– Іване, а ти куди зібрався?! – Рита здивовано подивилася на чоловіка, який встав о 5 ранку, намагаючись не розбудити дружину. Але Рита прокинулася…
– Та я це… На дачу.
– На дачу? У неділю?
– Ну а що? Вихідний.
– Ми ж вирішили, що цими вихідними не їдемо. Того тижня ти був…
– Я подумав, що недобре будинок без нагляду залишати. Та й яблука, напевно, знову весь газон усипали. З’їжджу туди-назад. Тому й встав так рано.
Рита хотіла було встати, щоб поїхати з чоловіком, але подушка була такою м’якою, а матрац зручним, що жінка піддалася спокусі поспати ще годинку-другу.
– Гаразд, тільки обережно їдь. І не забудь закрити хвіртку на замок.
– Звісно, люба, – Іван видихнув. Ще не вистачало, щоб дружина вплуталася з ним. Це в його плани не входило.
Рита встала, смачно поснідала і вирішила присвятити день собі. Але її відволік дзвінок подруги.
– Зустрінемося?
– А давай. Приїжджай до мене, – сказала Рита.
Жінки відкрили пляшечку, нарізали сир і славно посиділи.
– Знаєш, я спочатку напружилася, куди це мій суджений зібрався з самого ранку, – сказала Рита. – а тепер ось рада, що він поїхав.
– Так. Дуже відповідальний, діловий чоловік.Пощастило тобі, Рито.
– Сама собі заздрю. За нас! І наших чоловіків!
Іван приїхав ближче до ночі.
– Де яблука?
– Ось.
– Це все?
– Ну так… – Іван поставив на стіл маленький кошик, не заповнений навіть наполовину.
– Чим ти там займався?
– Та хіба мало справ на дачі? – чоловік відмахнувся. – Втомився я. Піду спати.
Рита не стала тиснути на чоловіка, вона була весела після візиту подруги і, увімкнувши мелодраму, так і заснула перед телевізором. Іван дружину в спальню не покликав.
Почався наступний робочий тиждень. Що ближчими були вихідні, то більш нервовим ставав Іван. Він не міг придумати привід, щоб дружина залишилася вдома.
– Якось ти виглядаєш не дуже… – сказав він, роздивляючись Риту. – У тебе немає температури?
– Ні. З чого б це раптом?
– Кажуть, зараз якась хвороба чергова з’явилася. Не хочеш перевіритися?
– Іване, ти чого раптом за моє здоров’я взявся? Я себе чудово почуваю…
– У Валерія теж дружина добре почувалася… А сама знаєш, за місяць згасла.
– Іване! – Рита навіть прикрикнула на чоловіка. Її гнітили ці розмови. Раніше чоловікові було все одно, навіть якщо дружина лежала з жаром. Зайвий раз попросити чай із лимоном, було все одно що відправити його на експедицію в далекі краї. І раптом такий інтерес.
– Гаразд, я просто турбуюся.
– Може, у тебе самого щось болить? – налякалася Рита.
– Ні. Я здоровий. А тобі треба більше відпочивати. Хочеш, сходи на масаж. Я тут бачив вивіску, відкрили новий салон у сусідньому будинку.
– Сходжу. Коли зарплату дадуть.
– Я дам тобі грошей. Мені для тебе нічого не шкода. – Іван здивував дружину ще сильніше: знайшов телефон салону і зателефонував. – Доброго дня. Мені треба записати дружину. Так, на який час є? О шостій? Чудово.
– Іване, але ми ж на дачу хотіли…
– Не хвилюйся, люба, я змотаюся один.
– А якщо я теж хочу? – Рита була розгублена.
– Навіщо тобі це? На вулиці дощ, а в салоні вмілі руки майстра зроблять тобі масаж. – Він для більшої переконливості почав м’яти їй плечі.
– Гаразд, умовив. І за що мені такий турботливий чоловік посланий?
– За твою чисту душу, – хмикнув Іван і пішов.
Погода й справді була нельотною. Але поїхати варто було. А раптом пощастить…
Рита сходила на масаж і від нічого робити знову вирішила зустрітися з подругою. Хотілося похвалитися тим, що була в салоні.
