– Ти досі не одружився? – здивувався Павло, зустрівши шкільного друга, – адже сорок років не за горами!
– Ну і що, – спокійно відповів Ігор, – воно мені треба?
– А як же сім’я, діти?
– Павло, я тебе благаю! Де нині порядну жінку відшукаєш? А просто так, заради традиції – не хочу.
– Ти диви який! Порядну йому подавай! А сам-то – ідеальний, чи що?
– Ну, не ідеальний, звісно. Тільки без любові одружуватися не стану.
– Ось це правильно. Невже не закохувався жодного разу?
– Чому? Закохувався, і не раз.
– То в чому ж справа?
– Я досить багатий. У цьому вся проблема. Щойно жінки дізнаються про це, вся їхня чарівність кудись зникає. Перетворюються на акул домашнього бізнесу, які прагнуть урвати в мене побільше грошей.
– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні?
– Не думаю. Упевнений. Тому досі один.
– А як же спадкоємець?
– Хіба це – проблема?
– Ще й яка! Адже його доведеться ділити з матір’ю. Гени знову ж таки. Дитину потрібно встигнути на ноги поставити. Якщо просто завтра на світ з’явиться, то до твоїх шістдесяти, їй буде близько двадцяти.
– Не наводь тугу, Павло!
– Навіть не думав: проста арифметика.
– І що ти пропонуєш? Чи в тебе на прикметі жінка гідна є?
– На знаю. Треба подумати.
– Подумай. І дзвони. Знайдеш – довірюся старому другові. Спробую ще раз. Тільки… щоб без дітей. Складно це.
– Домовилися.
Друзі попрощалися і розійшлися в різні боки.
Ігор попрямував до ресторану: саме там він зазвичай обідав.
За сусіднім столиком сиділа дівчина. Перед нею стояв якийсь легкий салат, до якого вона навіть не доторкнулася, і чашка давно остиглої кави. Дівчина дивилася в одну точку, нічого не помічала навколо і, зрозуміло, не звернула жодної уваги на Ігоря.
– У вас щось сталося? – максимально доброзичливо запитав він.
Дівчина стрепенулася, глянула на чоловіка, миттєво оцінила і томно промовила:
– Як ви здогадалися?
– Ну, це не складно. Самотня, сумна красуня в дорогому ресторані, у розпал робочого дня, ледь стримувані сльози… Що тут незрозумілого? Отже, я можу вам допомогти?
– Навряд чи, – дівчина явно не поспішала з одкровеннями.
– Тоді дозвольте відкланятися, – Ігор піднявся, щоб піти.
– Зачекайте, – дівчина не розраховувала, що чоловік так швидко вирішить ретируватися, – побудьте зі мною трохи. Поруч із вами я почуваюся спокійніше.
“Почалося, – подумав Ігор, який миттєво відстежував маніпуляторів, – зараз візьме мене за руку”.
Справді, дівчина доторкнулася до Ігоря, зазирнула в очі й попросила:
– Ви не замовите мені чашечку кави? Моя зовсім холодна.
– Може, краще ігристого? – Ігор пішов ва-банк: дівчина була дуже симпатичною, вечір обіцяв бути важким.
Незнайомка злегка знизала плечима, опустила очі і промовчала.
“Мовчання – знак згоди”, – подумав Ігор і зробив замовлення.
За годину дівчина, яка представилася Анжелікою, весело сміялася, відверто загравала з Ігорем, а коли він запросив її до себе – погодилася.
Уранці Ігор розбудив Анжеліку і відправив на кухню:
– Зроби каву. Приготуй що-небудь на сніданок. Я – в душ.
– Якось не романтично, – відгукнулася дівчина, потягуючись як кішка, – а як же кава в ліжко?
– Кинь, ігри закінчилися вчора. Мені час на роботу.
– Увечері побачимося, любий? – Анжеліка так про це запитала, що Ігор знову опинився під ковдрою…
Прощаючись, Ігор пильно подивився на дівчину:
– Сподіваюся, ти розумієш, що ввечері на тебе тут ніхто не чекає?
Анжеліка награно махнула віями:
– Тобі щось не сподобалося?
– Не сподобалося, – просто відповів Ігор, чим збентежив дівчину.
– Ти впевнений?
