво всі спілкувалися між собою абсолютно буденно. Без будь-якого пафосу. У якийсь момент Аліса навіть здивувалася, що таке справді можливо. Їй здавалося, що зараз кожен другий почне хвалитися своїми успіхами і тикати своїми досягненнями.
І внутрішнє чуття її не підвело. Пристойна світська бесіда завершилася рівно в той момент, коли на порозі з’явилася та сама “королева зла”. Її величність, Вероніка Вишневська.
У цей момент усередині в Аліси все стиснулося, до горла підступив клубок, а руки почали зрадницьки тремтіти.
Як і багато років тому Вероніка виглядала впевненою в собі. Цей зарозумілий погляд вона пам’ятала досі і з роками він нікуди не подівся. Навпаки, було навіть відчуття, що вона стала ще більш гордовитою. Принаймні, її зовнішній вигляд і поведінка вже з порога давали це чітко зрозуміти.
– Як же я сумувала за вами, мої улюблені однокласники! – її слова за версту пахли лицемірством, а вона все так само викликала огиду.
Аліса навіть поморщилася, побачивши її. Вероніка почала з усіма обійматися і коли черга дійшла до Аліси, вона приділила їй “особливу” увагу.
– Кравченко, а ти все така ж! Ну, привіт! – у цей момент Вероніка полізла до неї обійматися, а Аліса продовжувала стояти в подиві.
Вона не стала обіймати кривдницю у відповідь і, ймовірно, Вероніка все зрозуміла, але зробила вигляд, що не надала цьому значення.
Сказати, що Алісі було неприємно товариство цієї людини – не сказати нічого. Але потрібно було тримати обличчя і, врешті-решт, утерти носа лицемірці.
Протягом усього вечора Вероніка всіляко намагалася показати себе. Розповідала про те, як усе в неї вдало склалося. Вийшла заміж за одного мільйонера і життя схоже на казку. Купається в розкоші й проблем не знає.
– Я ж завжди вам казала, що мені не доведеться працювати. І взагалі, я ж не простачка якась, щоб усе своє життя витрачати на офісну роботу. Ні для того в мами ягідка росла.
У цей момент зал пронизав її мерзенний сміх, знайомий Алісі ще зі школи. Так само вона сміялася, коли закривала свою однокласницю в туалеті. Сміялися, втім, усі. Але саме цей огидний сміх запам’ятався їй на все життя.
У голові одразу ж розблокувалися спогади й Аліса не витримала.
– Ну, так, сидіти на шиї в чоловіка і нічого в житті не добитися – це ще той успіх! – упевнено сказала Аліса, дивлячись на Вероніку.
Було видно, що та не очікувала такого повороту подій. Адже в шкільні роки їй і перечити ніхто не міг з однокласників. Навіть учителі боялися зв’язуватися з цією особою. Бо до школи одразу приходили її батьки і починався кошмар.
Вероніка з презирством подивилася на Алісу і відповіла.
– Я не винна, що ти так вузько мислиш. Напевно все це через заздрість. На жаль, тобі не дістався принц на білому мерседесі. Ну, знаєш, тут хто на що здатний.
У цей момент однокласники засміялися, і Аліса знову побачила їхні справжні обличчя. Ніхто не змінився. Спочатку вечора вони одягли маски, які одразу ж зірвали, побачивши “всіма обожнювану королеву”. Зараз вони знову були в ролі її “підданих”, які були готові підтакувати і сміятися за командою.
Огидний парад лицемірів!
– Так, Вероніко, у нас абсолютно різне уявлення про життя і про успіх. Утім, як це було завжди. Ти звикла вивозити все на своїй зовнішності, а я мізками. Хоча і на зовнішність теж не скаржуся. Як бачиш, зачіска в мене вже не така як раніше!
Вероніка встала з-за столу і пафосно поплескала в долоні.
– Браво, я дивлюся, ти підготувалася!
– Вважай, як знаєш! – відповіла Аліса.
– Утім, ти зовсім не змінилася! Залишилася такою самою невдахою, якою й була в школі.