– Оце так… Чого це Іван тобі без приводу такі подарунки дарує? – подруга, звісно, заздрила, але виду не показала.
– Сама не знаю. Чи не завів він когось, – розсміялася Рита.
– На дачу їздить по вихідних?
– Так.
– Без тебе.
– Так.
– А докази є, що він у саду проводить час? Може, він коханку відвідує?
– Ось, яблука привозить та кабачки.
– Не знаю, Ріто. Я б і рада за тебе порадіти, але підозріло все це. На початку літа ти Івана на дачу ніякими силами затягнути не могла. Згадай-но. І що тепер? У будь-яку погоду мчить. І в холод, і в дощ. Невже в нього таке кохання… До яблук прокинулося?
– Ну а чого б і ні? Чи тобі заздрісно, що твій чоловік усі вихідні на дивані лежить?
– Мій-то хоч удома лежить у мене перед очима! – того дня подруги мало не посварилися. Але на щастя, вчасно перевели розмову на обговорення колег і свекрух.
Цього разу Іван повернувся швидко. Приїхав він незадоволений і злий.
– Любий, ти яблука привіз? Я пообіцяла, що ми поділимося з друзями.
– Не привіз. Усе згнило, сильний дощ був, – буркнув він і пішов до телевізора.
Подруга знизала плечима.
– Ти б з’їздила на дачку, подивилася, чого там у нього “згнило”, – сказала вона і пішла. А в душі в Рити оселилися сумніви.
Першу половину тижня Іван був похмурим. А потім раптом, коли дружина сказала “чарівну” фразу, усміхнувся.
– Іване, а мені так сподобався масаж, що я вирішила повторити. На дачу не поїду, поїдь-но сам, – потішила чоловіка Рита.
– Добре, не хвилюйся, – погодився чоловік.
Рита ледь дочекалася вихідних. Під приводом раннього запису вона потайки від чоловіка поїхала автобусом на дачу. Хотіла розвідати обстановку і дочекатися Івана. Але виявилося, що її вже випередили… Поки вона їхала автобусом, чоловік прилетів на машині (а може, на крилах кохання).
Рита побачила перед будинком машину, яку вони з чоловіком купили місяць тому. Точніше, виплачувала кредит вона, а чоловік із задоволеним виглядом розсікав на чорному джипі.
У Рити прав не було, зате була хороша зарплата, під яку видали автокредит.
Удома Івана не виявилося. Не знайшовся чоловік і на городі. Рита вже хотіла піти селищем, шукати чоловіка, як помітила його лису голову… На сусідській ділянці. Він, активно жестикулюючи, щось пояснював сусідській онучці, Тетяні.
– Іване, милий! Ось ти де! – крикнула вона з вікна. – Тетяно,привіт.
Іван ледь не впав від подиву, він не очікував, що дружина приїде потайки, та ще й автобусом. А Таня, здавалося, зраділа, побачивши сусідку.
– Вітаю, тітко Рито!Іван щось сказав Тетяні і швидко покрокував додому.
– Ну як справи? – хмикнула Рита.
– Та я раніше вирішив поїхати, думаю: дай-но на дачу змотаюся з самого ранку, а потім додому. Ну щоб із дружиною провести час, – заявив Іван.
– Треба ж! Я точно так само подумала. Тому й приїхала. Навіщо мені ці масажі, мій чоловік краще зробить…
Іван підняв брови, коли дружина підставила йому плечі. Довелося масажувати. А потім ще й борг віддавати…Дружині.
Іван зовсім не старався. Його думки були за парканом.
Вранці, щойно проспівали півні, він схопився з ліжка і побіг на вулицю.
– Тетянко! Я на пробіжку. Ти зі мною? – він із жадібністю стежив за тим, як сусідська онучка робила зарядку на галявині. Надто вже апетитно сиділи на ній шортики, а коли вона присідала, Іван і зовсім був готовий упасти до її довгих ніг.
Сусідська онучка виросла буквально за рік. Побачивши її кілька тижнів тому на пробіжці, Іван навіть подумав, що господарі продали будинок новій власниці. Він усе дивився за тим, як вона бігла дорогою, виляючи тим, чим її нагородила природа.
