Я єдиний син у сім’ї, до того ж ще й пізня дитина, батьки вже на пенсії. Вони покладали на мене величезні надії, я вчився в школі на відмінно, займався спортом, а коли настав час вибирати професію, послухав батька.
Він казав, що робота повинна приносити стабільний дохід, а не задоволення. Гроші у житті головне, а все інше за них купується. Батьки весь час повторювали, що я зобов’язаний їм допомагати, бо пенсія у них невелика.
Постійно повторювали, що вся надія на те, що я добре зароблятиму. За натурою я творча людина, гуманітарій, і комп’ютер для мене, як засіб інформації та розваги, а ніяк не заробітку.
Мені довелося слідувати переконанню тата, що найпрестижніша професія на сьогоднішній день – це програміст. З горем навпіл я закінчив технічний вуз і зараз уже поміняв третє місце роботи.
Програміст з мене не дуже, я розумію, що це не моє, але іншого нічого взагалі робити не вмію. Я, звичайно, заробляю нормально, але недостатньо для того, щоб порадувати батька.
Батьки розчаровані мною, вони чекали великих грошей, постійно мені про це говорять, наводять приклади, як діти їхніх знайомих добре влаштувалися в житті, як відкрили свій бізнес, а я не зміг.
На їх думку, я недостатньо намагався вчитися і погано працюю. Я не кажу вже про те, що робота забирає у мене всі моральні сили, мені вона не те, що не подобається, я просто вже не можу так працювати.
Думаю, може здобути другу освіту, поки є час, але на це потрібні гроші, а я навіть боюся сказати про це батькам, знаю відповідь наперед, що потрібно працювати і досягати мети на цьому місці.
Тато постійно запитує, коли я куплю машину, бо вже перед сусідами соромно, що досі на дачу вони їздять автобусом. Що я можу сказати? Мене злить, коли вони розповідають, хто зі знайомих чи родичів купив машину.
Ще одна улюблена тема дорікнути мені – хто поїхав відпочивати за кордон. Я, чесно кажучи, не розумію, як їм це вдається. Як вони можуть заробляти стільки, щоб так жити?