– Абсолютно.
– Ну що ж, прощавай, – Анжеліка “майже плакала”.
– Ах так, компенсація! – розсміявся чоловік і дістав гаманець.
“Бачив би мене зараз Павло! Не ліз би в душу з одруженням”, – подумалося Ігорю. І в цей момент задзвонив телефон.
– Привіт! – голос Павла звучав майже урочисто, – я знаю жінку, яка тобі потрібна.
– Невже? – усміхнувся Ігор, – якось швидко вона знайшлася.
– Шукати не довелося,це моя двоюрідна сестра.
– Прилаштувати хочеш? Вона, часом, не стара діва?
Павло кинув слухавку.
– Павло, – Ігор передзвонив другу, – вибач. Я нічого такого не мав на увазі. Просто щойно одну претендентку відправив, перебуваю під традиційним враженням.
– Гаразд, проїхали, – відгукнувся
Павло, – коротше запам’ятовуй: сестру звуть Катя. Закінчила університет, викладає українську мову і літературу. Живе з мамою – вона в неї хвора, лежача. Уже років п’ять. Тому на особисте життя у дівчини часу немає зовсім, кавалерів давно не було.
– Вичерпна інформація. Вона хоч симпатична?
– Сам вирішиш. І врахуй: сестра – дівчина недурна, порядна, обдурити її не вдасться.
– Я й не збираюся, але перевірку на меркантильність усе-таки влаштую. Не засуджуй.
– Скільки завгодно. Про це я не переживаю. Коротше, завтра їдемо до Каті в гості. Треба ж вас познайомити.
– Ні. Я сам із нею познайомлюся. Фотку даси?
– Лови, – погодився Павло і відправив другові фотографію сестри…
Катя вийшла з магазину з повними сумками і швидким кроком попрямувала додому. Несподівано якийсь чоловік налетів на неї, майже збив із ніг, потім різко зупинився і сказав:
– Ой, дівчино, вибачте. Поспішаю.
– Буває, – відповіла Катя, підняла сумку, що випала з рук, і пішла далі як ні в чому не бувало.
– Зачекайте, давайте я вас підвезу, – запропонував чоловік.
– Дякую, не треба.
– Ну дозвольте, я спокутую свою недбалість, – Ігор вклав у ці слова всю свою чарівність, яка безвідмовно діяла в подібних ситуаціях.Дівчина навіть бровою не повела:
– Не хвилюйтеся, усе гаразд.
– Ні, я вас так не відпущу, – Ігор продовжував наполягати, – давайте вип’ємо по чашці кави. Ось у цьому кафе.
– Вибачте, я поспішаю. Якось іншим разом, – дівчина була непохитна.
– Добре. Іншим, так іншим. Як вас звати?
– Катя.
– А я – Ігор. Давайте зустрінемося завтра, на цьому ж місці.
Дівчина уважно подивилася на чоловіка, задумалася і твердо сказала:
– Не можу обіцяти. Давайте вип’ємо кави просто зараз. Я бачу, що інакше ви від мене не відчепитеся.
Ігор забрав у Каті сумки, і вони зайшли в кафе. Розташувалися за столиком, підійшов офіціант.
– Може, ігристого? – почав звичну гру Ігор.
– Ні. Тільки каву.
– Тістечка?
– Дякую, не потрібно.
– Морозиво?
– Ігоре, ми домовилися тільки випити кави. Ви не забули?
– Пам’ятаю, просто хотів вас пригостити: гріхи замолюю.
– Давайте, нарешті, забудемо, що сталося, – запропонувала Катя.
– Як скажете, – погодився Ігор.
Принесли каву. Розмова не клеїлася.
– Катю, а ви де працюєте? – запитав Ігор, щоб що-небудь запитати.
– Я вчителька, працюю в школі, а ви?
– А я…, – Ігор на секунду пригальмував із відповіддю, потім усміхнувся про себе, – на автобазі, водієм.
Катя ніяк на це не відреагувала, тільки запитала:
– Напевно, важко цілими днями за кермом?
– Не важче, ніж із сучасними дітьми в школі.
– Що ви! – очі дівчини загорілися, – мені зовсім не важко. Я люблю свою роботу і дітей люблю. З ними сам стаєш дитиною.