А вже коли вона розстелила килимок для йоги і почала вправлятися в асанах, Іванові довелося накапати в склянку валеріаночки. Аж надто розворушилися нерви. А потім зав’язалася розмова:
– Вітаю, дядьку Іване! – вона побачила його і помахала.
– Привіт, Таня. А ти виросла… – він подивився, облизуючи пересохлі губи.
– Так мені вже 18 років. Того тижня виповнилося. Я в інститут фізкультури вступила! Буду фітнес-тренером! У мене вже є свій блог, веду тренування.
– Он як? Чудово. Молодець.
– Бабуся сказала, що вам огірки треба, приходьте, забирайте. Я на дачі поки одна, батьки в санаторії, а бабуся прихворіла…
– Біжу!
Іван із жадібністю стежив за тим, як дівчина нагиналася за огірками. У його п’ятдесятирічній голові були такі думки, що Тані й не снилося.
– Ось. Ще що-небудь треба?
– Так…
– Що?
Іван навіть зам’явся. Не одразу зрозумів, що відповісти.
– Так що?
– Хочу схуднути. Можеш зі мною позайматися?
– Можу, – хмикнула Таня.
– Може, не будемо відкладати? Почнемо?
– А ви готові до навантажень?
– Ще й як!
– Тоді три кола навколо селища, легким бігом.
Іван не очікував, що Таня сприйме його бажання всерйоз. Але вмикати задню було вже пізно. Він не хотів упасти в бруд обличчям перед цим фітнес-янголом.
Щоправда, вистачило його тільки на півкола.
– Таню, помилуй. Давай мені лежачі навантаження… – ледь доповз він до хвіртки.
– Віджимання! На раз, два, три…Іван витерпів кілька вправ і здався.
– Дякую. На сьогодні вистачить… Скільки я винен за огірки?
– Та киньте ви… Нічого не треба, – зніяковіла Тетяна. Її скромність і дівочі форми добили Івана, і він остаточно поплив.
– Коли продовжимо?
– У вихідні приїду. Ви вдома займайтеся. Підпишіться на мене в соцмережах…
Іван підписався. Тепер він милувався на всякі присідання і випади цілодобово. На щастя, Рита не помічала змін у чоловікові. Не здогадувалася про причини його раптової любові до дачі.
Він їздив і чекав Танюшу біля паркану. Вона була з ним люб’язна. Давала йому завдання, а потім вони ходили до озера або вели бесіди про корисну їжу.
Таня з дитинства була усміхненою, милою. Вона відповідала на його коментарі в соцмережах, залюбки писала йому дописи про домашні вправи й обіцяла допомогти вибрати кросівки для бігу. Іван абсолютно не сумнівався, що він їй цікавий як чоловік, адже якщо немає інтересу, навіщо відповідати на повідомлення?
Звісно, Тетяна не переходила межі дозволеного, але для Івана причина дотримання дистанції була очевидною: Таня знала, що він одружений.
Рита завжди пригощала Танюшу цукерками і пиріжками, коли та була маленькою. І дівчина просто не могла забрати чоловіка з сім’ї. Так мислив Іван. А недоступність ще сильніше розпалювала інтерес.
– А де ваша дружина? Чому ви без неї приїжджаєте? – Запитала Таня днями, підтверджуючи його думки.
– Та ми з нею вже не живемо… Розлучатися збираємося, тож не хвилюйся. Я вільний і готовий до нових стосунків, – збрехав він. Тетяна здивовано на нього подивилася і не відповіла. А потім втекла додому, пославшись на термінові справи.
Того вечора Іван більше Таню не бачив. А наступних вихідних він наважився покликати Танюшу по гриби.
– У мене машина – звір! – він спеціально причепурився: подивився молодіжні принти на футболках, одягнув кепку, взяту в племінника, і вилив на себе половину одеколону.
А головне, під’їхав за “нареченою” на чорному позашляховику, розраховуючи, що вона розтане.
– Дядько Іване, я б із радістю, але в мене друзі приїжджають, – відповіла Таня, здивовано дивлячись на раннього гостя. Вона вийшла в сорочці, було видно, що дівчина спала.
