— Скільки цього разу? – Злісно запитала Ірина свого чоловіка, коли той тільки приїхав від своєї матері.
— Чого «скільки»? – намагаючись здатися спантеличеним від питання дружини, але все ж таки з проблисками провини запитав Артем у відповідь.
— Скільки грошей ти знову дав своїй матері? – Підвищила вона голос.
— З чого ти це взагалі взяла? Ну… Що я їй щось давав зараз…
— Та ти тільки послухай себе! Стоїш блієш, як баран! А отже, так воно і є!
— Іро, ось що ти з’їлася знову на мене? Звідки така впевненість, що я щось давав моїй мамі? Я що, не міг просто так до неї в гості завітати ? Чому, коли б я не приїхав від неї, ти знову і знову тираниш мене грошовими розпитуваннями? – вирішив показати, що він не та сама парнокопитна тварина, якою обізвала його дружина. – І бліють, до речі, не барани…
— Мені начхати, хто там бліє, але тебе я назвала зараз дуже навіть точно! Бо коли б ти з’їздив до своєї матері, ти завжди залишаєш їй чималу суму грошей!
– Неправда!
– Серйозно? А чи не з твоїх грошей вона минулого місяця літала відпочивати? – прижмурившись, спитала Іра.
– Ні, звичайно! Вона ж у лотерею виграла!
— Ви подивіться тільки на нього… Бреше, та так впевнено…
— Чого б я тобі брехав? Я що, ворог сам собі? – обурився Артем.
– Ні! Ти ворог для всієї нашої родини, любий! – З деякими нотками ненависті до чоловіка відповіла Іра.
— Так, Іро… Ось що ти знову себе так поводиш? Навіть якщо я і давав мамі грошенят трішки минулого місяця, то що в цьому такого?
– Трохи?
– Так! Трішки!
– Скільки в тебе залишилося від зарплати зараз? – відразу запитала Ірина.
– Не знаю!
— То ти зайди в додаток і подивися!
– Гаразд! Зараз!
Артем заліз у кишеню своїх джинсів, дістав телефон і щось там клацав сенсорним екраном близько п’яти хвилин.
– Ну? – Не витримала дружина.
— Та почекай ти! Додаток довго вантажиться!
– Все в тебе нормально вантажиться! І ти дав своїй матері близько десяти тисяч минулого місяця і цього продовжив свою спонсорську програму! І як я розумію це далеко не фінальна сума, яку ти їй виділяєш! Так що перестань брехати нарешті! – вже не переходячи на крик, нормальним, спокійним голосом промовила Іра.
Вона просто вже втомилася лаятися із чоловіком постійно.
– Звідки ти знаєш? – Здивувався він, відразу забувши про ту версію з трьома тисячами.
– Мені твоя сестра сказала…
– Що? Маринка? Вона звідки знає?
— Тому що твоя мати ці гроші випрошувала і в неї теж, а Марина їй відмовила! – Відповіла дружина. — Але твоя матуся завжди знає, як маніпулювати та випрошувати їх у тебе, тож я впевнена, що ти…
– Так! Так! Так! Я їй дав їх! Все? Може, закриємо цю тему?
– Артем, ось ти начебто розумна людина, але, мабуть, цей розум поширюється в тебе тільки на роботу, а перед своєю матір’ю ти перетворюєшся на безвільну істоту, яка готова віддати їй останні труси!
— А хто, якщо не я, подбає про неї? Сестра моя? Та їй на матір начхати! Ти знаєш хоч, яка у мами пенсія зараз? – Заперечив Артем дружині.
– Нормальна у неї пенсія! Така сама, як і у моєї мами, але вона чомусь не витягує гроші з нашої родини щомісяця…
– Ну, молодець вона в тебе! Що далі? – уже почав нахабніти чоловік, не даючи домовити Ірині до кінця.
— Тим більше знаючи, що нам платити за іпотеку треба, за кредит на машину, а на додаток до всього ще й сина на операцію треба нагромадити.