Розмова захопила обох. Нові знайомі не помітили, як пролетіло майже дві години.
– Ой, – вигукнула Катя, – забалакалася я з вами. На мене ж мама чекає.
– То давайте я вас усе-таки підвезу, – знову запропонував Ігор, який відчував, що не хоче розлучатися з дівчиною.
– Ні, Ігорю. Це зайве. Я зовсім поруч живу
– А завтра? Ми зустрінемося завтра?
Катя знову пильно подивилася
на чоловіка: було в ньому щось таке, від чого вона не змогла йому відмовити:
– Добре, давайте. Тільки спочатку зідзвонимося. Усяке може трапитися. Запишіть мій номер…
Ігор приїхав додому. Павлу дзвонити не став. Хотілося побути на самоті, зберегти чарівність проведених із Катею годин. Пронизливий, розумний погляд її сірих очей не виходив із голови. Засинаючи, чоловік був майже впевнений, що закохався.
На зустріч із Катею Ігор прийшов із шикарним букетом квітів. Заразом купив новій знайомій витончену каблучку в подарунок. Він завжди так робив. Знав, що дівчата буквально тануть від такої уваги.
Катя здивовано подивилася на простягнутий букет, потім на Ігоря. А коли Ігор, трохи зніяковівши через її реакцію, дістав каблучку, дівчина остаточно змінилася в обличчі. Її погляд став неприязним.
– Це мені? З якого дива? Ви нічого не переплутали?
– Катю, я тільки хотів зробити вам приємне.
– У вас вийшло, – голос дівчини був крижаним і колючим. – Прощавайте. І не телефонуйте мені більше.
– Але чому? – здивувався Ігор.
– Тому що ми з вами з різних пісочниць…
Дівчина розвернулася і швидко пішла геть.
Такого з Ігорем ще не було. Кілька днів він ходив сам не свій, щиро не розуміючи, чим образив цю прекрасну дівчину. Нарешті, він наважився поговорити з нею. Набрав номер.
– Катю, вибачте, що дзвоню, незважаючи на вашу заборону. Будь ласка, поясніть, чим я вас образив?
У слухавці стояла тиша. Катя явно думала, чи варто розмовляти з Ігорем. На щастя, симпатія, яку дівчина відчувала до чоловіка, змусила її говорити:
– По-перше, ви мене обдурили. Сказали, що працюєте водієм. Питання: навіщо? Хотіли подивитися, як я на це відреагую? Так от. Будь-яка праця почесна. І не важливо, хто ти, важливо – який ти.
По-друге, ви впевнені, що всі дівчата люблять гроші понад усе на світі. Здатні втратити голову через неймовірний букет і витончену каблучку, подаровану не до місця.
По-третє, ви мене принизили своїм підношенням. Мовляв, оцінюй, будь зобов’язана і вдячна, дивись на мене як песик, що чекає наступної подачки.
– Катю, звідки ви все це взяли?
– Ось-ось. А зараз, ви практично дали мені зрозуміти, що я дурна, як гуска. Таких знайомств я не підтримую. Сподіваюся, ви все правильно зрозуміли.
Дівчина перервала розмову. Ігор почувався ніяково. Усе зрозуміла, прорахувала, не побоялася сказати прямо. Диво, а не дівчина. Але треба ж якось виправляти ситуацію. Втратити таку розумницю, та ще й красуню Ігор не хотів. Та вже й не міг. Дівчина проникла в його серце занадто глибоко…
Уроки закінчилися. Катя вийшла зі школи з важким портфелем: три стопки зошитів потрібно перевірити саме сьогодні. Діти писали твір і, звісно, дуже чекають на результат.
Вийшовши за ворота, дівчина побачила Ігоря. Він стояв із великим букетом польових квітів і з такою надією дивився на Катю, що вона була не в силах пройти повз.
– Вітаю, – тихо сказав чоловік, забувши, що вони з Катею не переходили на “ти”, – будь ласка, не гони мене. І пробач. Я не можу без тебе.
Катя підійшла ближче, втупилася обличчям в ароматні квіти, що пахнуть вселенською любов’ю, і прошепотіла;
– Рада, що ти прийшов…я вже встигла скучити…
Весілля зіграли через півроку. Павло був свідком…Спеціально для сайту Stories