Аліса всією душею хотіла ткнути Вероніку носом у правду, але не наважилася. Хоча цього моменту чекала цілих 10 років.
– Так, я розумію, сказати абсолютно нічого. Ну, чого ти там домоглася? Думала зробиш у салоні зачіску і підкориш тут усіх? Облиш, я думаю, що ніхто не забув, якою ти була в школі. У таких як ти один шлях. Тому, не має сенсу комусь тут щось доводити…
У цей момент Аліса не витримала і кинула виделку на стіл. Їй ще багато чого хотілося сказати ненависній однокласниці, але сльози зрадницьки підступили до очей.
Вона не хотіла, щоб її однокласники і, тим більше, Вероніка бачили цю слабкість, як багато років тому.
Але ж Аліса так довго готувалася до цього дня. Продумала все до дрібниць. Але все пішло не за планом, як і багато років тому.
Так, люди не змінюються. Не дорослішають і не розумнішають. Якщо ідіоти – то це назавжди.
Саме з такими думками Аліса вибігла з ресторану, викликала таксі і повернулася додому в сльозах.
– Я ненавиджу цю…!!! Вона отруювала мені все шкільне життя! А ще сьогодні вкотре принизила перед усім класом. Так, такі не змінюються! Ні через 10 років, ні через 20…
Олег заспокоював дружину і гладив по голові.
– Алісо, заспокойся. Вони того не варті. Я тільки зараз зрозумів, що даремно ти взагалі пішла на цю зустріч. Я ж не просто так тебе відмовляв.
У цей момент вона відсторонилася від чоловіка і відповіла:
– Я всією душею хотіла втерти носа цій, але вона знову мене зробила. Ненавиджу її!
Олег знову обійняв Алісу і продовжив її заспокоювати.
– Перестань так побиватися! Я розумію, що неприємно. Але, сама подумай, хто вона, а хто ти. Ця Вероніка – звичайна пафосна стерво, яка палець об палець не вдарила, щоб чогось досягти. А ти керівник великої та успішної фірми. Багато людей у місті поважають тебе і цінують. Тому припиняй.
Справді, час заспокоюватися і приводити себе до ладу. Зрештою, не йти ж завтра на роботу з опухлими очима.
Але на цьому “сюрпризи” цього вечора не закінчилися. Аліса була підписана на деяких однокласників у соцмережах і побачила там продовження шоу.
Звичайно ж, усі продовжували вихвалятися, хто крутіший. Хоча Вероніку навряд чи комусь вдалося переплюнути.
Навіть незважаючи на те, що Аліса пішла, її не перестали там згадувати. У репості зі сторінки Вероніки вона побачила, як ця мадам завуальовано висміювала Алісу. Утім, однокласникам не складно було здогадатися, про кого йдеться.
– Стерво! – у цей момент Аліса жбурнула телефон і вже почала прокручувати в голові план помсти.
Але через деякий час заспокоїлася і зрозуміла, що вона того не варта. Набагато краще зосередитися на важливіших речах. До того ж, на роботі справ було повно.
Аліса так і зробила. Знову занурилася з головою в роботу і воліла не згадувати про те, що сталося. Однак доля часто підносить сюрпризи. Якби хтось сказав про це раніше – ні за що б не повірила.
Аліса була дуже завантажена справами і, тим не менш, мала один залізний принцип. З кожним співробітником вона хотіла бути знайома особисто.
Причому абсолютно неважливо хто це: керівник відділу, менеджер середньої ланки або прибиральниця. З кожним вона проводила фінальну співбесіду сама.
Цього дня Аліса щойно приїхала в компанію і паркувала машину. Коли вона з неї вийшла, то почула до болю неприємний і знайомий голос.
– Алісо, привіт! А ти тут працюєш? Ого, у тебе така машина! Не знала…
Назустріч їй ішла та сама Вероніка.
“Ти ще багато чого про мене не знаєш” – подумала Аліса, але не вимовила це вголос.
Цього разу вона вважала за краще зробити вигляд, що слова Вероніки не мають для неї ані найменшого значення.