– Іро! Ось ти знову залагодила з цим? Та накопичимо ми Ігореві на операцію! Вона тільки через рік у нього буде, тож…
– Так! За рік! Усього через рік! А ще жити треба на щось! – Закричала вона, не витримавши більше напруги, яка на неї тиснула. – Ти про це взагалі думаєш? Чи ти думаєш лише про те, щоб своїй матусі відпустки влаштовувати? Ти взагалі розумієш, що в тебе тут родина?!
– Іро! Та припини ти кричати постійно! Я чудово про все пам’ятаю та знаю! Але також я розумію, що в мене мати є, яка мене виростила! Не тільки мене, звичайно, але Маринці вона, мабуть, взагалі байдужа.
— Вона їй не байдужа, просто твоя сестра вміє розставляти пріоритети, і її сім’я, її діти для неї важливіші, ніж влаштовувати матері різні подорожі!
— А я що, недостатньо роблю для нашої родини, Іро? Мало грошей додому приношу? Покажи мені того, хто заробляв би до п’ятдесяти тисяч у нашому місті! Тут зарплата п’ятнадцять уже рідкість! І тому, дорогенька моя, я сам розпоряджатимуся своїми грошима, не ти, запам’ятай, а я! – категорично заявив Артем дружині.
– Он як? – спитала Іра спокійно, від чого Артем одразу ж насторожився, бо знав цей тон дружини. – У такому разі вали жити туди, до своєї матері! А ми з Ігорем якось удвох упораємося, без тебе!
– Стій, Іро! Ти чого? Я нікуди…
– Я сказала вали! – Закричала вона на чоловіка.
Артем дуже злякався такого сплеску емоцій у дружини. Вони, звичайно, лаялися, сперечалися часто, але щоб доходило ось до такого – ні. Він уже почав розуміти, що це не закінчиться нічим добрим, але все ж таки сказав:
— Це і мій дім теж, взагалі-то! Я нікуди не піду! – Опирався Артем такому повороту подій.
– Добре! Тоді ми з Ігорем підемо! – Заявила Іра йому.
— І ти теж нікуди не втечеш! Тим паче з моїм сином!
– Твоїм сином? Серйозно? А він тобі взагалі потрібний? Важливий? Тобі ж треба дбати про матір, як я зрозуміла! Вона для тебе важливіша за сина!
– Це не так!
— Якби ти весь минулий рік не спонсорував її, не робив би їй ремонт у квартирі, не відстібав грошей на всяке барахло та поїздки – ми б давно вже накопичили синові на операцію!
— Та ввилікуємо ми його очі! Накопичимо грошей, щоб відвезти його до того лікаря і вилікувати! Що ти так переживаєш?
— Чому я так переживаю? Та тому що він наш син і з кожним днем бачить все гірше та гірше! Розумієш? А ти таке почуття, що навіть не помічаєш цього! Хоча чому я дивуюсь… Тобі ж важливіше, щоб твоїй матусі добре жилося, а не щоб удома, в сім’ї…
— Ви для мене найважливіше, Іро! Так що перестань вигадувати , і взагалі зайнялася б чимось корисним, а не влаштовувати тут скандали!
— А я більше не робитиму цього! Я з’їжджу зараз за Ігорем до саду, а потім ми просто підемо!
– Ви нікуди не підете! – Закричав він на дружину.
Але Ірині його крики були до одного місця. Вона взулася, взяла сумку і вийшла з квартири, залишивши там одного чоловіка з усім, що тільки-но на нього вивалила…
Іра не просто так переживала за сімейний бюджет. Вона дізналася від сестри чоловіка, що він щомісяця віддає матері трохи менше половини своєї зарплати. Так, він добре заробляв, але і вона була не гірша за нього.
Хоч її зарплата була дещо меншою, ніж у чоловіка, вона ще примудрялася підробляти, тільки чоловікові про це не розповідала, а ці гроші вона збирала, щоб у неї був якийсь свій особистий, а не сімейний запас.
Різні ситуації бувають у житті. Ось і сина треба їхати лікувати, а це треба їхати до Києва на цілих два тижні з п’ятирічною дитиною. Гроші потрібні не тільки на медичні витрати, а й на проживання там. Ось вона і збирала нишком від чоловіка.
