Таксист не взяв грошей у літньої жінки, адже будинок, до якого він її віз, був добре відомий водієві, туди він часто відвозив старих людей

Таксист відчинив двері та допоміг літній дамі сісти в автомобіль. Речей у неї було небагато, вона все сиділа і мовчала, з жалем дивлячись на будинок. Очевидно, що востаннє.

Зрештою сказала, що можна їхати і назвала адресу. Таксист знав це місце – будинок для літніх людей. Тому він запитав жінку, яким маршрутом вона хотіла б їхати.

Вони зазирнули на центральну площу, прокотилися поряд із міським парком і півгодини стояли на набережній, спостерігаючи за заходом сонця.

Нарешті, коли дісталися місця, таксист провів даму до дверей. На неї вже чекали медсестри. Вона обернулася і простягла йому гроші, але таксист не взяв їх.

— Вибачте, але ви нічого не повинні мені.

Вона мовчки обійняла його і ввійшла усередину.

Життя в будинку для людей похилого віку не закінчується. Навпаки, там трапляються чи не найзворушливіші історії. Тут люди чесні як ніколи. Ось кілька із них:

Петро Іванович насилу сідає на ліжку. Його можна назвати «важким», сам харчуватися не в змозі, їсти може тільки кашоподібну їжу та й то потроху. З сумом дивиться на «візок радості»: цукерки, кекси та інші солодощі.

Пропонуємо йому морозиво та годуємо з ложечки – це єдине, що йому підходить. Раптом він переривається і каже:

– Дожив-таки. До рівноправності.

«Новенький» Сергій Арсенович третій день у нас. Пропонуємо ввечері піти подивитися кіно. Махає рукою, мовляв, чого я там не бачив. Говоримо, що це разом із усіма, на великому екрані. Знову каже, мовляв, чого я там не бачив? Запитуємо, ким Сергій Арсенович працював. Виявилося, кіномеханіком у кінотеатрі понад тридцять років.

У будинку для літніх людей сьогодні «олів’є-вечір». Старенькі все самостійно зробили: відварили, почистили, змішали. Потім покуштували, нас почастували, посміялися і помріяли, що наступного разу робитимуть. Окрошку або пельмені.

Набридло готовим годуватись, хочеться самим. Потім родичам телефоном повідомляють, мовляв, це не клініка, ми тут олів’є готуємо!

Двох подружок тут маємо. Одна жвава, прямо горить вся, така активна. Друга лагідна, спокійна, скромна. Так вони зблизилися, що увесь таємничий бік свого життя одна одній розповіли. І виявилось, що був у них один коханець. Зустрілися суперниці на схилі літ. Роз’їхалися, тепер не розмовляють. Чи надовго?

You cannot copy content of this page