– Так, працюю. А що?
– Так, ось, мене на співбесіду запросили.
Аліса дуже здивувалася. До такої міри, що мимоволі підняла брову.
– Навіть так? Ти ж казала, що робота – це доля невдах. Невже вирішила опинитися в їхніх лавах?
По обличчю Вероніки було видно, що запитання її збентежило. І все-таки, вона відповіла.
– Розумієш, у житті все змінюється. Тому вирішила спробувати попрацювати.
– Зрозуміло…
У цей момент Аліса розвернулася і пішла в офіс.
Назустріч ішли співробітники і віталися з нею:
– Вітаємо, Алісо Сергіївно.
“Цікаво, чому це вони її на ім’я та по батькові величають? Хто вона взагалі така? І на мерсі їздить. Може в кредит взяла?” – ці думки не полишали Вероніку, а її цікавість продовжувала зростати з кожною хвилиною.
– Проходьте! – оголосив менеджер із персоналу і Вероніка пішла за ним.
Яке було її здивування, коли перед собою вона побачила ту саму Алісу Кравченко, яку принижувала всі шкільні роки. Здивування Вероніки було не описати словами.
– Знайомтеся, це Аліса Сергіївна, засновник і керівник нашої компанії. Сьогодні вона у Вас проводитиме співбесіду.
Аліса сиділа у своєму шкіряному кріслі й була впевнена в собі як ніколи раніше. При цьому в її погляді не було презирства. Радше цікавість, яка реакція буде у Вероніки на такий розклад подій. А вона такого зовсім не чекала.
– Так, Алісо, несподівано… Я ж навіть не знала, що в тебе своя компанія і ще така велика…Вероніка продовжувала оглядатися в кабінеті й оцінювати поглядом дорогі меблі.
– Ти багато ще чого про мене не знаєш, але зате вже зробила висновки на тому самому вечорі. Правда? – у відповідь Аліса посміхнулася.
Вероніка закашляла й почервоніла.
– Гаразд тобі, нічого ж такого не сталося. Так, я справді не знала, що ти досягла таких висот. Але й ти не казала…
– А повинна була? – перебила її Аліса.
У цей самий момент вони немов помінялися ролями. Тепер Вероніка почала почуватися немов не у своїй тарілці. Так само, як почувалася Аліса всі шкільні роки і на вечорі зустрічей випускників через 10 років.
– Так навіщо ти сюди прийшла? Тільки не кажи, що прозріла і вирішила “попрацювати”. Це останнє, у що я повірю…
– Ну, припустимо, якщо й так. Не маю права?
Незважаючи на весь абсурд у цій ситуації, Вероніка продовжувала триматися з високо піднятою головою. Так, самовпевненості в неї не відняти.
– А я от чула, що тебе твій мільйонер кинув і залишив ні з чим. Тож зараз у тебе не залишилося виходу, окрім як забезпечувати себе і “вступити до лав невдах”.
У цей момент гонору у Вероніки поменшало.
– І звідки ти знаєш? – зітхнула вона.
– Наш світ просто кишить “добрими” однокласниками. Уявляєш, вони не тільки мене обговорюють за спиною. Напевно їм буде дуже цікаво дізнатися про те, хто сьогодні приходив до мене на співбесіду. Як думаєш, може зробимо селфі? – зі знущанням у голосі запитала Аліса.
Це було на неї не схоже. Проте цілком очікувана відповідна реакція на поведінку Вероніки.
– Будь ласка, не треба! Алісо, мені зараз і так боляче… – почала просити її Вероніка.
– А як мені, думаєш, було всі ці роки? Або як я себе відчувала на тому самому вечорі?
Вероніка не знала, що відповісти на це, і лише вимовила:
– Я зрозуміла тебе… Мені час…
У цей момент вона схопила свою сумочку і вибігла з кабінету. Ні вибачень, ні виправдань за свою поведінку не було.
На цьому вона закрила її резюме і цю жахливу сторінку в житті.Спеціально для сайту Stories