Але те, що вона піде з дому разом із сином, це, звичайно ж, була неправда. Куди вона піде? До своєї матері? Так та й так жила в однокімнатній квартирі, бо розміняла свою двлкімнатну на одну з доплатою, щоб допомогти сім’ї доньки з початковим внеском.
Винаймати зараз окрему квартиру було теж не варіантом. Адже розлучатися вона не збиралася з Артемом. Як би там не було, він був її чоловіком, батьком її дитини, та й він їх любив, хоч і ставив на одну лінію зі своєю матір’ю.
Іра дуже хотіла, щоб він припинив ці постійні виплати свекрусі. Але як їй це зробити – вона не знала…
Тому Іра після того, як забрала сина з дитячого садка, зателефонувала сестрі чоловіка.
Вони з Мариною дуже добре завжди спілкувалися, були чи не найкращими подругами з того часу, як Артем познайомив Ірину зі своєю родиною. Марина покликала Іру з Ігорем заїхати в гості, бо зрозуміла за голосом невістки, що та дуже засмучена.
Приїхавши до Марини, Ігор вирушив грати зі своїми двоюрідним братом і сестрою, а Марина з Ірою залишилися вдвох на кухні, щоб поговорити про те, що трапилося сьогодні на годину раніше у Іри з чоловіком.
Від Марини Іра дізналася деяку інформацію, яка вселила в неї ще більше злості на чоловіка та свекруху.
У матері Артема та Марини, як виявилося, був чоловік, про якого та нікому не розповідала, але Марина деякими манівцями по їхньому сімейному дереву з’ясувала цю інформацію.
Крім цього, вона ще розповіла Ірі, що її мати утримує цього свого чоловіка, постійно купує йому продукти, платить не лише за свою, а й за його квартиру. Все це, звичайно, дуже романтично, знайти чоловіка в такому віці і любити його, але не за рахунок свого сина. Так само й у поїздки у всі ці вона його з собою возила.
Дізнавшись про це, у Ірини виникло сильне бажання поїхати прямо зараз до свекрухи і витрусити з неї силою все те, що вона випросила у свого сина і сьогодні, і взагалі останнім часом. Але вона розуміла, що цим вона не допоможе ніяк усієї ситуації.
Тому вона з сином вирушила додому з метою не те щоб помиритися з чоловіком, тому що вона поки що була на нього зла, але розповісти йому про все, що тільки-но дізналася.
Приїхавши додому, Артем зустрів її із сином, трохи пограв із Ігорем, уклав спати і прийшов у вітальню, де сиділа дружина.
— Іро… Може, ти перестанеш на мене сердитись? – спитав він дещо винувато.
— Ти знаєш, я зараз не так на тебе зла, як на твою матір!
– Це ще чому? – Здивувався Артем, хоча тут все було очевидно навіть без знання про те, що та на гроші сина запебезпечує якогось мужика.
— Та ось дізналася, що ти не тільки їй грошенят підкидав!
— Що за маячня? Я тільки їй давав, більше нікому!
— Так, так, це я знаю, але тільки витрачала вона їх не лише на себе кохану! – загадково відповіла Ірина. – Ти знав, що вона має чоловіка? І на твої гроші вони мешкають на двох квартирах і ні в чому собі не відмовляють?
— Мама? Чоловік? Не сміши мене! – усміхнувся він у відповідь, думаючи, що це просто якийсь жарт.
Але зауважив, що Іра не поспішає посміхатися йому у відповідь, а навпаки, стає ще серйознішою.
— Та ні… Не може такого бути… Їй же років…
— Та яка різниця, скільки їй років, Артем? Хоч триста! Це справи не стосується! Просто я зараз намагаюся тобі донести, що ти тримаєш не тільки її, а й якогось лівого дядечку!
Артем одразу схопив свій телефон, щоб зателефонувати матері. Вона слухавку взяла не відразу, але все ж таки відповіла:
– Так, рідний! Що так пізно дзвониш? – Запитала мати Артема.