– Друзі? – здивувався він.
– Ну так. Шашлики будемо смажити… – вона солодко потягнулася, і Іван ледь не знепритомнів від вигляду молодої спокусниці.
– Тоді треба альтанку до ладу привести. Чоловіків у тебе немає, хто дрова натаскає? – Він зняв ошатну майку і пішов розводити кипучу діяльність. А Таня знизала плечима і пішла в будинок.
Він навіть допоміг Тетяні з мангалом. Натаскав дров і начистив решітку гриля.
Але так і, не дочекавшись фею своїх мрій, був змушений піти геть.
Через три години приїхали гості. Серед них, о жах, були молоді хлопці! Друзі, які приїхали, все це “сміття” викинули з мангала і засипали готове вугілля.
– Одразу видно, що недосвідчений доклав руку, – посміялися друзі. А Іван дивився за ними і думав, як би потрапити до Тані на вечірку. Аж надто не подобалося йому, що навколо неї стільки молодих і красивих хлопчиків.
Подумавши і не знайшовши жодної причини, він просто став біля паркану і як відданий пес став чекати. Чекав довго і вже збирався поїхати додому, як Таня раптом його покликала.
– Дядьку Іване, хочете шашлику?
– Дуже!
– Приходьте. Я вам усе зроблю.
Іван подумки станцював і приготувався до всього.
“Значить, я на неї справив враження, раз вона мені “все” готова зробити”, – зрадів він.
– Дядьку Іване, можна вас попросити про послугу?
– Звичайно! Усе для тебе, моя радість. І давай уже на ти!
Таня підняла брови, а хтось із її друзів зареготав.
– Що ти хочеш, люба?
– Хлопці попросили, щоб ви з’їздили по міцне. Їм не продають ось це, – вона показала йому картинку із зображенням міцного. – Нам по 18 років, але хлопчаки молодо виглядають… А ви вже в такому віці, вам що завгодно продадуть.
– Поїдеш зі мною?
– Ну ні, звісно!
Івана ця відповідь зачепила, проте він помчав у магазин. Для Тані хоч зірку з неба.
Повернувшись, він передав хлопцям сумку з міцним напоєм, а натомість отримав тарілку з м’ясом і шматок лаваша.
– Дякую. Тітці Риті привіт передавайте, – сказала Таня, не маючи на увазі, що Івана чекають за столом. Він потоптався з тарілкою, і так і пішов. А потім поїхав додому, злий і незадоволений. Шашлик виявився несмачним, горілим і жорстким. А “наречена” холодною.
Того ж дня він вирішив, що розлучиться з Ритою, щоб Таня не сумнівалася в його намірах.
“Вона дівчинка недурна і все зрозуміла. І сама хоче бути зі мною, але боїться, що батьки засудять. Та й для такої красуні роль коханки ніяк не підходить. Одружуся! Точно, одразу й одружуся”, – вирішив він.
Однак розмову з Ритою довелося відкласти. Якось не набрався хоробрості. Знову поїхав до Тані, але та знову була з ним занадто холодна.
І раптом Рита у вікні будинку…
Поведінка чоловіка і його відстороненість у подружній справі змусили Риту ще сильніше замислитися. Побачивши, що вже о 6 ранку подушка поруч порожня, Рита зважилася на розмову. Чоловік знайшовся біля паркану…
Він спостерігав за сусідським садом, нібито сусіди просили його посторожити майно.
– Іване! Ти на півставки влаштувався сторожем? Тобі бінокль дати?! – вона вийшла в сад.
Рита чекала від чоловіка пояснень. Але не очікувала, що він заведе саме таку розмову.
– Гаразд, приховувати не буду. Покохав іншу.
– О… Ну і хто ж вона?
– А що незрозуміло?
– Ні. На дачу ти не їздив, це зрозуміло. Зараз поїхав, щоб яблук набрати заздалегідь. Одного не зрозумію, що тобі на сусідській ділянці – медом намазано? Чи ти дивишся не туди? – Риту осінило.
Через два будинки жила самотня дама, щоправда, їй було років 60… Але інших вільних жінок у селищі не було.
Іван здивувався. Видно, дружина зовсім нічого не розуміла.