— Мамо, у мене до тебе питання є одне…
– Який? – Зацікавилася та.
— Це правда, що в тебе є хтось?
У трубці повисло напружене мовчання.
– Мамо?
– Хто тобі розповів?
– Не має значення! Просто скажи, чи це правда?
– Це Маринка! Ось точно вона! Вона ніколи не хотіла щастя для мене! – одразу ж злобно почала говорити мати.
— Значить, це правда…
— Рідний, а чому ти взагалі про це питаєш? Яка різниця, чи є в мене хтось чи ні?
— Просто дійшли ще чутки про те, що ти його утримуєш на ті гроші, що я даю тобі…
— Ну, що за нісенітниця?.. — трохи невпевнено спитала жінка. – Хто взагалі міг таке тобі сказати?
— Мені просто цікаво, чи це правда? – спокійним тоном, що нічого не віщував, запитав Артем.
— Навіть якщо я допомагаю йому часом, то це нічого такого! Він для мене теж багато робить! Тим більше, що я так довго чекала його , коли він розлучиться .А зараз у нього труднощі з пошуком роботи.
Віра Степанівна зрозуміла, що бовкнула зайвого, але їй і так варто було великих трудів приховувати кілька років свого таємного чоловіка.
— А що таке? Чому ти мені задаєш усі ці запитання? Хіба ти проти того, щоб я була щаслива?
— Я просто хочу знати, мамо, чому ти мені про нього нічого не говорила? Чому від мене приховувала все це?
— Та тому що ти не зрадів би, що мій чоловік пішов з родини ,ще і безробітний ! – трохи істерично почала говорити жінка під таким несподіваним тиском. – Він і сам цього соромиться .
– Тобто ти хотіла сказати, що це мені доводиться платити? Адже це я тобі даю гроші.
– Яка різниця, Артем? Я щаслива! Вперше за багато років! Це найважливіше! А все інше – не має жодного значення! – Перейшла вона на звітування сина. – Ви там і так добре заробляєте, тож не збіднієте!
— Ти знаєш, мамо, я від тебе такого не очікував… — сказав Артем і кинув слухавку.
— Ну, що там? – З великим інтересом запитала Ірина чоловіка.
— Так, ти маєш рацію… В неї з’явився чоловік і вона його утримує, тому що він безробітний .
– Не зрозуміла …
— А тут нічого більше розуміти! Тепер вона від мене жодної копійки не побачить! – розлютився Артем. – Це ж треба додуматися до такого? Рідна мати…
— Такого, звичайно, я теж не чекала… — розгубилася ненадовго Ірина від звістки.
— А вона ще в мене просила десять тисяч наступного тижня.
— Ми заробляємо не для того, щоб твоїй матері добре жилось на пенсії, а для нашої родини! Запам’ятай це!
– Ой, Іро, ти зараз не починай тільки знову! Я зрозумів, що був неправий! Більше вона й так від мене нічого не побачить! Так, як і мене самого, швидше за все! Це ж треба було їй до такого додуматись… — знову повторив він.
Іра не стала більше розвивати із чоловіком цю тему. Вона зрозуміла, що досягла свого і більше не доведеться лаятися з ним через гроші, принаймні найближчим часом.
А Артем справді перерізав усі фінансові пуповини для своєї матері після таких звісток. А потім, через два місяці її постійних дзвінків і прохань, щоб він їй хоч трошки підкинув грошенят, він дізнався, що той чоловік кинув його мати після того, як у неї закінчилися гроші на його утримання.
Вона була просто невтішна, шукала підтримки від сина, але отримала лише байдужість. Після цього вона взагалі перестала дзвонити до сина.
А Іра з Артемом накопичили грошей на операцію синові, з’їздили всією сім’єю до столиці і стали жити практично не лаючись.
Тільки щодо дрібних побутових питань залишилися деякі розбіжності. Але ось про свої відкладені гроші про всяк випадок вона так чоловікові і не розповіла, а то чи мало, краще бути завжди готовим до всього…