– Кажи, я все зрозумію. Постараюся зрозуміти, – натиснула Рита.
– Гаразд. Каюся. Є гріх. Таньку я кохаю!
– Яку Таньку?
– Сусідку.
– Щось не пригадаю… – Рита почала перебирати в голові жінок із селища. Але вільних Тетян не було. Сусідка через два будинки була Мілою. Або Ірою…
– Та що ж за покарання?! Танюшку, Мирошниченко!
Рита подивилася на чоловіка і почала істерично сміятися.
– Онуку Мирошниченків?! Та ти зовсім старий, очманів! – їй навіть не було прикро. Вона зрозуміла, що чоловік збожеволів. Сивина в бороду… Тепер зрозуміло, чому Таня дивилася на неї з полегшенням. Видно, дістав дівчину своїми залицяннями. – Розлучення тобі треба?
– Так.
– Добре. Але за умови, що все майно мені, – суворо сказала Рита.
– Як це все?! А жити ми де будемо?
– Гаразд. Квартиру, машину. Живи на дачі. Будеш на свою кохану у вікно дивитися.
Іван слова дружини пропустив повз вуха.
– Ну що, коли їдемо в РАЦС?
– Просто зараз і поїдемо.
Риті коштувало величезних зусиль тримати себе в руках. Рятувало те, що вона до кінця не вірила в цей сюрреалізм, що відбувається з нею. Так, про коханку вона подумати могла. Але те, що чоловік зазіхне на онучку сусідів! Та вона йому самому в онуки годиться!
Вона швидко зібрала речі, щоб назавжди залишити дачу. Приїжджати туди вона більше не планувала.
– Ходімо, Дон Жуане. Вези мене в мою квартиру, збирай речі і повертайся до коханки. – Рита вийшла на ґанок і ахнула. А потім її накрило новою хвилею сміху.
– Та що ти все смієшся? – Іванові навіть стало прикро. Він боявся, що дружина почне його утримувати, ридати… а вона так легко його відпускає! – Хіба смішно, що я тебе кидаю і йду до іншої, молодої і красивої? Буду в неї першим!
– Смішно! У мене-то ти був один, єдиний. А в молодої, красивої, будеш навіть не першим… і навіть, може, не другим. Максимум, знайде для тебе місце в “гаремі”. Але судячи з того, що я бачу, тобі навряд чи дістанеться роль “коханого чоловіка”. Швидше, євнуха.
Іван вийшов на вулицю і завмер. Тетяна, його кохана, висіла на шиї в молодого чоловіка, який вийшов із крутого авто. Було очевидно, що це не просто друг. Тетяна дуже активно обіймалася з ним, а потім повела його в будинок.
Іван був блідий. Він і подумати не міг, що в Танечки вже є коханий!
Махнувши рукою, він сів за кермо і всю дорогу до будинку не зронив ні слова. А зайшовши у квартиру, чомусь не став збирати речі. Але Рита вирішила зробити це за нього, швидко закидала одяг у сумку і виставила за двері.
Решту майна вона планувала вислати кур’єром, бо не хотіла бачити Івана більше ні хвилини.
– Рито, може це… Не будемо розлучатися? Ну помилився, з ким не буває? – тихо запитав Іван.
– З тими, хто дружин кохає і поважає, не буває. Зустрінемося в суді, Іване.
Рита зачинила перед чоловіком двері. Вона точно знала, що машина дістанеться їй, бо кредит платила за неї вона. За квартиру Рита теж збиралася боротися. Щоправда, суд визнав і квартиру, і дачу спільно нажитим.Спеціально для сайту Stories
Довелося нерухомість продавати, щоб купити дві невеликі квартири – Івану і їй. Загалом усі залишилися при своєму. Ба більше, навіть продавши дачу, Іван продовжив стежити за Тетянкою і побачив, як за півроку вона вийшла заміж. А через рік привела у світ хлопчика.
– Нічого не розумію в жіночій психології! – скаржився він другу. – Адже вона мені відповідала на повідомлення, фліртувала зі мною…
– Іване! Їй 19 років! Це інше покоління! Вони зовсім не такі, як ми… Зовсім
